Права трудових мігрантів із третіх країн

Незважаючи на те, що Лісабонський договір скасував Європейське Співтовариство, «критерій комунітарності», який спочатку означав приналежність до права Співтовариства продовжує застосовуватися і зараз, у тому числі для відмежування категорій права ЄС від категорій будь-яких інших правових систем (наприклад, національних правових систем держав – членів ЄС). Правова спадщина Співтовариств (acquis communautaire) становить невід’ємну частину сучасного права ЄС. Права трудових мігрантів з третіх країн є комунітарними, адже були закріплені в нормативно-правових актах Співтовариств.

Всі зазначені права можуть бути умовно розділені на права першого і другого покоління. Права першого покоління були визнані на рівні Співтовариств і за своєю правовою природою є непрямими, оскільки можуть виникати у громадян третіх країн лише за наявності певного зв’язку цих осіб з громадянами ЄС, які в свою чергу є основними набувачами комунітарних прав [139, с. 23-24].

Прямі комунітарні права трудових мігрантів з третіх країн є правами другого покоління, формування яких почалося завдяки прийняттю Європейським радою Програми Тампере у 1999 році. Причиною включення цих питань до Програми стало розуміння необхідності зближення національних законодавств, які стосуються умов допуску та проживання громадян третіх країн на території ЄС.

У зв’язку із цим Європейська рада заявила, що Європейський Союз повинен забезпечити справедливе ставлення до громадян третіх країн, які на законних підставах проживають на території держав-членів, і що реалізація політики інтеграції має враховувати необхідність надання таким громадянам прав і обов’язків, співставних з правами та обов’язками громадян Європейського Союзу. Потреба завершити досягнення цілей, поставлених в жовтні 1999 р. в Тампере, була підтверджена Європейською радою на засіданні в Лаакені 14 і 15 грудня 2001 р. і, в підсумку, проявилась у прийнятті ряду актів права ЄС з питань статусу трудових мігрантів з третіх держав [166].

Відмінною особливістю прямих комунітарних прав, передбачених цими актами, є закріплення їх за громадянами третіх країн безпосередньо як за носіями цих прав, незалежно від будь-якої прив’язки до громадян ЄС. Загалом, в ЄС розвивається тенденція конкретизації правового статусу та розширення кола прав легальних трудових мігрантів з третіх країн шляхом наділення їх правами, співставними із правами громадян ЄС, однак поки лише в окремих аспектах трудових відносин та соціального забезпечення. Із введенням Шенгенської зони, імміграційні закони держав ЄС стали більш лояльними, як для громадян країн – членів ЄС, так і громадян третіх держав. Однак очевидним є той факт, що імміграційних можливостей у громадян ЄС все таки більше, ніж у громадян третіх держав, що зумовлено наявністю принципу комунітарних преференцій, який застосовується в ЄС і відповідно, до якого вакансії на території держав – членів ЄС, у першу чергу, заміщаються власними громадянами конкретної держави, або громадянами інших країн ЄС або держав ЄАВТ, і лише за відсутності необхідних фахівців серед перерахованих категорій осіб, або при особливому і обґрунтованому побажанні роботодавця, на вакантну посаду може бути прийнятий робітник з третьої країни. Така ситуація, за великим рахунком, не є дискримінацією, адже міжнародне право визнає за кожною державою можливість забезпечувати своїх громадян більш широкими правами, аніж іноземців [139].

В ЄС питання, що стосуються громадянства, надання дозволу на проживання тощо вирішуються кожною державою-членом самостійно, оскільки вони так або інакше стосуються державного суверенітету. Це не означає, що ЄС не вживає заходів щодо уніфікації підходів, ілюстрацією зусиль ЄС у цьому напрямку може слугувати Директива 2003/109/ЄС про статус громадян третіх країн, що проживають на довгостроковій основі, завдяки якій було вироблено єдиний підхід до взаємин держав-членів із громадянами третіх держав. Іншими важливими актами уніфікації у цій сфері стали Директива 2009/50/ЄС Про умови в’їзду і перебування громадян третіх країн з метою здійснення висококваліфікованої трудової діяльності і Директива 2011/98/ЄС про «єдиний дозвіл» на проживання і роботу.

Розглянемо основні права, передбачені актами первинного та вторинного права ЄС для громадян третіх держав.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37652.html