У нас уже 18710 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 


Інституціоналізація розвитку інтеграційних процесів в аграрній сфері

Створення сучасної досконалої аграрної структури, яка б орієнтувалася на систему ринкових відносин та особисту зацікавленість товаровиробника, визначає суть та соціальну спрямованість сучасної аграрної політики. ЇЇ реформування має носити характер послідовної, обґрунтованої політики за підтримки підприємницької діяльності та державного регулювання даного процесу. Значні зміни та деформації природного механізму факторів розвитку виробництва, що сформувалися, разом з його основою - специфічним інтересом, через прорахунки реформування вимагають довгого історичного періоду для відновлення та раціоналізації.

Сьогодні зрозуміло, що трансформаційна криза, яка виникла в сучасному стані економіки України, викликана, в першу чергу, відсутністю належних державно-інституціональних регуляторних заходів, спрямованих на реалізацію основних макроекономічних цілей ринкових відносин. Така криза, згідно енциклопедичного визначення, основується на специфічному глибокому спаді економіки, погіршенні якості та рівня життя населення, збільшенні бідності, що викликано революційними та реформаторськими  трансформаціями економіки і рухом від однієї господарської моделі до іншої [138].

Значною мірою складність трансформаційних процесів проявилася в аграрній сфері економіки, а тому незначна увага до специфіки інституціональних елементів трансформаційних процесів в аграрній сфері, нездатність прямого перенесення набутої вітчизняної практики ринкових перетворень усіх галузей економіки викликало відставання аграрних реформ у порівнянні з іншими секторами.

Вважаючи динамічний розвиток аграрної сфери унікальним соціальним та економічним цивілізаційним елементом, деякі дослідники пропонують розглядати аграрні реформи як послідовний і логічно вмонтований структурний елемент історичного досвіду [239]. Погоджуючись з твердженням про специфічну роль агрокультурного чинника у динаміці соціально-економічного розвитку суспільства, рахуємо аграрні реформи достатнім горизонтом вивчення, оскільки вони виступають значущим чинником розвитку аграрного суспільства.

Процес реформування української економіки розпочався з запровадження стратегії економічної лібералізації, не беручи ло уваги реальне інституціональне середовище та нестачу сформованих економічних підвалин ринкової економіки. По закінченні періоду всезагальної зарегульованості, під дією агресивної критики недоліків соціалізму та на основі вдалих аналогій лібералізації економіки високорозвинутих країн, терміново були створені засади приватної власності, самостійної підприємницької діяльності, зниження рівня втручання держави в економічні процеси тощо. Для сільського господарства заснування фундаментальних засад ринкової економіки, наперекір очікуванням, перетворилося на початком тривалої кризи, оскільки неузгодженість інституціонального середовища високорозвинутих країн та вітчизняного робить неможливим перенесення готової моделі розвитку ринкової економіки на більшість сфер суспільства - соціальну, економічну, культурну, політичну.

Щодо цього Д. Норт наголошував, що формалізацію правил можна змінити за одну ніч через прийняття політичних або юридичних рішень, неформальні обмеження, втілені у звичаях, традиціях і кодексах поведінки, є набагато менш сприйнятливими до свідомих людських зусиль [273]. Йдеться про формування інституціональної матриці як комплексу основних регулюючих інститутів, включно з морально-етичним інститутом аграрної культури. Не будемо забувати, при цьому, про історично склавшийся консерватизм та інертність сільського населення, традиції, моральні та соціальні поведінкові норми, слідування релігійним канонам тощо. М.Й. Хорунжий застерігає, що “аграрний сектор України не можна розглядати як об'єкт, в якому будь-які зрушення можуть здійснюватись за шаблоном” і наголошує, що до уваги необхідно брати регіональні особливості, різний ступінь розвитку аграрної та сільської економік, слабкий вплив держави на формування зовнішнього середовища аграрних підприємств [434].

Погоджуємось з Р. Ісяновою у визначенні антиподної суті командної та ринкової економік та неможливості еволюційного шляху переходу від першої до другої [149], адже командна економіка, що заперечує ринок та його основоположні інститути, не здатна еволюційно трансформуватися без вольових зусиль владних структур. Відзначимо, що планова економіка СРСР вимагала системного перетворення з початку 80-х років ХХ століття, коли знизились темпи розвитку за екстенсивним типом. Започатковані недосконалими інститутами влади реформи кінця 80-х - початку 90-х років не змогли досягти завдань, поставлених перед макроекономічною політикою, та спровокували до поступове руйнування соціально-економічної системи.

Досліджуючи проблеми та протиріччя радянського суспільства в перехідний період, академік Л. Абалкін констатував майже повну невизначеність теорії перехідного періоду, яка має дати відповідь на питання, яким чином, та у які етапи можна здійснити цей перехід [449, с. 8]. Чим підтвердив твердження Д. Норта щодо відсутності адекватної теорії трансформації, яка має синтезувати, як мінімум, економіку, соціологію, політичну науку та право. Ринкова трансформація вимагає закладання конституційних засад ринкової системи шляхом заснування базових інститутів ринкової економіки: приватної власності; вільних (добровільних) контрактів між економічними агентами, захищених законом, ринкового ціноутворення. За таких умов важливо, щоб держава формувала ринкові інфраструктурні  інститути та, будучи головним нормативним елементом, застосовувала законодавчі методи контролю та регулювання вказаних ринкових інституціональних факторів.

Функціонування сільського господарства в перехідний період перетворення економіки, за умов інституціональної зміни механізму господарювання  та реструктуризації економіки, вимагає освоєння аграрними підприємствами ринкового типу поведінки та тимчасової адаптації до неефективного господарського механізму перехідного періоду.

З метою встановлення місця і ролі інтегрованих агропромислових формувань в процесі пристосування, перебудови структури виробництва та становлення ринкової сфери аграрної економіки України, треба простежити закономірності розвитку аграрного сектору й АПК на стадії трансформаційного переходу від соціалістичного до капіталістичного суспільства, що за А.Н. Нестеренко має наближатися до логічного завершення (автором описано перехідний період, як історично недовгий проміжок часу - 10-15, максимум 20 років) [447, с. 504].

Зміни на рубежі тисячоліть поширюються на всі аспекти аграрних відносин, поміж яких найважливішими вважаємо відносини власності, тим паче власності на землю сільськогосподарського призначення. Власність, є  чинником розвитку інтелектуальних можливостей та здібностей людини, і вона не має обмежень. Власність у трансформаційний період, що практично є стадією “первинного нагромадження капіталу”, виступає мотивом стимулом свого примноження. В таких умовах суттєвим є створення не права власності, як такого, а суспільних правил та норм, що пов’язані з його реалізацією [255].

Вважаючи розпаювання землі та нерухомого майна на засадах приватної власності, що підтверджується державними актами, позитивними кроками у даному напрямі, вимушені відзначити незакінчених характер реформ щодо закріплення приватних засад землекористування. Важливу роль у цьому відіграє неефективність законодавчої бази, регулярне внесення змін та доповнень до законів, діяльність державного механізму не як фактору надання послуг, а як фактору перешкоджання. Наслідком, зазначає Р. Пустовіт, є розширення неконтрольованої економіки, яка визначає та регулює права власності та контрактні відносини без залучення держави [336]. До того ж, деяку частку приватних земельних ділянок й досі не виділено в натурі, при чому основні елементи прав земельної власності, такі як користування, розпорядження, володіння мають змогу реалізовувати одноосібно лише дрібні власники. Зазвичай приватна власність, в ролі інституції, розвивається в спільноті, де звичайним осередком економічної діяльності виступає окрема сім’я чи господарство, і стає основоположним чинником щодо керування розподіленням матеріального багатства.

Але це не означає надавання безумовного пріоритету розвитку селянських господарств, як протилежностей реструктуризованим колективним підприємствам. Безумовно, сфера господарств населення буде зазнавати кардинальних змін. Деяка їх частина зможе самостійно забезпечити результативну господарську діяльність на базі виділених та додатково залучених земельних ділянок, трансформувавшись, згодом, в успішні фермерські господарства. Інші підуть шляхом формальних або неформальних об'єднань, для забезпечення спільної ефективної діяльності. Однак, певна частина цих господарств просто припинять своє існування.

Сумнівними є категоричні твердження, стосовно “надання громадянам землі для товарного виробництва не може бути виправданим за економічними критеріями і ринковими вимогами”, а “сектор, що утворився (приватних підсобних і товарних господарств населення), є тіньовим сектором економіки сільського господарства” [203]. Ми вважаємо, якщо зараз господарства населення є центральним агентом усього аграного виробництва (рис. 2.1), то  часом ця тенденція розширення даного сектора зміниться на тенденцію до його звуження [285, с. 80]. Проте, лише здатність сформувати середній клас в сільському господарстві, як основну складову аграрного суспільства, є умовою глобалізації в сучасному значенні цього явища.

 

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/en/catalog/view/45/769/33358.html   

Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2016. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.