Быстрый переход к готовым работам
|
Умови правомірності ризику у правоохоронній діяльностіПравоохоронний ризик, з огляду на сферу суспільних відносин, у якій він застосовується є надзвичайно багатоаспектним, оскільки стосується не лише ситуацій, які виникають у слідчо-бойовій діяльності, але і ситуацій, які виникають при кримінальній процесуальній діяльності слідчого, прокурора, які як самостійні процесуальні суб’єкти приймають у кримінальних провадженнях рішення про позбавлення певних прав особи, що у кінцевому рахунку може призвести до заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам. З огляду на наведене, законодавство про кримінальну відповідальність має забезпечувати належну регламентацію і ризикованих діянь, які вчиняються у зазначеній вище сфері, з урахуванням особливостей, що цією сферою зумовлені. Особливої уваги у цьому контексті набувають питання кваліфікації ризикованих діянь працівників правоохоронних органів, військових при проведення антитерористичної операції на території України. Питання професійного ризику у правоохоронній діяльності розглядаються у дослідженнях, які проводяться у різних сферах юридичної науки: у кримінальному праві, кримінальному процесі, криміналістиці, юридичній психології. Однак, незважаючи на різний об’єкт, предмет та методи досліджень, їх поєднує однакове розуміння сутності ризику як суб’єктивно-об’єктивної категорії, а також акцентування уваги на важливості дослідження цієї правової категорії для розвитку правоохоронної діяльності. Зокрема, як зазначають О. Долгий та А. Задояний, аналіз судово-слідчої та оперативно-розшукової практики, юридичної літератури свідчить, що працівники податкової міліції не повною мірою реалізують наявні спеціальні навички та вміння через нехтування умовами прояву і реалізації професійного ризику. Спостерігається тенденція, констатують вчені, коли податківці не ризикують там, де це можливо, або ж ризикують там, де це не зумовлено об’єктивною необхідністю [64, c. 131]. При цьому на протилежному аспекті ризикованої діяльності акцентує увагу О. М. Хлонь, який стверджує, що неналежний контроль, недостатнє психологічне супроводження діяльності, пов’язаної з ризиком, створює передумови для формування у працівників кримінальної міліції надмірної ризикованості як одного з елементів професійної деформації [184, c. 3]. За результатами проведеного дослідження Д. О. Беззубов констатує, що недооцінка ризику як складника правоохоронної та службово-бойової діяльності ОВС тягне за собою низку негативних наслідків, таких, як втрати особового складу не тільки під час виконання службових завдань, а й поза ним, завдання фізичної та матеріальної шкоди громадянам України та іншим суб’єктам права через помилкові дії працівників ОВС. При цьому обґрунтовує необхідність внесення змін до Закону України «Про міліцію» шляхом доповнення статті 16 положенням про те, що ризик визнається виправданим і не є правопорушенням, якщо доцільна дія об’єктивно випливала з обставин, що склалися, а законна мета не могла бути досягнута без здійснення такої дії, і працівник міліції, який допустив настання ризику, вжив в обстановці, що склалася, всі можливі заходи для запобігання завданню шкоди [27, c. 4, 17]. В. І. Осадчий у своєму дослідженні наводить приклад передумов застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу, що випливають з діяння, пов’язаного з ризиком при реалізації заходів, що призведуть до зіткнення груп населення. Ці групи людей переміщуються транспортом або ж початок такого переміщення – справа короткого часу Заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам виправдано досягненням значної суспільно корисної мети. Так, щоб уникнути можливого перевезення людей в місця протистояння, працівники правоохоронних органів застосовують спеціальні засоби, наприклад, пристрої примусової зупинки транспорту чи якось інакше пошкоджують транспорт: виводять з ладу двигун тощо. При цьому для дотримання умов правомірності виправданого ризику особа, пошкоджуючи транспорт, повинна мати реальні докази того, що зіткнення груп населення можливе і його наслідки ні в яке порівняння з пошкодженням транспорту не йдуть. Якщо ж способи виведення транспорту з ладу вибрані неадекватні можливим наслідкам зіткнення груп населення (застосування вибухових пристроїв, підкопів на дорогах, пошкодження гальм тощо), говорити про виправданий ризик не можна. За таких умов створюється загроза для життя інших людей. А це не є діянням, пов’язаним з ризиком, що виключає злочинність діяння [153, c. 317–318]. У цьому контексті необхідно зауважити на тому, що застосування зброї у науці кримінального права пропонується оцінювати не лише з позицій інших обставин, що виключають злочинність діяння, а як окрему складову цього правового інституту. Так, за результатами оцінки правомірного застосування зброї з позицій ознак, що характеризують обставини, що виключають злочинність діяння С. О. Харитонов стверджує, що таке діяння повною мірою таким ознакам відповідає. Вчений робить висновок, що при визначенні кримінально-правових наслідків правомірного застосування зброї працівником міліції необхідно виходити із того, що такий вчинок працівника міліції лише за зовнішніми ознаками підпадає під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом; у дійсності ж така поведінка не є злочинною, навпаки, вона є правомірною, такою, що виключає суспільну небезпечність (оскільки є суспільно корисною) і протиправність (оскільки є правомірною) вчиненого діяння, тобто такий вчинок виключає злочинність діяння [182, c. 30]. В науці кримінального права, за результатами оцінки особливостей правоохоронної діяльності виокремлюються приклади ризиконебезпечних ситуацій. Так, на основі аналізу досліджень О. В. Тімченка, В. О. Лефтерова та інших вчених М. О. Чуносов розкриває поняття «ризиконебезпечна ситуація» яка визначається наявністю: а) надзвичайних обставин (обставини природного, біологічного, техногенного та іншого характеру, які характеризуються підвищеним ступенем загрози для життя та здоров’я громадян); б) особливих умов (умови діяльності, в яких виникає потреба здійснення додаткових, на рівні законодавчих і виконавчих органів влади, заходів правового, організаційно-тактичного та іншого характеру, необхідного ресурсного забезпечення для нормалізації надзвичайної обстановки в мінімально стислі терміни і з якнайменшими витратами); в) критичних ситуацій (що характеризуються наявністю безпосередньої загрози здоров’ю та життю працівника ОВС) [191, c.6–7]. При цьому наукові праці, присвячені ризику у правоохоронній діяльності, не обмежуються сферою охорони правопорядку, оскільки окремі аспекти ризику та окремі його види мають місце і при оперативно-розшуковій та слідчій діяльності. С. В. Слінько стверджує, що ризик у процесі протидії злочинності виступає як професійно невід’ємна частина функціонування органу дізнання. Саме в оперативно-розшуковому процесі працівники органу дізнання повинні вдаватися оперативному ризику [164, c. 176–178].
Вся работа доступна по ссылке |
|