Загальна характеристика правового механізму охорони комерційної таємниці у трудових відносинах

Обов’язковою умовою ефективного функціонування інституту комерційної таємниці у трудових відносинах, уникнення проявів її незаконного поширення та розголошення є здійснення роботодавцем комплексу організаційно-розпорядчих заходів, спрямованих на впорядкування доступу до таких відомостей та порядку їх використання. Зазначений комплекс заходів називається механізмом охорони комерційної таємниці.

Говорячи про механізм охорони та захисту комерційної таємниці у трудових відносинах, звертаємо увагу, що його наявність є не тільки важливим чинником ефективної реалізації роботодавцем свого права на даний вид інформації, дієвою можливістю захистити свої права, а й необхідною та безумовною підставою надання певному виду інформації режиму конфіденційності, імперативною складовою самого терміна «комерційна таємниця».

Взагалі, характеризуючи комплекс заходів стосовно впорядкування використання комерційної таємниці, звертаємо увагу, що значна кількість науковців вважає відповідні дії роботодавця механізмом захисту, а не охорони комерційної таємниці. Звідси для повноти розуміння суті механізму охорони конфіденційних відомостей доцільно проаналізувати поняття «охорона» та «захист» й здійснити їх співставлення.

У працях О.О. Шиверського можемо зустріти визначення захисту інформації як активну діяльність підприємства (власника, уповноважених осіб) щодо забезпечення: (а) дотримання своїх прав щодо володіння, використання та розпорядження інформацією всіма особами, які мають доступ до неї; (б) запобігання фактам витоку інформації, її втрати чи передчасного розсекречення; (в) збереження інформації в цілісності та повному об’ємі даних; (г) збереження режиму конфіденційності інформації відповідно до норм існуючих нормативних та корпоративних документів [149, с. 60].

Аналізуючи дослідження вчених щодо дій особи, яка володіє інформацією із забезпечення її охорони та захисту, можемо зауважити, що вони включають як заходи превентивного характеру (до порушення), так і захисного (після факту порушення). Тобто, частина науковців, ототожнюючи поняття охорони та захисту комерційної таємниці, відносить до заходів захисту попереджувальні міри, до охорони – захист порушеного права.

У даному контексті є доречним твердження О.О. Пушкіна та                   В.М. Самойленка щодо розрізнення цих категорій: захист – це дії, що мають місце після порушення суб’єктивного права, спрямовані на його поновлення, а охорона – система норм, спрямованих на попередження правопорушень, усунення причин, які їх породжують [150, с. 285]. О.Ф. Скакун визначає правовий захист як поновлення порушеного статусу, притягнення винних осіб до відповідальності. У той час, як охорона права – це попередження протиправної поведінки, здійснюється постійно, а не після факту правопорушення [151, с. 202]. Проводячи аналогію із судовим розглядом спорів, можна зазначити, що поняття «правова охорона» включає не тільки діяльність суду у вирішенні спорів, а й попереджувальний характер судового процесу [152, с. 70]. На необхідність розмежування досліджуваних понять звертає увагу й Є.В. Петров. Зокрема, під захистом права на інформацію він розуміє передбачені законом механізми щодо поновлення чи визнання порушених прав у випадку їх порушення чи оспорювання. Дана правомочність виникає у власника інформації з моменту порушення чи оспорювання його права, реалізовується в рамках охоронюваних правовідносин [153, с. 14].

Відповідно, можна сформулювати наступні підходи до розуміння цих понять:

– їх ототожнення;

– визначення як окремих правових категорій;

– «охорона права» є більш широким поняттям та включає в себе «правовий захист».

Найбільш аргументованим та логічним видається останнє визначення – співвідношення охорони та захисту як частини та цілого: будь-який захід захисту можна одночасно розглядати і як охорону порушеного права, водночас далеко не всі дії щодо охорони комерційної таємниці можна трактувати як її захист. Як приклад, можна розглянути кваліфікацію підписання персоналом договору про нерозголошення та усунення працівника від роботи з конфіденційною інформацією.

Обидві дії роботодавця спрямовані на охорону його права на комерційну таємницю, проте застосовуються в різний час: при прийнятті на роботу (допуску до відомостей, що складають комерційну таємницю) або при виявленні факту розголошення відомостей. Водночас захистом права на конфіденційність можна вважати виключно останню дію, що спрямована на унеможливлення подальшого витоку інформації. Та й взагалі синтаксична побудова слова «захист» передбачає реакцію на якісь дії, що вже відбулися в реальності. Підписання ж договору про нерозголошення може передбачати реакцію на протиправні дії, які, можливо, матимуть місце у майбутньому.

Не погоджуємось з думкою деяких дослідників, які розуміють «правовий захист» як охорону права у вузькому значенні, але все ж таки виділяють їх як окремі незалежні поняття. Обстоюється думка, що ці категорії є самостійними, такими, що частково співпадають: захист інформації поряд зі своєю основною функцією (усунення перебоїв в механізмі правового регулювання) виконує ще й превентивну [10, с. 141]. Звичайно, звільнення працівника за розголошення комерційної таємниці може сприяти зменшенню випадків її незаконного поширення та використання його колишніми колегами. Проте превентивна роль покарання в даному випадку більше залежить від внутрішнього психологічного сприйняття дій роботодавця, але не від цих санкцій. Упровадження ж режиму охорони комерційної таємниці, в тому числі підписання договору про конфіденційність, безпосередньо залежить від активних дій роботодавця, безпосередньо спрямоване на недопущення протиправних дій відносно інформації з обмеженим доступом.

Таким чином, на підставі викладеного можемо зазначити, що механізм охорони комерційної таємниці у трудових відносинах – це комплекс організаційно-управлінських, технічних, технологічних, юридичних заходів, здійснюваних роботодавцем з метою дотримання правового режиму конфіденційності щодо відомостей, які визнані в установленому законом порядку комерційною таємницею, використання яких безпосередньо пов’язано з трудовими функціями персоналу.

Якщо звернутися до положень нормативно-правових актів, то алгоритм дії стосовно охорони та захисту комерційної таємниці по-різному врегульований. Норми цивільного та господарського законодавства, характеризуючи комерційну таємницю, акцентують увагу на тому, що подібна інформація повинна бути предметом адекватних існуючим обставинам заходів збереження її секретності, вжитих її власником. Статтею 30 Закону «Про інформацію» було передбачено право особи, яка володіє інформацією, вчиняти заходи щодо її захисту. Звідси робимо висновок про імперативність заходів охорони та диспозитивність заходів захисту. Тобто, роботодавець незалежно від власної волі повинен вживати заходи з охорони інформації – відсутність чи неналежність таких заходів може бути підставою у відмові визнання інформації комерційною таємницею та, відповідно, притягнення до відповідальності за її розголошення. В той же час захист права на комерційну таємницю є опцією роботодавця, одним із можливих варіантів реакції на факт розголошення. Тобто, після з’ясування факту поширення працівником конфіденційних відомостей, отриманих у рамках посадових функцій, керівник підприємства може притягнути його до дисциплінарної відповідальності (реалізувати своє право) або не зважати на порушення (наприклад, через малозначимість, давність, довіру працівнику).

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37878.html