Соціально-правова природа діяння, пов’язаного з ризиком

Соціально-правова природа кожної окремої обставини, що виключає злочинність діяння, значною мірою пов’язана із соціально-правовою природою інституту зазначених обставин.

Пояснюючи причини існування обставин, що виключають злочинність діяння, А. І. Бойко зазначає, що необхідність (конкретне життя і міркування моральності) закон ломить: necessitas non habet legem. Відображаючи складні життєві процеси у формі узагальнених регламентів (загальних правил поведінки), законодавець повинен доповнювати їх виключеннями, розрахованими на самі крайні ситуації. Це такі ситуації, коли стандартні заборони суперечать цілям і базовим цінностям правового регулювання. Додаткові зусилля законодавця, спрямовані на корегування своїх первинних установок є цілком допустимими, оскільки винятки доводять правило (exception probat regulam) і не заважають ним [39, c. 158].

Встановлення соціально-правової природи обставини, що виключає злочинність діяння, передбачає з’ясування підстав, які дозволяють відмежувати ззовні схоже із злочинним діяння від злочину. Кожна обставина, з огляду на те, що вона характеризується такою «унікальною» підставою саме тому і займає окреме місце у цьому інституті. У цьому контексті погоджуємось із М. В. Анчуковою, яка вважає, що юридична природа виправданого ризику може бути правильно розкрита у тому разі, якщо визначено місце цього діяння в ряді юридично однорідної поведінки. Однак визначенню такого місця, на наш погляд, має передувати оцінка причин або приводів, які стали підставою для висновку про те, що діяння, пов’язане із ризиком є однорідним із іншими невід’ємними складовими інституту обставин, що виключають злочинність діяння [11, c. 417].

Результати аналізу наукової літератури дозволяють стверджувати про наявність значної кількості дискусійних питань, які пов’язані із місцем тієї чи іншої обставини в межах відповідного інституту або навіть у системі кримінального права. Так, у науці кримінального права аргументовано доводиться відсутність підстав для виокремлення уявної оборони як обставини, що виключає злочинність діяння [84, c. 159]; обґрунтовуються протилежні позиції щодо розуміння сутності фізичного та психічного примусу: як окремої обставини та як однієї зі складових крайньої необхідності [204, c. 9] тощо.

Крім того у доктрині зверталась увага на існування дискусії щодо віднесення норми про професійний ризик до обставин, що виключають злочинність діяння, чи до обставин, що виключають вину. Обґрунтовувалась і позиція про те, що при вирішенні цього питання потрібно враховувати і одне, й інше [168, c. 70]. Також проблемними є й питання самої сутності виправданого професійного ризику, оскільки як правильно зазначає П. В. Мельник, в кримінальному праві протягом десятиріч залишається теоретично недослідженою проблема виправданого техніко-технологічного ризику як умови, що усуває кримінальну відповідальність; залишається невирішеним проблемне питання, чи допустимий технічний ризик з метою запобігти тяжким аваріям (катастрофам) ціною меншою, але пов’язаною з небезпекою для людей більш вузького кола можливих потерпілих; не усунені й спірні питання щодо ситуації щодо ситуації приєднання до технологічного ризику фактора випадковості (непереборної сили) тощо [127, c. 283].

З огляду на наведене, вважаємо, що чітке встановлення соціально-правової природи діяння, пов’язаного із ризиком, дозволить визначити підставу, існування якої відрізняє його від злочину або є причиною, що усуває злочинність, та встановити соціально-правову природу фактичного законодавчого дозволу заподіювати шкоду правоохоронюваним інтересам. Потрібно зауважити, що існування різних сфер суспільних відносин, спеціалізацій професій обумовлює існування різних видів ризику, кожен із яких, очевидно, має свою мету і вчиняється за різних умов. Водночас вважаємо, що незалежно від сфери суспільних відносин, усі види ризику мають спільні риси, які дозволяють використовувати уніфікований підхід до їх дослідження, принаймні у питаннях соціально-правових підстав для їх регламентації у законі про кримінальну відповідальність.

Проблемами, пов’язаними зі з’ясуванням сутності, соціально-правової природи, умов правомірності, ознак діяння, пов’язаного з ризиком, займались такі вчені як М. В. Анчукова, В. В. Бабурін, Ю. В. Баулін, А. Я. Билиця, М. С. Грінберг, С. С. Захарова, А. А. Ільюхов, Н. Ш. Козаєв, Р. А. Крючков, Ю. В. Ляпунов, П. В. Мельник, В. І. Михайлов, А. Б. Сахаров, А. В. Серова та інші вчені, однак, незважаючи на значну кількість наукових досліджень, багато питань залишаються дискусійними та потребують подальшого доктринального аналізу.

В. М. Кудрявцев зазначав, що крім суспільно необхідної і суспільно небезпечної поведінки право передбачає і такі види вчинків, які прямо не можна віднести до вказаних категорій, хоча й можливо оцінити з позицій більшої чи меншої їх бажаності для суспільства [108, c. 40]. Саме тому, у науково-практичних коментарях у контексті питання про появу аналізованої обставини зазначається, що поява цієї статті у КК зумовлена необхідністю надати статус правомірних діянням, здійснюваним для отримання суспільної користі, але пов’язаним з ризиком заподіяння шкоди у разі їх вчинення [140, c. 126]. Разом із тим, поряд із констатацією об’єктивних передумов закріплення норми про виправданий ризик у кримінальному законі в науці кримінального права виокремлювались такі актуальні проблеми, пов’язані із належним застосуванням аналізованої складової інституту обставин, що виключають злочинність діяння. Так, актуальними проблемами кримінально-правового ризику визнавались: 1) об’єднання понять суспільно необхідного ризику та ризику в особистих цілях в єдине поняття загального кримінально-правового ризику; 2) подальшу розробку його змістовної сторони; 3) описання механізму кримінально-правового ризикування; 4) диференціацію кримінальної відповідальності залежно від ступеня ризику [1, c. 64].

Також вченими обґрунтовувалась позиція про те, що навіть в межах однієї і тієї ж обставини, що виключає злочинність діяння, цілком можливими є правомірні дії, які характеризуються як значним ступенем суспільної корисності, так і такі, які є лише прийнятними, допустимими державою та суспільством внаслідок різних обставин [22, c. 37]. Це твердження має істотне значення для аналізованої обставини, що виключає злочинність діяння, оскільки залежно від особливостей сфери суспільних відносин, у якій вчиняється ризиковане діяння кардинально різними можуть бути наслідки такого діяння для суспільства у цілому як у позитивному, так і у негативному сенсі. Зокрема, очевидними є відмінності правових наслідків ризикованого діяння у виробничій сфері та ризикованого діяння у сфері медичної діяльності, у центрі якої перебуває життя чи здоров’я особи.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37495.html