У нас уже 18707 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 


Диференціація централізованого та локального регулювання комерційної таємниці у трудових відносинах

Нормативне закріплення питання комерційної таємниці здійснюється як загальнодержавними актами, так і внутрішніми корпоративними документами конкретного товариства. Здійснення співвідношення централізованого й локального регулювання комерційної таємниці у трудових відносинах надасть змогу більш якісно та ґрунтовно зрозуміти її правову суть, дієвість існуючого механізму диференціації.

Правова природа обох понять полягає у встановленні відповідних принципів, порядку функціонування комерційної таємниці, вона різниться лише способами вираження (шляхом прийняття загальнообов’язкових актів чи внутрішніх корпоративних). Тобто, централізоване регулювання – це прийняття уповноваженим органом державної влади правових актів, що визначають загальнообов’язкові риси, правила функціонування режиму комерційної таємниці, зокрема перелік відомостей, які становлять (не становлять) конфіденційну інформацію. При цьому локальне регулювання – це закріплення власником (уповноваженим ним органом) переліку відомостей, що становлять комерційну таємницю на конкретному підприємстві, самостійне визначення режиму їх обігу та використання, захисту їх від посягань третіх осіб.

Передусім виокремимо відмінності між двома видами регулювання:

– централізоване регулювання є ширшим порівняно з локальним. Воно визначає не тільки відомості, що можуть отримати статус конфіденційних, а й ті, доступ до яких не може бути обмежено, в тому числі шляхом інституту комерційної таємниці;

– централізовані норми є загальнообов’язковими для всієї галузі економіки (виду діяльності), на які вони поширюються; локальні мають обов’язкових характер лише для тих осіб, які перебувають (перебували) у трудових відносинах з особою, що володіє інформацією, та підписали зобов’язання її нерозголошення;

– джерелами централізованого регулювання є закони та підзаконні акти (постанови, декрети, накази державних органів), локального – корпоративні акти суб’єкта господарювання (внутрішні положення, інструкції, правила трудового розпорядку тощо).

Вважаємо за доцільне детальніше зупинитися на централізованому регулюванні, тобто проаналізувати норми загальнообов’язкових нормативних актів, що стосуються цього питання. Так, як у трудовому праві статус комерційної таємниці практично не врегульовано, звернемося за аналогією права до норм цивільних та господарських нормативних актів. Так, ст. 36 ГК України надає право суб’єкту господарювання самостійно визначати склад та обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, а також способи їх захисту. При розгляді даного питання роботодавцеві потрібно брати до уваги постанову Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. за № 611 «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці» [126], якою встановлено перелік інформації, доступ до якої не може бути обмежений суб’єктом господарювання. Так, правовий режим комерційної таємниці не поширюється на (а) установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою діяльністю та її окремими видами; (б) інформацію за всіма встановленими формами державної звітності; (в) дані, необхідні для перевірки обчислення й сплати податків та інших обов’язкових платежів; (г) відомості про чисельність і склад працюючих, їх заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць; (ґ) документи про сплату податків і обов’язкових платежів; (д) інформацію про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров’ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків; (е) документи про платоспроможність; (є) відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об’єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю; (ж) відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

З огляду на встановлення підзаконним нормативним актом переліку відомостей, що не можуть бути віднесені до комерційної таємниці, не зовсім коректним виглядає формулювання ст. 36 ГК України про можливість самостійного визначення переліку інформації з обмеженим доступом, без обмежень щодо змісту інформації.

Але деякі вчені негативно ставляться до вищезазначеного документа, наприклад, О.Е. Радутний вважає існування подібного документа нерозумним, оскільки навіть факт надання інформації статусу комерційної таємниці не означає повну заборону доступу до неї за наявності законних підстав. Натомість вільний доступ до подібних відомостей за існуючих реалій створює можливості для зловживання з боку владних та правоохоронних структур [127].

Проведений професором М.Г. Лапустою аналіз зарубіжних законодавчих норм щодо регулювання комерційної таємниці, дозволяє виділити наступні відомості, засекречування змісту яких суперечитиме інтересам держави та суспільства в цілому: (а) невиправдане (нераціональне) природокористування та надмірне забруднення оточуючого середовища;              (б) зловживання посадовим становищем та недобросовісна поведінка керівників та персоналу організацій; (в) ігнорування норм техніки безпеки на виробництві, що може призвести до реальної загрози життю та здоров’ю громадян; (г) зайняття діяльністю, що не передбачена статутом чи заборонена законодавством, прояви недобросовісної конкуренції; (ґ) дійсні та можливі ситуації ухилення від повної сплати податків; (д) причини, передумови, факти невиконання договорів [8, с. 624].

Також не можемо погодитися з тим, що перелік, затверджений постановою Кабінету Міністрів від 1993 р., є вичерпним. Наприклад, пунктом 2 ст. 14 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» забороняється відносити до комерційної таємниці фінансову звітність підприємства [128]. На практиці трапляються ситуації, коли рішення підприємства обмежити доступ до певної інформації визнається незаконним, зобов’язують поширювати такі дані у вільному обігу.

Як приклад, можна взяти ситуацію на страховому ринку та можливість страхової компанії визнати комерційною таємницею документи, пов’язані з реалізацією страхових продуктів. Згідно з листом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 27 лютого 2002 р. страховику в такій можливості було відмовлено [129]. Зокрема зазначено, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону «Про страхування» одним з обов’язків страховика є ознайомлення страхувальника з умовами та правилами страхування. Звідси Держпідприємництво України вважає, що правила страхування, типові договори страхування, розроблені на підставі цих правил, бланки заяв на страхування та пропозиції про співробітництво не мають характеру комерційної таємниці, а навпаки, ця інформація про страхові послуги відповідно до вищенаведених норм повинна бути доступною, достовірною й своєчасною, що забезпечує можливість свідомого й компетентного вибору для потенційних клієнтів страхової компанії.

Варто погодитися з точкою зору Г.К. Нікіфірова про неприпустимість поширення правового режиму комерційної таємниці на винаходи, раціоналізаторські пропозиції та іншу інформацію промислового характеру, право власності на які оформлено належним чином – видано патент, авторське свідоцтво. Дані об’єкти, як інтелектуальна власність, уже захищені авторським та патентним правом з притаманними їм способами та методами захисту [23, с. 45].

Надавши право товариствам локально регулювати комерційну таємницю шляхом віднесення будь-яких комерційно цінних відомостей, вільний доступ до яких не передбачений законом, у врегулюванні питання державної та службової таємниці пішли дещо іншим шляхом. Зокрема, підзаконними нормативними актами закріпили перелік відомостей, що визнаються таємницею в певних сферах діяльності держави. Так, наказом Служби безпеки України «Про затвердження зводу відомостей, що ставлять державну таємницю» затверджено звід відомостей, що становлять державну таємницю [130], наказом Міністерства охорони здоров’я «Про переліки відомостей, що містять службову та конфіденційну інформацію в МОЗ України» [131] – перелік відомостей, що становлять службову та конфіденційну інформацію в МОЗ України; наказом Генеральної прокуратури «Про затвердження переліку відомостей, що становлять службову інформацію та які можуть міститися у документах органів прокуратури України та переліку документів, в яких міститься службова інформація» – перелік відомостей, що становлять службову інформацію та які можуть міститися у документах органів прокуратури України [132]; наказом Державної податкової служби України «Про затвердження переліку відомостей, що містять службову інформацію та яким присвоюється гриф обмеження доступу «Для службового користування» в органах державної податкової служби України» – перелік відомостей, що містять службову інформацію та яким присвоюється гриф обмеження доступу «Для службового користування» в органах державної податкової служби України [133].

 

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37878.html

Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2016. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.