Моніторинг механізмів формування вертикальної інтеграції в АПК

На даному етапі розвитку АПК процеси формування системи агропромислових структур зазнають впливу як залишків адміністративно-командної економіки, так і світових тенденцій інтеграційних і глобалізаційних процесів.

Процеси інтеграції в агропромисловому виробництві при плановій економіці відбувалися за умов перебільшеної централізації функцій управління. Незалежність вертикально інтегрованих формувань за таких умов обмежувалась їх відомчою підпорядкованістю, а функціонування аграрних учасників суворо регламентувалося (обмеження стратегічних планів, покращення виробництва, підприємницької ініціативи тощо).

В процесі еволюції економіки агропромислові структури, як суб’єкти інтеграційних процесів в АПК, зазнавали змін в організаційно-правових формах прояву. Слід зазначити і про відмінність агропромислових формувань України перехідного періоду від агропромислових структур радянської України. Після здобуття у 1991 році незалежності в Україні почали активно відбуватися процеси приватизації в АПК. Але участь агарно-промислових підприємств у цих процесах ще не гарантувала їх ефективного та конкурентоспроможного розвитку. На той час приватизація підприємств не обов’язково супроводжувалася інвестиціями та інноваціями у виробництво, які б сприяли підвищенню фінансової стійкості і ділової активності господарюючих суб’єктів.

Неефективні інституціональні умови, слабкий за ринкових умов керівний досвід, подрібнення господарств внаслідок їх приватизації, і, в результаті, зруйновані виробничі взаємозв’язки - з одного боку та розвиток неприродних регіональних монополій в рамках технологічного ланцюга, занепад малих підприємств - з іншого. Віддаляючись від процесів перерозподілу та приватизації  власності та реструктуризації господарств АПК, держава, фактично, покинула аграрну сферу виживати у незнайомому їй некерованому ринковому середовищі, в той час коли єдиним шляхом поновлення рівних міжгалузевих взаємозв’язків в рамках АПК могла виступити підтримка процесів інтеграцій у всіх її формах.

Рушійною силою розвитку інтеграційних процесів на макрорівні (рівні підприємства) була значна цінова залежність сільського господарства від суміжних сфер АПК. Систематизація та аналіз наукових джерел показала [351, с. 180], що динаміка розвитку агропромислової інтеграції в сільськогосподарських підприємствах доводить її необхідність у агропромисловому виробництві (у 1991 р. в АПК України функціонувало 87 агропромислових фірм у західних та південних регіонах, 54 з них були створені на базі колгоспів, 14 – на базі радгоспів, 19 - шляхом об’єднання кількох сільськогосподарських, переробних та інших підприємств і організацій) [162, с. 43]. В 1992 р. налічувалось 100 агрофірм, а на початок 1996 р. їх вже було 240 [306, с. 325]. У 1997 р. цехи і млини для виробництва борошна мали 57 % з усіх 12048 колективних і державних господарств, крупорушки - 38,9, майданчики забою худоби або м’ясопереробні цехи - 51,3, цехи і заводи з виробництва комбікормів - 15,8, плодоовочевих консервів - 6,5, олійниці -25, хлібопекарні - 21,6 %. В окремих господарствах вироблявся спирт (9 господарств), пиво (25), горілка (2 радгоспи), макарони (78 господарств), оброблялись шкіри (31) тощо [227, с. 149].

Необхідно визначити сутнісні характеристики різноманітних організаційних структур АПК. Державний агропромисловий комітет Української РСР дав перше офіційне визначення агрофірми. Було зазначено, що “агрофірма - інтегроване формування, що створюється на базі одного колгоспу або радгоспу з високим рівнем розвитку сільськогосподарського виробництва та широкою мережею підсобних підприємств і промислів, включно із переробкою продукції, торгівлею, або на базі декількох господарств, підприємств та організацій із збереженням їх господарської самостійності ” [118, с. 41].

Аналізуючи формування системи агропромислових структур, науковці визначають характерні особливості агрофірм і зазначають, що такі суб’єкти агробізнесу мають власні торговельні точки (мережу), можуть самостійно визначати сферу своєї виробничої діяльності, її структурні співвідношення, вільно розпоряджатися виробленою продукцією та грошовими коштами, розвивати економічні відносини та виробничі взаємозв’язки з іншими підприємствами, виходити на зовнішній ринок, освоювати підприємництво та відносини ринкової економіки [162, с. 48, 49]. Визначаючи принципові відмінності агрофірми, слід відзначити головне – в її основі лежить інтеграція.

На сучасному етапі агропромислові фірми характеризуються, як окремі підприємства, що поєднують в собі процеси виробництва, переробки, реалізації сільськогосподарської продукції. Також агрофірмам належать дочірні підприємства, структурні одиниці регіонального чи міжрегіонального агропромислового формування. Особливістю агропромислової фірми є те, що свого статусу вона набуваює із прийняттям статуту. Досліджуючи процеси розвитку агрофірм, слід зазначити, що у більшості випадків агрофірми створюються як товариства з обмеженою відповідальністю, або у формі відкритих та закритих акціонернх товариств, дочірнього підприємства, приватного підприємства. Наприклад, ТОВ “Агрофірма “Весна” Білозерського району Херсонської області, ТОВ “Агрофірма “Україна” Мелітопольського району Запорізької області, ТОВ “Агрофірма “Жовтневе”” Великолепетиського району Херсонської області, ТОВ “Агрофірма “Лиманський”” Очаківського району Миколаївської області, ТОВ “Агрофірма “Рассвєт”” Великоолександрівського району Херсонської області, ТОВ “Агрофірма “Колос”” Високопільського району Херсонської області, ТОВ “Агрофірма “Дністровська”” Арцизського району Одеської області, ТОВ “Агрофірма “Нива”” Високопільського району Херсонської області; ПП “Агрофірма “Батьківщина”” Вінницького району Вінницької області, ПП “Агрофірма “Світоч”” Високопільського району Херсонської області, ПП “Агрофірма “Чонгар”” Генічеського району Херсонської області, ПП “Агрофірма “Схід”” Первомайського району Миколаївської області, ПП “Агрофірма “Дружба”” Горностаївського району Херсонської області, ПП “Агрофірма ім. Шевченка” Пологовського району Запорізької області, ПП “Агрофірма “Колос”” Горностаївського району Херсонської області; ВАТ “Мічурінець” Бериславського району Херсонської області, ВАТ “Агрофірма “Вербівське”” Балаклейського району Харківської області, ВАТ “Кам’янський Бериславського району Херсонської області, ВАТ “Східний” Білозерського району Херсонської області, ЗАТ “Агрофірма ім. Лазо” Тарутинського району Одеської області, ВАТ “Рогачик” Верхньорогачицького району Херсонської області, ЗАТ “Агрофірма “Мирів”” Немирівського району Вінницької області; ДП “Агрофірма “Оріон”” Хорольського району Полтавської області, ДП “Агрофірма “Діамант”” Сумського району Сумської області, ДП “Агрофірма “Байс-Агро” Уманського району Черкаської області та інші.

Досліджуючи механізми розвитку вертикальної інтеграції в АПК на рівні господарюючого суб’єкту, необхідно зазначити, що типовим учасником цього процесу є ЗАТ “Агрофірма “Фрідом Фарм” Цюрупинського району Херсонської області. Дане агропромислове формування внесене Міністерством аграрної політики України до переліку базових агропідприємств, які мають відпрацювати методики внутріогосподарського планування, прогнозування, а також механізму товарно-грошових відносин [322]. Визначаючи організаційну структуру агропідприємства, зазначимо, що вона характеризується наявністю спеціалізованих підрозділів – центрів надходження (спеціалізовані підрозділи з виробництва товарної продукції та надання послуг зовнішнім споживачам) та центрів витрат (підрозділи, які виробляють продукцію та послуги для внутрішнього споживання). Відносини між підрозділами узгоджуються внутрішніми угодами та положенням про трансфертні ціни

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/en/catalog/view/45/769/33358.html