Дефінітивний аналіз сутності та еволюції інтеграційних процесів в агропромисловій сфері

Розвиток ринкових відносин у вітчизняній економіці супроводжується значними, нерідко невиправданими труднощами, це значно гальмує модернізацію суспільства. Перш за все, ефективність функціонування як галузей, так і окремих виробництв, визначається макроекономічними умовами. Але, слід відзначити, що ефективність роботи підприємств підпорядкована також їх здатності адекватно орієнтуватися в умовах трансформаційної економіки. За таких умов, суб’єктам господарювання необхідно із максимальною відповідальністю враховувати ринкову кон’юнктуру та у вичерпній мірі використовувати свої ресурси. Тому ефективність виробництва цілком залежить від адаптації підприємств до макро- та мікроекономічних умов трансформаційної економіки.

Зміни, які супроводжують розвиток агропромислового комплексу України, не відповідають загальним тенденціям розвитку подібних секторів економіки розвинених держав. За існування тенденцій до інтеграції, поділу праці в аграрному секторі світової економіки, на пострадянському просторі відбуваються протилежні процеси дезінтеграції та регіоналізації. Це, звісно унеможливлює ефективне використання наявних у держави ресурсів, таких як: грунтово - кліматичні, біологічні, матеріальні та людські.

Відмінності природно-кліматичних, економічних та історико-культурних умов між регіонами України зумовили формування різних видів власності та господарювання, багатоукладність аграрного сектору економіки. Однією із знакових у сучасній економічній науці є дискусія про переваги та недоліки великого і дрібного землекористування [11; 211; 245; 283; 284]. Прихильники дрібних господарств вказують у якості переваги, на наявність особистої відповідальності та контролю з боку власника, як за якістю, так і за своєчасністю виконання усіх виробничих операцій. Одночасно необхідно зауважити, на залежність результатів сільськогосподарського виробництва і від забезпеченості сучасними з точки зору технології засобами і предметами праці, наявності сучасної соціальної інфраструктури, ступеню кооперації.

На нашу думку проблеми у розвитку аграрного сектору економіки спровоковані недоліками аграрної політики попереднього етапу розвитку, яка мала відверто екстенсивний характер.

Вже у працях К. Маркса перевага надається великим господарствам, які, у відповідності із соціалістичною концепцією, спроможні повніше використовувати досягнення науково-технічного прогресу, ефективніше використовувати ресурси. Але, вже В.І Ленін зауважив неможливість повного застосування закону переваги великих господарств у сільському господарстві. Як відомо, цей закон діє тільки у певних межах які змінюються у відповідності до різних галузей сільськогосподарського виробництва та за різних суспільно-економічних умов. При цьому визначальним  для обсягів виробництва є розміри земельних угідь, а ступінь її інтенсифікації [198, с. 102, 110].

Інтеграційні процеси невід’ємно пов’язані з проблемою вибору напряму розвитку – на велике або дрібне виробництво. На нашу думку потужні інтегровані аграрні формування не є антагоністичними до малого та середнього бізнесу.

В сучасній вітчизняній економічній науці існує точка зору про те, що  обов’язкове розукрупнення великих сільськогосподарських та агропромислових підприємств, науково-виробничих комплексів в ході приватизації є недоцільним та зменшує ефективність використання наявних ресурсів [353].

Інтеграційні процеси у сільському господарстві України пов’язані не лише з періодом пристосування до умов ринкової економіки у 90-ті роки. Наукове підґрунтя кооперації та інтеграції було закладене засновниками наукової думки (О.В. Чаянов, М.І. Туган-Барановський,). За періоду планової економіки теж був накопичений певний користний досвід, у ті часи широко застосовувалось заснування виробничих, торгово-виробничих, науково-виробничих формувань, агропромислових комплексів, державних виробничих об’єднань.

Сучасний розвиток аграрної сфери вітчизняної економіки вимагає, на нашу думку, глибокого дослідження й осмислення структурно-трансформаційних явищ, підвищення ролі і статусу інтегрованих виробництв в АПК. Аграрна політика, яка здійснюється державними установами спрямована на дезінтеграцію аграрних виробників і не враховує об’єктивні закономірності їх розвитку, зокрема необхідності накопичення капіталу на сучасному етапі, зовнішніх детермінант процесів формування інтегрованих виробничих систем.

Історичний підхід до вивчення розвитку інтеграційних процесів в Україні надає змогу отримати як науково-теоретичну так і практичну інформацію. Інтеграційні процеси природно розвивались з урахуванням особливостей економічного, соціального буття українського села. На грунті соціального регулювання формувалась відповідна частина позитивного права. На протязі десятиріч відпрацьовувалися механізми взаємовідносин між суб’єктами сільськогосподарського товаровиробництва та підприємствами інших галузей. Відбувався пошук факторів стимулювання ділової активності. Велика увага приділялася врегульованою взаємовідносин держави та інтегрованих формувань.

Українські дослідники інтеграційних процесів виокремлюють наступні етапи, що пов’язані із специфікою економічних відносин в Україні як за часів СРСР, так і в період самостійності [27; 85; 258]: перший етап –дореволюційний, датується кінцем XIX - початком XX ст., для цього етапу характерними є прості форми кооперування, найбільш поширеною було товариство; другий етап – період НЕПу, характеризувався розвитком різноманітних форм кооперації та інтеграції, яка базувалась на принципах добровільності та державної підтримки. Протягом цього періоду відбулося залучення переробників до складу сільськогосподарських підприємств; на третьому етапі – 30-ті роки, відбувалося формування агроіндустріальних комбінатів (АІК), які були великими багатогалузеві аграрними  підприємствами і створювалися за територіальним принципом управління (протягом цього періоду функціонувало приблизно 300 комбінатів, які були створені у формі радгоспно-колгоспних комбінованих господарств, мали централізоване управління та уніфіковане виробничо-фінансове планування); четвертий етап – 50-60 роки, відбулося створення виробничих спеціалізованих трестів в розрізі окремих видів продукції (овочівництво, садівництво тощо); п’ятий етап – 70-80 роки, характеризується створенням територіально-галузевих агропромислових підприємств, комплексів, комбінатів; на шостому етапі, у 80-85 роки, створювалися галузеві агропромислові формування; на сьомому етапі, у 85-91 роки, відбуваються зміни аграрних відносин в умовах загальної економічної реформи, здійснено перехід від адміністративної форми управління до вільного ринку, відбулося формування багатогалузевих агропромислових об'єднань, фірм, консорціумів; восьмий етап – початок 90-х років, відбувся розпад агропромислових систем оскільки відбулися процеси приватизації переробних, торгівельних підприємств, організацій; дев’ятий етап – сучасний період, особливостями якого є формування ринкової системи агропромислових відносин, створення структур нового типу – фінансово-промислових груп, холдингів тощо.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/en/catalog/view/45/769/33358.html