У нас уже 18716 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 


Організаційно-правові засади міграційної політики України у контексті європейської інтеграції

Як вже зазначалося, уже в перші роки після здобуття незалежності Україна увійшла до числа країн із високим рівнем міграції. Така ситуація була зумовлена поверненням на початку 90-х років минулого століття в Україну великої кількості українців з колишніх республік СРСР, а також людей, які були депортовані з території республіки за роки радянської влади (болгари, вірмени, греки, німці, кримські татари та ін. ). Крім того, військові конфлікти в пострадянських республіках сприяли напливу в Україну біженців, а розташування нашої держави на шляху з Європи в Азію призвело до перетворення її на основний транзитний коридор для численних мігрантів з країн Азії й Африки до Європи. У свою чергу, українці через скрутне соціальне й економічне становище також були змушені масово мігрувати, при цьому значна частка населення емігрувала з України з метою працевлаштування, поповнивши ряди трудових мігрантів. У зв’язку з цим організаційне й правове забезпечення міграційної політики в Україні стало одним із пріоритетних завдань державного будівництва.

Перші правові та організаційні кроки щодо врегулювання міграційних процесів в Україні були зроблені ще в період входження Української РСР до складу СРСР, оскільки лібералізація процесу перетину державного кордону породила саме явище трудової міграції громадян за кордон. Водночас таке явище передусім потребувало правового визначення та регламентації. Закон України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 р. № 803-XII [84] взагалі не містив визначення поняття «трудова міграція», а норму абзацу шостого ст. 3 про міжнародне співробітництво у вирішенні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземців в Україні, було викладено в Законі лише із змінами, внесеними згідно із Законом № 5462-VI від 16 жовтня 2012 р. Разом із тим згідно з частиною першою статті 10 Закону, викладеною в редакції Закону № 2787-XII від 17 листопада 1992 р. [82], громадяни отримали право «займатися трудовою діяльністю у період тимчасового перебування за кордоном, якщо вона не суперечить чинному законодавству України і країни перебування». При цьому частина друга цієї ж статті встановлювала, що «інтереси громадян України, які тимчасово працюють за кордоном, захищаються угодами, що укладаються між Україною та іншими державами».

Нова редакція Закону України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 року № 5067-VI [83] визначає трудову міграцію як «переміщення особи, пов’язане з перетинанням державного кордону або меж адміністративно-територіальної одиниці з метою виконання або пошуку роботи». (п. 23 частини першої ст. 1 Закону). Згідно з частиною першою ст. 10 Закону «громадяни України мають право займатися трудовою діяльністю за кордоном, якщо така діяльність не заборонена законодавством України та держави перебування. При цьому частина друга цієї ж статті передбачає захист громадян України, які працюють за кордоном, відповідно до законодавства України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з п. 8 частини другої ст. 15 Закону метою державної політики у сфері зайнятості є «посилення соціального та правового захисту громадян України, які працюють за кордоном, у тому числі шляхом активізації міжнародного співробітництва, укладення міжнародних договорів, що стосуються питань захисту прав трудових мігрантів», та згідно з п. 12 «міжнародне співробітництво у сфері забезпечення соціального захисту громадян України, які працюють за кордоном».

Законом також унормовується діяльність суб’єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном. Відповідно до частини першої ст. 38 Закону діяльність суб’єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, підлягає ліцензуванню. Послуги з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном надаються відповідно до заявок іноземного роботодавця (його контрагента) щодо вільних робочих місць (вакансій) і лише в межах укладених іноземними суб’єктами господарювання зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про надання посередницьких послуг у сфері працевлаштування з метою сприяння підписанню трудового договору (контракту найму). При цьому обов’язковим додатком до зовнішньоекономічного договору (контракту) про надання посередницьких послуг у сфері працевлаштування за кордоном є проект трудового договору, завірений іноземним роботодавцем. Відповідно до Закону суб’єкт господарювання, який надає послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, несе відповідальність згідно із законодавством за погіршення умов трудового договору, укладеного між особою та іноземним роботодавцем. Крім того, суб’єкт господарювання, який надає послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, сприяє громадянам, яким надано такі послуги, у вирішенні питань правового і соціального захисту та інформує їх про механізм добровільної участі в загальнообов’язковому державному соціальному страхуванні.

Окремий розділ (сьомий) Закону України «Про зайнятість населення» визначає порядок застосування праці іноземців та осіб без громадянства в Україні. Відповідно до частини першої ст. 42 Закону застосування праці іноземців та осіб без громадянства на території України можливе на підставі дозволу, виданого територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, на строк до одного року, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Однак згідно з частиною другої цієї ж статті дозвіл роботодавцю на застосування праці іноземця або особи без громадянства видається за умови, що в Україні (регіоні) відсутні кваліфіковані працівники, які спроможні виконувати відповідний вид роботи, або є достатнє обґрунтування доцільності застосування їх праці. Без передбаченого цією статтею дозволу можливе лише працевлаштування іноземців та осіб без громадянства, чий правовий статус урегульовано іншими законами України та міжнародними договорами України.

Так, наприклад, у Законі України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 р. [97] (втратив чинність) праву на трудову діяльність зазначених категорій було присвячено окрему – восьму статтю. Відповідно до її частини першої іноземці та особи без громадянства мають рівні з громадянами України права та обов’язки в трудових відносинах, якщо інше не передбачено законодавством України та міжнародними договорами України. При цьому згідно з частиною третьою цієї ж статті, викладеною в редакції законів України № 1807-III від 8 червня 2000 р. та № 506-IV від 6 лютого 2003 р., іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для працевлаштування на визначений термін, могли займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного у встановленому порядку дозволу на працевлаштування, а іноземці та особи без громадянства, найняті інвестором у межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції, – без отримання дозволу на працевлаштування.

 

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37652.html

Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2016. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.