Наукові підходи до психологічної характеристики почуттів честі і гідності

У сучасній психологічній літературі різноманітні переживання, в яких виражаються ставлення людини до того, що діється навколо неї, до інших людей і до самої себе позначають поняттями «емоції» і «почуття». Почуття – це специфічна форма відображення дійсності, в якій виявляється стійке суб’єктивно-емоційне ставлення людини з властивими їй потребами до предметів і явищ дійсності, які вона пізнає і змінює [219, с. 176; 249, с. 358]. У процесі формування особистості почуття організуються в ієрархічну систему, зміст домінувальних почуттів визначає одну з найважливіших характеристик спрямованості особистості. Залежно від спрямованості почуття поділяють на моральні, інтелектуальні й естетичні (іноді їх називають вищими почуттями) [249, с. 359].  

Моральні почуття, зокрема почуття честі і гідності регулюють поведінку людини. Якщо людина поводиться у відповідності зі сформованими у суспільстві нормами поведінки, то переживає радість і задоволення, зазнає упевненості у собі. Якщо ж поведінка людини не відповідає загальноприйнятим нормам, тобто вона їх не визнає, тоді людина переживає сором, відчуває незручність.

За рівнем розвитку моральних почуттів оцінюють загальний розвиток особистості [219, с. 180]. Що тонше почувається і переживає людина, то краще вона зрозуміє іншу людину й виявиться здатною прийти до неї на допомогу, то відповідальніше поставиться вона до своїх обов’язків, то скромніше й достойніше буде поводитися у суспільстві. Моральні почуття проявляються в переживанні особистістю як соціальних подій, так і свого внутрішнього стану. Як стійкі утворення особистості, що можуть існувати в актуальному або у потенційному стані, вони відображають її сутність, пробуджують її потенційні сили. Проблема формування почуттів відповідно до морального ідеалу суспільства становить величезну суспільну й особисту значущість, оскільки забезпечує фундаментальну основу високої громадянської позиції людини. Отже, проблема виховання моральних почуттів є однією з найважливійших у психології та педагогіці. Помітний внесок у теоретичну розробку моральних почуттів внесли свого часу Б. Ананьєв, Л. Виготський, П. Гальперін, О. Леонтьєв, Б. Теплов, Б. Додонов, Ж. Піаже, П. Якобсон та інші видатні психологи.

Зазначимо, що моральні почуття честі і гідності – складні й на сьогодні малодосліджені психічні явища. Вони відображають переживання людиною свого ставлення до інших людей, до навколишньої дійсності, до самої себе. Ці ставлення спонукають особистість діяти належним і позитивним чином щодо них, проявляючи сукупність конкретних моральних якостей. Так, почуття честі ґрунтується на моральних нормах, що прийняті в суспільстві, і пов’язане з оцінкою відповідності їм повсякденними діями і вчинками людини. Головна властивість почуттів – визначеність динамічного вектора активності суб’єкта щодо предмета почуття. Наприклад, виконати з честю – це вчинити добре й правильно, проявити по відношенню до іншої людини свої найкращі якості, продемонструвати у дії свої моральні принципи й цінності, стверджуючи таким чином моральне ставлення особистості до самої себе – свою гідність.

З огляду на важливість для нашого дослідження понять «ставлення до себе» та «ставлення до інших людей», з’ясуємо сутність та основні психологічні підходи до розуміння поняття «ставлення».

Автори сучасних тлумачних словників української мови [66, с. 278; 96, с. 445] трактують це поняття як «той або інший характер поводження з ким-, чим-небудь; душевне ставлення до людей; почуття щодо когось, чогось; ставлення до життя...» 

Поняття «ставлення» вказує на основні його характеристики і функції в сфері зв’язків суб’єкта з іншими людьми та середовищем.

У контексті нашого дослідження важливим є науковий підхід І. Сергієнко, згідно з яким внутрішньоособистісні ставлення суб’єкта є похідними від зовнішніх міжособистісних стосунків і розрізняються своєю спрямованістю на різні об’єкти (ставлення суб’єкта до себе, до інших людей) [211, с. 181-190].

Це ставлення завжди структуроване і включає емоційні переживання; через вмикання оцінних ставлень у зв’язку з нормами і нормативними критеріями формуються переконання і переконаність. У самому загальному вигляді ставлення різняться позитивною, негативною або байдужною реакцією людини на об’єкт взаємодії і характеризують особливості вибіркової об’єктивної спрямованості його психічної активності [190, с. 258].

Ставлення як форму вибіркового і водночас стійкого суб’єктивного зв’язку індивіда зі світом розглядали у своїх працях Б. Ананьєв, О. Бодальов, Л. Виготський, Е. Ільєнков, Л. Коган, Г. Костюк, С. Максименко, Б. Паригін, О. Леонтьєв, Б. Ломов, В. М’ясищев, С. Рубінштейн, І. Ружичка та ін. науковці, виділяючи у структурі ставлення когнітивний, емоційний та поведінковий  психологічні компоненти.

Актуальність і значення ставлень у житті людини найпереконливіше довів свого часу С. Рубінштейн. Він наголошував, що два типи відносин визначають людське життя: ставлення до людини і ставлення до буття. І саме ставленням до людини характеризується ставлення до буття. «Найперша з умов життя людини – це інша людина. Ставлення до іншої людини, до людей становить основну людського життя, її серцевину. «Серце» людини все виткано з її людського ставлення до інших людей; те, чого воно варто, цілком визначається тим, до яких людських стосунків людина прагне, яке ставлення до людей, до іншої людини вона здатна встановлювати»» [204, с. 340].

На думку І. Беха, «категорія «ставлення» є ключовою для процесу формування і розвитку особистості, оскільки за її допомогою розкривається становлення смислового зв’язку, єдності людини і світу, самого змісту цієї єдності: чи буде вона морально-конструктивною чи деструктивною стосовно індивіда» [18, с. 207].

Дослідженню психологічної проблеми ставлень присвятив свій науковий талант В. М’ясищев. Уважаючи ставлення «...силою, потенціалом, що визначає ступінь інтересу, ступінь виразності емоції, ступінь напруги бажання або потреби», учений убачав у них рушійну силу особистості [157, с. 39-67]. В. М’ясищев наголошував, що дослідити систему ставлення людини необхідно для того, щоб усвідомити психологічну сутність особистості: «Ця система ставлення людини до навколишнього світу та до себе  є більш специфічною характеристикою особистості, ніж, наприклад, низка інших її компонентів, таких як  характер, темперамент, здібності» [157, с.7].  

У становленні моральної свідомості і моральних почуттів особистості, обумовлених вимогами навколишнього середовища, знанням зразків (еталонів), зіставленням своїх дій і вчинків з еталонами й оцінкою референтних осіб, відбувається, як стверджував В. М’ясищев, утворення оцінних ставлень, що формуються під впливом соціально-моральних, етичних, естетичних та інших критеріїв учинків і переживань людини. На рівні свідомої діяльності, відзначав учений, відбувається перехід ставлень у другу сигнальну систему, що супроводжується якісною зміною безпосередньої, емоційної оцінки, перетворенням її у свідому. На думку В. М’ясищева, «...в оцінках, генетично тісно пов’язаних з емоціями, ставлення виступає як складне психічне утворення, у якому нерозривно зливається відбиття об’єктивного предмету і суспільних об’єктивних критеріїв оцінки з оцінним ставленням й емоційною реакцією самого суб’єкта» [156, с. 22-23].

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/40835.html