У нас уже 18710 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 


Принципи змагальності та об’єктивної істини у системі принципів цивільного процесу України

Як нами встановлено в попередній частині роботи, аналіз сучасних принципів цивільного процесу вчені розпочинають із загально-правових принципів, зокрема, виділяють принципи демократизму, гуманізму, законності. Під принципом гуманізму цивільного процесуального права розуміють наступне: а) учасникам процесу забезпечується рівне становище незалежне від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак; б) позивачі ряду категорій справ (про стягнення аліментів, поновлення на роботі, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом) звільнені від сплати судових витрат; в) цивільне процесуальне право встановлює пільгову підсудність щодо окремих категорій тощо (статті 6, 126 ЦПК; ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито») [58, с. 352]. Такої самої позиції дотримується більшість вчених, але зміст цих принципів розкривається по-різному. У наведеному фрагменті істотне зауваження викликає віднесення до гуманізму правила про рівність прав сторін, оскільки це положення слід розцінювати як демократизм цивільного процесу.

Деякі вчені виробили критерії встановлення принципів цивільного процесу, тому варто перелічити такі їх ознаки, які повинні виявлятися у їх сукупності: а) принцип виражений у нормах (одній або низці норм) чинного законодавства; б) принцип має основне значення для цивільного процесу, визначає його першорядні риси; в) принцип повинен мати пряме відношення до процесуальної діяльності; г) принцип повинен мати загально процесуальний характер, тобто містити директиви поведінки у всіх стадіях і формах цивільного процесу; д) принцип завжди містить у собі певний політичний зміст, виражаючи ідеї держави при здійсненні правосуддя у цивільних справах; е) принцип завжди визначає типові й переважні риси цивільного судочинства, допускаючи деякі винятки, які вже не можуть бути названі принципом; ж) принципи повинні визначити такі риси цивільного судочинства, які не мають очевидного, банального характеру, але становлять альтернативу можливих відомих з історії рішень; з) зміст принципів становить ступінь спільності, характер логічного зв’язку з одиничними нормами цивільного процесу [33, с. 30].

Існують і термінологічні спори з приводу назв окремих принципів та їх співвідношення. Так, В. І. Тертишніков вважає, що у чинному ЦПК України вперше введено ст. 10, «Змагальність сторін», але більш вдалим, як видається, було б вести мову про змагальність процесу. Крім того, ця стаття містить не тільки правила про змагальність, але й про рівноправність сторін» [173, с. 27]. Тому розпочнемо дослідження з короткого вирішення дискусійного питання. Так, важко погодитися з тим, що змагальність є характерною ознакою цивільного процесу, хоча й змагання має місце в цивільному процесі. Дійсно, у змаганні активну роль можуть відігравати не тільки сторони, а й треті особи в межах їх прав та обов’язків, а також їх представники. Але визначальними фігурами у цивільному процесі при розгляді справ позовного провадження є сторони, без яких справа не існує. Щодо принципів змагальності і рівності прав сторін, то останній принцип, з точки зору дисертанта, є складовою частиною принципу змагальності, оскільки змагатися можна лише при рівності прав, про що йтиметься далі.

Беручи за основу положення, що всі принципи цивільного судочинства мають сприяти ухваленню законного рішення, вважається доцільним, все ж таки, виявити ті з них, значення яких для досягнення мети судочинства є більш вагомим. Якщо у попередньому підрозділі автором було доведено гіпотезу про первісність звернення громадянина до суду за власним волевиявленням, тобто про те, що диспозитивність передує у реальному процесі принципу змагальності, то у цьому підрозділі доцільно звернути увагу на конкретне місце принципів змагальності та об’єктивної істини в системі принципів цивільного процесу. При цьому вважається доцільним прослідкувати ті зв’язки між принципами цивільного процесу, які характерні для принципів змагальності та об’єктивної істини з іншими принципами цивільного процесу.

На сьогодні існують різні концепції як щодо об’єктів захисту у цивільному судочинстві, так і щодо його принципів. Деякі фахівці так сформулювали зміст принципу змагальності:

-     дії суду залежать від вимог позивача й заперечень відповідача, суд вирішує справу в обсязі заявлених сторонами вимог;

-     можливість вільного використання засобів доказування;

-     кожна сторона доводить факти, які обґрунтовують її вимоги й заперечення;

-     суд може запропонувати сторонам подати додаткові докази [33, с.44−45].

Водночас принцип диспозитивності формулюється вченими системно: «Принцип диспозитивності відрізняється двома рисами: а) поліфункціональністю; б) тим, що диспозитивний початок відбиває (хоча й у неоднаковому ступені) не одну, а декілька складових процесуальної діяльності, як то: рух процесу, визначення форми ведення справи (особисто або через представника), визначення способу проведення процесу (використання спрощених і альтернативних процедур), доведення юридично значимих обставин справи, забезпечення можливості реалізації майбутнього судового рішення» [136, с. 215−222]. Однак, між принципом диспозитивності і принципом змагальності більшістю вчених не проводиться межі і їх зміст не порівнюється. У принципі диспозитивності відбиваються найважливіші особливості суб’єктивних прав і насамперед такі його риси, як рівність учасників правовідносин, автономія у розпорядженні своїм правом, втручання держави в галузь регулюючих правовідносин з метою забезпечення їхнього здійснення відповідно до вимог закону. Процесуальний принцип диспозитивности відповідає принципу особистої ініціативи [92, с. 108]. Отже, у найбільш простому порівнянні змагальність — це ініціатива сторін, що спрямована на подання суду прямо протилежних відомостей про певні юридичні обставини.

В останні роки в науковій літературі існує тенденція відходу виключно від «принципу законності» і перехід до визнання і дії принципу верховенства права [86, с. 7]. З цього приводу можна дискутувати формально і теоретично, оскільки посилання на ст. 8 Конституції України, в якій проголошується верховенство права, не є достатнім аргументом для того, щоб в основу діяльності суду покладати не принцип законності, а принцип превалювання права. В даному випадку можна послатися й на інші норми Конституції, які зобов’язують суддів діяти у відповідності до вимог законодавства, а не виходити з догми невизначеного в законі права.

Наприклад, коли особа не виконала приписи закону, її право не може бути захищене. Зокрема, якщо особа позичила кошти у значному розмірі без будь-якого документального підтвердження (укладеного договору), захистити право такої особи видається неможливим, коли контрагент заперечує факт отримання коштів. Верховенство права слід сприймати у реальному вимірі, а не фетишизувати його.

 

 

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/188549.html  

Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2016. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.