Роль суду та інших учасників цивільного процесу у забезпеченні принципів змагальності та об’єктивної істини

Сучасна судова практика неоднозначним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права, в зв’язку з чим до неї пред’являються істотні претензії з боку суспільства, фахівців та держави. Проблема полягає не тільки в недоліках судових рішень, незаконність яких констатується всіма зацікавленими особами, але й у недоліках діяльності судів різних інстанцій, що можна вважати системною проблемою цивільного судочинства. Тому дисертант однією з основних проблем вважає недостатність розвитку принципів цивільного процесу, оскільки їх основна роль — у системному створенні процедури розгляду справ та усуненні недоліків цивільного судочинства.

На сьогодні процес реалізації принципів цивільного процесуального права може бути сформульована за такими критеріями:

-                        у законодавстві хоча й не існує терміну «принципи права», але основні з них вже застосовуються у нормах ЦПК, водночас теоретичні концепції вчених не завжди враховуються при удосконаленні законодавства;

-                        у теорії цивільного процесу хоча й не відбувається кардинальних змін і дискусій точаться навколо відомих, а не нових принципів права, однак принципи тривалий час досліджуються, при цьому недоліком теорії можна вважати відсутність чітких зв’язків з практикою розгляду справ судами та відсутність істотних пропозицій щодо удосконалення норм ЦПК;

-                        на практиці принципи цивільного процесу не мають самостійного застосування, оскільки на них практично ніхто до останнього часу не посилається ― ні сторони, ні судді. Тому тут можна не погодитися з тими авторами, які практиці надають самостійного значення [111; 112] або вважають це питання дискусійним [188 , с. 10−23].

Незважаючи на те, що принцип змагальності досліджувало багато вчених і зміст цього принципу досить повно розкрито щодо процесу доказування [192], але до цього часу залишаються дискусійними питання про суб’єктний склад осіб, які потенційно здатні змагатися у межах цивільного процесу. З цього приводу існують різні концепції вчених, але загальновизнаною і основною є концепція, що суб’єктами змагального процесу є сторони у справі. Наскільки така концепція є однозначно справедлива варто пересвідчитися. Дійсно, сторони на відміну від інших учасників цивільного процесу завжди наділялися як загальними правами, так і спеціальними.

Деякі фахівці вважають, що позиція судді (суду) у стадії відкриття провадження у справі, підготовки справи й у судовому розгляді не може бути нейтральною. Відповідно до норми права, що регулює такі спірні правовідносини, суддя зобов’язаний визначити коло обставин, якими повинні обґрунтовуватися вимоги позивача, і при необхідності запропонувати позивачеві доповнити коло обставин, наведених у позовній заяві, і подати додаткові докази. Більше того, суддя й суд відповідно до закону повинні виявити активність (статті 130, 137 ЦПК), створити необхідні умови для всебічного й повного дослідження обставин справи, і, не обмежуючись поданими позивачем матеріалами, вжити усіх передбачених законом заходів до всебічного, повного й об’єктивного з’ясування дійсних обставин справи, прав і обов’язків сторін (ст. 160 ЦПК). Останнім часом деякі автори наполягають на закріпленні винятково за сторонами обов’язку щодо забезпечення справи доказами та звільненні від нього суду. Така ідея видається корисною для цілей дослідження, проте таке вирішення проблеми в процесуальному законі було б передчасним. Тому й зміни в новому ЦПК України менш радикальні, ніж зазначені пропозиції [173, с. 29]. Але дисертант вважає позицію і законодавця, і теоретиків права не зовсім такою, що відповідає принципу змагальності. Якщо з самого початку розгляду справи судді починають активно вести процес та «вказувати» на недоліки позовної заяви, то навіщо існує загальне правило про звільнення від доказування у разі визнання обставини встановленою (ст. 61 ЦПК). Здається, що при такій активній ролі суду порушується принцип змагальності, оскільки суд при прийнятті позовної заяви ще не має відомостей про те, як ставиться відповідач до наведених у позовній заяві юридичних обставин тощо.

Однак однозначний висновок про суб’єктів, що потенційно здатні брати участь у змаганні у межах цивільного процесу, залежить від процесуальної можливості висловити свою позицію. Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 15 грудня 2002 р. у справі «Каньєте де Гоньї проти Іспанії» визнав скаргу пані Каньєте де Гоньї справедливою на підставі п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод у зв’язку з тим, що заявниця не отримала виклику до суду як заінтересована сторона і в результаті судовий процес негативно позначився на інтересах заявниці [31, с. 11]. Отже, у цьому випадку через процесуальне правопорушення громадянці було завдано шкоду, яка полягає у винесенні судом рішення, що не відповідає принципу об’єктивної істини. Це положення можна підтвердити за допомогою таких аргументів. Якщо раніше в роботі було встановлено, що принцип змагальності є інструментом досягнення об’єктивної істини, то відсутність однієї із сторін призводить до того, що суд не мав можливості вислухати позицію іншої сторони і реально отримав відомості лише від однієї сторони, що може кваліфікуватися як відносна істина. Тобто щодо однієї із сторін рішення суду є відносно правильним, але не об’єктивним і це положення підтверджує гіпотезу автора про те, що навіть відсутність однієї із сторін може потенційно призводити до ухвалення необ’єктивного рішення. Інша справа, коли особа, яка бере участь у справі, належним чином повідомлена, але не з’явилася на розгляд справи. Якщо припустити, що особа не мала об’єктивних причин для відсутності і не попередила суд про причини неявки, то виходить, що стороні нічого повідомити суду і суд у цьому конкретному випадку вправі вирішити справу на підставі позиції лише однієї сторони.

Однак процедура розгляду справи має передбачати відкладення розгляду справи у тому разі, коли інша сторона не з’явилася у призначений судом час для розгляду справи. Встановлення істини в судовому спорі покладено на суд. Суд наділено повноваженнями здійснювати управління процесом, керувати рухом справи на усіх її стадіях. Неприпустиме зведення ролі суду до ролі мовчазного спостерігача за змаганням сторін і оголошення переможця, до виконання лише технічних функцій щодо забезпечення порядку в судовому засіданні. За судом повинні бути збережені повноваження на активне дослідження поданих сторонами доказів у справі. Тому не можна погодитися з тим, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи [173, с. 27], оскільки він спрямований лише на подання суду всієї повноти доказів, але від суду залежить, чи будуть вони всі досліджені.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/188549.html