Наслідки використання та сучасний стан охорони сільськогосподарських земель

Науковими дослідженнями доведено, що раціональне використання землі необхідно розглядати у двох аспектах: економічному, оскільки він стосується розвитку всіх галузей народного господарства, і екологічному, тому що він повинен спрямуватися на поліпшення якості землі, ґрунтової родючості, отримання додаткової продукції і запобігання шкоди природному середовищу. Важливим критерієм раціонального використання землі має бути її збереження при неухильному підвищенні родючості ґрунтів. Ефективне використання земельних ресурсів має передбачати:

організацію раціональної структури земельного фонду, його освоєність (тобто повноту залучення в сільськогосподарський обіг), оптимальний ступінь розораності сільськогосподарських угідь і використання орнопридатних земель під найбільш цінні культури;

посилення ролі науково-технічного прогресу в галузі раціонального використання землі (її облагородження, створення екологічної рівноваги в навколишньому середовищі); 

 упровадження науково обґрунтованої системи землеробства на ландшафтній основі, комплексів організаційно-економічних, агротехнічних і меліоративних заходів, спрямованих на збереження, відновлення та підвищення родючості ґрунтів.

Багато факторів як природних, так і антропогенних, в умовах неправильного використання землі призводять до зменшення родючості ґрунтів, зниження ефективності і стійкості землеробства. Сучасне сільське господарство характеризується енергоємними процесами, із значними антропогенними навантаженнями на земельні ресурси, насамперед  ґрунтовий покрив. Зазначене спричиняє порушення екологічної рівноваги, зниження продуктивності земельних угідь і ефективності сільськогосподарського виробництва. Особливу небезпеку для екологічного стану сільськогосподарських земель становить ерозія ґрунтів. Залежно від факторів, що призводять до руйнування ґрунту, розрізняють водну, вітрову та іригаційну ерозію. Водна спричиняється талими і зливними водами, проявляється у вигляді змиву верхньої частини ґрунтового покриву або розмиву в глибину. Вітрова ерозія виникає при вітрах, які підіймають у повітря найдрібніші ґрунтові частки й утворюють поземку над поверхнею землі, руйнуючи і видувається верхній шар ґрунту. Іригаційна ерозія виникає на зрошуваних землях при поливі сільськогосподарських культур великими нормами, у результаті чого відбувається поверхневий і лінійний змив ґрунту.

Ерозія ґрунтів є головним чинником деградації агроландшафтів у багатьох країнах світу, у тому числі Україні. Сучасний стан земельних ресурсів у нашій державі обумовлюється збільшенням впливу негативних процесів, що, у свою чергу, призводить до певної дестабілізації у формуванні земельних відносин [111].

Деградаційні явища ускладнюються також процесами забруднення земельних угідь як техногенного походження (включаючи радіонуклідне), так і пов’язаними з хімізацією сільського господарства. 

Частина орних земель засмічується бур’янами, а в окремих випадках і рідколіссям, чагарниками, що характерно для орних земель у Поліській зоні.

Проблема недопущення деградації ґрунтів і ґрунтового покриву повинна розв’язуватись шляхом розробки еколого-економічно обґрунтованих програм на загальнодержавному і  регіональних рівнях.

За даними Національної доповіді "Про стан родючості ґрунтів України" площа еродованих земель України досягла 15,9 млн га, з яких рілля становить 12,9 млн гектарів (дод. И).

У структурі земельного фонду значну частку займають землі, ґрунтовий покрив яких набув негативних властивостей (змитість, дефльованість, засоленість, солонцюватість, перезволоженість тощо).  Протягом останніх десятиліть екологічні та економічні втрати сільськогосподарського виробництва країни від антропогенного посилення ґрунтової ерозії набули загрозливих розмірів. Причинами цього є довготривала екологічно необґрунтована інтенсивна експлуатація земельних ресурсів, надмірна розораність ґрунтового покриву, порушення рівноваги кругообігів хімічних елементів в агро-екосистемах.

В окремих регіонах України водній і вітровій ерозії піддається близько половини сільськогосподарських угідь, а в Донецькій і Луганській областях площа еродованих земель в складі сільськогосподарських угідь сягає відповідно 85,9 та 71,8% (дод. Л). Із продуктами ерозії виноситься значна частина поживних речовин та органіки. Середньорічні втрати ґрунту від водної та вітрової ерозії становлять 15 т/га. Це означає, що ґрунтовий покрив країни втрачає щороку близько 740 млн т родючого ґрунту, який містить майже 24 млн т гумусу, 0,7 рухомих фосфатів, 0,8 – калію, 0,5 млн т азоту та великі кількості мікроелементів [111].

Негативні наслідки сучасної антропогенної ерозії стосуються не лише сфери аграрного виробництва, але й усіх компонентів природного середовища – рельєфу, поверхневих і підземних вод, рослинного покриву та всієї біоти.

Як наслідок, відбувається неефективне використання одного з найцінніших природних ресурсів – землі, котра згідно зі статтею 14 Конституції України "є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави" [1].

Отже, одна з актуальніших проблем, що назріла у суспільстві, – це забезпечення раціонального використання та посилення охорони земель.

Разом з тим протягом здійснення земельної реформи, зокрема паювання земель сільськогосподарського призначення, унаслідок низки причин (відсутність чіткої правової бази, недостатня методична підготовка, недооцінка значення екологічних та економічних чинників тощо) допущено певні прорахунки щодо забезпечення охорони земель.

Кількість земель в України, що пошкоджено водною ерозією, досягає 32 % від загальної площі, або 13, 3 млн га. З них 4,5 млн га – із середньо- і сильнозмитими ґрунтами, у тому числі 68 тис. га повністю втратили гумусовий горизонт.

Ерозійні процеси, руйнуючи ґрунти, впливають насамперед на забезпеченість їх органічною речовиною. Так, уміст гумусу в слабоеродованих чорноземах зменшується на 5-10 %, середньоеродованих – на 25-30, сильноеродованих на 35-40 % порівняно з їх повнопрофільними аналогами.

Згубній дії вітрової ерозії систематично піддаються понад 6 млн га, а у роки з пиловими бурями – до 20 млн га. Особливо потенційно небезпечною зоною в Україні є Південний Степ де кількість днів з пиловими бурями в становить 159, північному та центральному – 88, Лісостепу та Поліссі – біля 33 на рік [111].

Такий стан земель, що використовують у сільськогосподарському виробництві, потребує невідкладного реагування з боку держави в особі органів виконавчої влади та місцевого самоврядування щодо його покращення.

За даними Державного агентства земельних ресурсів, орієнтовні обсяги асигнувань, які необхідні для здійснення заходів щодо охорони земель, становлять 55,8 млрд грн, у тому числі за рахунок державного бюджету – 4,1 млрд грн або у середньому 400 млн грн на рік.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/38325.html