Компетентнісний підхід як основа формування професійної компетентності майбутніх екологів в контексті переходу до сталого розвитку

На сучасному етапі розвитку суспільства найбільш повно задовольняє потреби сьогодення «Концепція навчання впродовж життя» (на думку С. Амеліної, з якою ми повністю погоджуємось – В.М.), оскільки ця концепція унаслідок «…набуття життєво важливих компетентностей може дати людині можливості орієнтуватись у сучасному суспільстві, інформаційному просторі …» [6, с. 78 (курсив наш – В.М.)]. У проекті «Tuning Educational Structures in Europe» підкреслюється, що особлива привабливість «…компетентнісного підходу полягає в тому, що він дозволяє зберігати гнучкість і автономію в архітектурі навчального плану» [605].

В. Бедь і М. Артьомова виділяють три етапи розвитку компетентнісно-орієнтованого підходу [25]:

1-й етап (1960-1970 рр.) – початок наукових досліджень над систематизацією різних видів компетентностей;

2-й етап (1970-1990 рр.) – період формування переліку ключових компетенцій (близько 39);

3-й етап (1980-1990 рр.) – спроба визначити компетентності як певний освітній результат, домінантою якого є  три основні компоненти в компетентнісній освіті (формування знань, умінь і цінностей особи), де компетенція виступає головною складовою компетентнісно-орієнтованого навчання.

Проблеми застосування компетентнісного підходу до професійної підготовки фахівців різних напрямів і спеціальностей розглянуто в роботах Б. Авво, С. Амеліної, Д. Арсеньєва, М. Артьомової, С. Архіпової, А. Ахулкової, В. Бедя, Н. Бібік, В. Болотова, Ю. Варданян, Л. Ващенко, Г. Данілова, Е. Зеєр, І. Зімньої, І. Зязюн, О. Локшина, В. Лугового, О. Овчарук, Л. Паращенко, О. Пометун, І. П’янковської, Г. Селевка, Е. Сластьоніна, М. Степка, С. Трубачева, А. Урбанович, А. Хуторского, А. Чміля, В. Ягупова та ін.

Президент АПН України В.Г. Кремень наголошує, що потрібні фахівці з широкими за обсягом і глибокими за змістом знаннями та вміннями, які здатні їх застосовувати в нетиповій ситуації і разом із тим прагнуть до критичного осмислення буття, тобто є всебічно компетентними в галузі як своєї професійної діяльності, так і суспільного життя [266, с. 3]. Відзначається актуальною також і проблема підготовки компетентних фахівців, особливо в умова реформування вищої школи України, з метою інтеграції до єдиного європейського простору вищої освіти.

Окрім того, В.Г. Кремень вважає, що для прискорення інноваційних змін в економіці країни потрібна першочергова модернізація української науки та освіти [267, с. 380]. Найбільш важливими напрямами коригування пріоритетів у контексті загальноцивілізаційних тенденцій у розвитку освітніх систем в Україні відзначається гуманізація і демократизація, які, на його думку, є базовими компонентами реформування освіти в єдину комплексну систему національної освіти.

Проте, окремі аспекти застосування компетентнісного підходу в теорії і практиці формування професійних компетентностей майбутніх фахівців, зокрема магістрів-екологів практично не досліджені і потребують більш детального вивчення.

Аналіз та узагальнення наукових досліджень [2, 6, 13, 16, 19-22, 26, 31, 56, 92, 106, 118, 127-129, 137, 155, 161, 174, 175, 181, 184-186, 201-207, 239-244, 246, 258, 362, 363 та ін.] показує, що під поняттям «компетентнісний підхід» треба розуміти спрямованість освітнього процесу на формування та розвиток у студента ключових і професійних компетенцій шляхом ефективного створення «… певних педагогічних умов у навчально-виховному процесі, які забезпечують формування уміння вирішувати професійні завдання на основі отриманих знань, умінь та навичок» [432, с.205 (курсив наш – В.М.]]. До ключових компетенцій І.В. П’янковська відносить соціальні і особистісні  компетенції особи, а до професійних – загально- та спеціально-професійні компетенції.

На думку В.А. Болотова і В.В. Сєрикова «компетентнісний підхід висуває на перше місце не поінформованість учня, а уміння вирішувати проблеми…» [97, с. 10 (курсив наш – В.М.)], при цьому, «…компетентність, виступаючи результатом навчання, не прямо випливає з нього, а є наслідком саморозвитку індивіда, узагальнення особистісного і діяльнісного досвіду» [97, с. 12 (курсив наш – В.М.)].

Підготовка за компетенціями означає процес підготовки професійних кадрів, який розвиває знання, навички та вміння, необхідні для досягнення певного рівня компетентності, встановленого дескриптором кваліфікації[1] [241, 347]. Тобто, компетентним можна назвати фахівця, який оволодів необхідним набором компетенцій для задоволення потреб сучасного інформаційного суспільства і відповідає пріоритетним вимогам сучасного життя [445]. Компетентність можна визначити як «…індивідуальну характеристику ступеня відповідності вимогам професії» і як «володіння людиною здатністю й умінням виконувати певні трудові функції» [20; с. 31]. Компетенції, на оволодіння якими спрямоване вивчення тієї або іншої дисципліни з переліку дисциплін освітньо-професійної програми (ОПП), називають «предметними» або «дисциплінарними» компетенціями.

Комплекс ключових і професійних компетенцій повинен характеризувати потенційні можливості фахівця з точки зору конкурентоспроможності на ринку праці. Проектування комплексу компетенцій і структури навчального процесу у ВНЗ мають бути організовані таким чином, щоб забезпечити наближення професійної підготовки студента до потреб роботодавців.

Л.З. Тархан вважає, що «…термін «ключові компетенції» визначив загальносвітову тенденцію оновлення результуючих одиниць освітнього процесу…» і наводить приклад п’яти «…Європейських ключових компетенцій, якими має володіти кожна сучасна людина: ціннісно-смислова, загальнокультурна, навчально-пізнавальна, інформаційна та комунікативна компетенції» [501, с.48 (курсив наш – В.М.)].

Дисциплінарні (або предметні) компетенції формулюються у більш вузьких межах системи «знання-уміння-навички» і дозволяють визначити внесок конкретної дисципліни у формування ключових та професійних компетентностей. Компетенції, що зводяться до практичних навичок, які формуються у результаті навчального процесу, є одиницями навчальної програми і утворюють елементи компетентності, які характеризують здатність особи належним чином виконувати роботу, використовуючи набуті під час навчання знання, навички та вміння [241, с. 3].

В. Химинець підкреслює, що у «самому загальному випадку під компетентністю людини слід розуміти спеціально структуровані набори знань, умінь, навичок і ставлень, що їх набувають у процесі навчання. ... Компетентність – це інтегрована результативно-діяльнісна характеристика освіти. В самому загальному випадку компетентнісний підхід націлює людину на адекватні реакції у сучасному суспільстві, в інформаційному полі, в орієнтаціях на ринку праці і в подальшій освіті» [532].