Аналіз нормативно-правового забезпечення системи освіти для сталого розвитку

Першочерговим завдання ОСР є забезпечення населення інформацією про проблеми переходу суспільства до сталого розвитку і шляхи їх вирішення. Вважається що освіта для сталого розвитку повинна формувати ноосферну свідомість людини і мати інноваційно-випереджувальний характер, порівняно з іншими сферами діяльності, особливо з тими, що пов’язані з використанням природних ресурсів і перетвореннями природного середовища.

М.М. Марфенін підкреслює, що для підвищення ефективності освіти і забезпечення учнів і студентів необхідними професійними навичками для самоосвіти і вміннями правильно їх використовувати в різних життєвих ситуаціях «…потрібна перебудова основ традиційної системи. Розвиток творчого потенціалу особистості має стати пріоритетним завданням. Вдосконалення системи освіти стає на сучасному етапі цивілізаційним завданням. Немає сумніву в тому, що країни, які вирішать ці завдання, стануть лідерами у світовому співтоваристві, а результат вдосконалення основ освіти значно зміцнить людство і сприятиме його збалансованому розвитку» [298, с.175 (курсив і переклад з російської наш – В.М.)].   

Методологічні підходи до формування змісту освіти для сталого розвитку (ОСР) шляхом впровадження принципів сталого розвитку у навчальні програми та спеціальні курси на різних рівнях освіти розкриті в роботах Г.О. Білявського, Н.Ф. Глазовського, Л.Д. Загвойської, Є.А.Зеленова, М.З. Згуровського, Б.Г. Йоганзена, .С.Касимова, М.О.Клименка, К.М.Левківського, П. Ліпського, Н.І. Мартинюка, М.М. Марфеніна, О.Познанської, О.І. Пометун, Н.М. Рідей, Т.В. Саєнко, В.А. Садовнічого, С.М.Степаненка, Н.П. Тарасової, В.М. Ягодіна та ін. Створення системи освіти для сталого розвитку у змістовому плані розглядається як не менш інноваційний проект, ніж Болонський процес в інституціональній сфері. ОСР повинна трансформувати та інтегрувати в єдину систему соціально-економічні та екологічні напрямки освітнього процесу, а також орієнтувати зміст освіти на формування поведінки кожної людини і суспільства в цілому на збереження і відновлення природних екосистем.

Серед методологічних підходів при формуванні ОСР виділяється компетентнісний підхід, як один з найбільш фахово- і соціально спрямованих напрямів педагогічної науки 21 століття [241]. О.С. Загвойська відмічає, що «обов'язковим елементом ОСР мають стати дисципліни, які забезпечать володіння інструментарієм запобігання … та усунення еколого-деструктивних наслідків культурно-історичної традиції «управління природою» у контексті життєвого циклу виробів і проектів… Дидактика ОСР має забезпечити формування компетенцій і умінь, необхідних для генерування, втілення і поширення еко-інновацій» [186, с.295 (курсив наш – В.М.)].

М. Мелманн і О. Пометун в якості інноваційної педагогічної технології імплементації ОСР у шкільну практику пропонують діяльнісний підхід у вигляді емпауермент-педагогіки (педагогіки натхнення і дії). Головною ідеєю цієї технології можна вважати сентенцію, що «…люба дія людини починається з виникнення потреби і мотиву…, які спонукають її до пошуку інформації відносно шляхів вирішення проблеми. Усвідомивши інформацію вона (людина – В.М.) вибирає спосіб дії і починає діяти. Рефлексія результатів дії створює мотив для нового етапу… і весь ланцюжок починається знову. Так працює спіраль емпауерменту» [169, с.23, переклад з російської наш – В.М.)].

Розвитку компетентнісного підходу і впровадженню інноваційних технологій для підготовки фахівців різних галузей присвячено роботи  Б. Авво, С. Амеліної, А. Ахулкової, Я. Балюбаша, І. Беха, Н. Бібік, О.М.Джеджули, Е. Зеєр, Н. Зінчук, І. Зязюн, О. Локшиної, В. Лугового, О. Овчарук, А. Павлової, Л. Паращенко, О. Пометун, І. П'янковської, Ю. Рибалко, Н. Рідей, О. Савченко, С. Сисоєвої, Е. Симанюк, Ю. Сухарнікова С. Трубачевої, А. Хуторского, А. Чміля та ін. Важко не погодитись з С. Сисоєвою, що метою вищої освіти, як і освіти взагалі, є формування всебічно розвиненої особистості, компетентної не тільки в своїй професійній діяльності, але й  всебічно обізнаної висококультурної і моральної людини, яка б була вмотивована і вміла постійно поповнювати свої знання [472, с.4].  Експерти  Ради Європи вважають, що «компетентності повинні передбачати, з одного боку, комплекс ставлень, цінностей, знань і навичок, а з другого, спроможність особистості сприймати та відповідати на індивідуальні та соціальні потреби» (цитується за [500, с.19 (курсив наш – В.М.)]).

В сучасній системі освіти компетентнісний підхід тісно пов’язаний з особистісно-орієнтованим і діяльнісним підходами до навчально-виховного процесу, оскільки він тісно пов’язаний з особистістю студента, а перевірити його реалізацію можливо лише в процесі виконання конкретним студентом певного комплексу дій. Реалізація компетентнісного підходу, на думку О.І. Пометун, потребує суттєвої «…трансформації змісту освіти, шляхом перетворення цього процесу з моделі, яка існує для «всіх» учнів, на суб’єктивні надбання одного учня…» (студента) і ці надбання можна виміряти. При цьому «трансформація змісту освіти відповідно до компетентнісного підходу насамперед визначається принципово іншими принципами його відбору і структурування, спрямованими на кінцевий результат освітнього процесу – набуття учнем компетентностей» [405,с.64] . Н.М. Бібік наголошує що перехід до компетентнісного підходу «… означає переорієнтацію з процесу на результат освіти в діяльнісному вимірі…», а результат розглядається з погляду його затребуваності в суспільстві [34,с.45 (курсив наш – В.М.)].

В.В. Бедь і М.Г. Артьомова підкреслюють, для того «…щоб перейти до більш цілісної моделі освіти, де ключовими орієнтирами є досвід і компетентність, необхідна не заміна однієї моделі іншою, а постійне співіснування двох парадигм — знаннєво-предметної і культурно-компетентнісної» [25,с.51]. Можна погодитись з О.В. Чубаруком та іншими дослідниками, що професійна компетентність – це здатність фахівця здійснювати професійну діяльність з використанням набутих знань і навичок зі спеціальності, а також готовність нести відповідальність за результати прийнятих рішень [544]. При цьому треба враховувати зауваження А. Деркача про те, що «…про професіоналізм …можна говорити коли система знань, умінь і навичок постійно поповнюється, …коли розширюється діапазон професійних знань…зростає ефективність діяльності, а сама вона набуває все більш творчого характеру» [164, с.260 (курсив і переклад з російської наш – В.М.)]. Тобто, професійна компетентність характеризується не тільки здатністю виконувати певні обов’язки але й здатністю постійно поповнювати професійні знання і підвищувати ефективність професійної діяльності.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/40205.html