Загальна характеристика рухів та рухової активності людини

Результати аналізу наукової літератури засвідчують, що основою ефективної життєдіяльності людини є рух, який здійснюється в результаті скорочення скелетних м’язів, які забезпечують переміщення окремих частин і всього тіла у просторі і часі [137]. Рух – це біологічна потреба людини, головний прояв адаптаційної реакції організму на зміни навколишнього середовища. Важливість рухової діяльності підкреслюється тим, що вона стала предметом дослідження фізіології [3; 5; 16; 158; 159; 160], медицини [2; 4; 101; 116; 129], педагогіки [43; 54; 99; 120], психології [21; 62; 69; 94; 140].

Перші концепції про загальні механізми побудови рухів базувалися на уявленнях про безумовні рефлекси, коли рух сприймали як послідовність простих рухових рефлексів, а рефлекторну дугу вважали основним елементом складного фізіологічного процесу. Рефлекс – реакція організму на будь-яке подразнення, що здійснюється за участі нервової системи. Рефлекс є основною формою діяльності нервової системи організму й у перекладі з латинської означає «відбиття». Проте безумовно-рефлекторна теорія не могла пояснити цілеспрямованих рухових актів. Тому відкриття умовних рефлексів швидко знайшло своє відображення у поглядах на загальні принципи побудови рухів. Згідно з цією теорією основна роль в управлінні рухами належить умовним рефлексам, які формуються на корковому рівні. Активність кори головного мозку управляє безпосередньо потоком аферентних сигналів, які спрямовані до м’язів [137].

Визначний внесок у вивчення природи рухів внесли П. К. Анохін [3], М. О. Бернштейн [16; 17], І. П. Павлов [121], І. М. Сєченов [145], О. О. Ухтомський [159]. І. М. Сєченов [145] показав, що довільні рухи за своєю сутністю рефлекторні (виникають унаслідок відображення об’єктивних явищ, що впливають на людину). Розглядаючи реакцію на зовнішній звуковий подразник, учений довів, що коли людина чекає і не чекає сигналу, вона по-різному реагує на нього. І в першому, і в другому випадку рефлекторна дуга однакова. Але при чеканні включаються гальмівні механізми головного мозку. І. М. Сєченов показав, що всі рухові акти базуються на рефлексах, які мають три ланки: початкову (зовнішнє подразнення й перетворення його органами почуттів у процес нервового збудження),  середню (центральні процеси в мозку – збудження та гальмування – і виникнення на цій основі психічних станів (відчуттів, думок, почуттів)), кінцеву (зовнішній рух). І. М. Сєченову належить твердження про те, що всі зовнішні прояви  мозкової діяльності можуть бути зведені до м’язового скорочення. Проте роль м’язової системи не обмежується лише пересуванням. М’яз – орган, який виконує подвійну роль: робочої машини й органа відчуттів. Згідно з думкою автора, м’яз – аналізатор простору й часу. Таким чином І. М. Сєченов наблизився до пояснення фізіологічних критеріїв психічної діяльності людини.

І. П. Павлов [121] обґрунтував головні принципи рефлекторної теорії. Він визначив, що умовний рефлекс можна виробити лише тоді, коли умовний подразник передує безумовному. В інших поєднаннях умовні рефлекси не утворюються, а якщо утворюються, то слабко, і швидко згасають. Важливо, щоб умовний подразник біологічно був слабшим, ніж безумовний. Дослідження вченим взаємозв’язків збудження і гальмування, їхньої сили й тривалості дали змогу виділити чотири основні типи вищої нервової діяльності людини.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/40128.html