Сучасні підходи до формування рухової активності учнів загальноосвітніх навчальних закладів

Рухова активність учнів загальноосвітніх навчальних закладів складається з різноманітних форм занять фізичними вправами (урок фізичної культури, позакласна й позашкільна спортивно-масова діяльність). Урок фізичної культури як основна форма фізичного виховання учнів, спрямований на розв’язання передусім освітніх завдань. Підвищення спортивної підготовленості учнів, рекреація більшою мірою реалізується засобами позакласної та позашкільної роботи. Тому важливо розвивати різні форми фізкультурно-оздоровчих та спортивних занять учнів.

Результати аналізу наукової літератури засвідчили, що питання фізичної культури школярів була в центрі постійної уваги науковців [18; 79; 81; 82; 83; 103; 107; 118; 127]. Медико-біологічні основи рухової активності учнів визначено в працях Г. Л. Апанасенка [4], І. О. Аршавського [5], І. В. Муравова [116], О. Г. Сухарева [152; 153], Н. А. Фоміна [163]. Завдяки дослідженням В. Г. Ареф’єва [6], О. Д. Дубогай [54; 55; 56], Т. Ю. Круцевич [85; 86; 87], А. В. Магльованого [102], Б. М. Шияна [168; 169] та інших розроблено організаційні й методичні основи виконання фізичних вправ у школі.

Водночас результати наукових експериментів свідчать, що стан фізичної підготовленості та функціональних можливостей школярів низький [36; 67; 73; 98; 104; 109; 111]. Н. В. Москаленко [114] визначила такі особливості рухової активності та фізичного стану учнів:

– рівень рухової активності в більшості дітей низький. У шість років на базовий, сидячий та малий відводиться 88,3 % часу, у 7 років – 91,6 % часу, на середній і високий – 11,7 % та 8,4 % відповідно;

– показники соматичного здоров’я в більшості хлопчиків 7 років – 87,0 %, 8 років – 61,5 %, 9 років – 44,8; у дівчат – 83,8 %, 57,1 %, 31,3 % відповідно. Це рівень нижчий від середнього;

– порівняльний аналіз рівня фізичної підготовленості протягом п’яти років свідчить, що показники фізичної підготовленості мають аналогічні відмінності. Найбільше відстають витривалість, сила м’язів черевного преса, сила м’язів рук;

– відсоткове співвідношення рівнів фізичної підготовленості з рівнями фізичного здоров’я показало певну позитивну тенденцію: чим вищий рівень фізичної підготовленості, тим краще фізичне здоров’я.

Статистичні дані свідчать, що під час вступу до школи різноманітні відхилення в стані здоров’я має кожна третя дитина, а до кінця навчання в дев’ятому класі – кожний другий [25]. Близько 10–20 % сучасних школярів мають надмірну масу тіла; 30–40 % – захворювання носоглотки; у 20–40 % – порушення постави; в 50 % – дефекти зору й нервово-психічні відхилення; у 50–60 % – виявлено схильність до частих захворювань [142].

Проблеми формування здоров’я, культури здоров’я, здорового способу життя активно розробляли в таких напрямах: обґрунтування цілісного підходу до формування здоров’я людини [2; 4; 25; 54; 116; 119; 123]; формування культури здоров’я та здорового способу життя особистості  [45; 120; 131]; дослідження різних аспектів створення здоров’язбережувального освітнього середовища [12; 13; 64; 120; 165; 178].

Важливим завданням сучасної школи сприяння здоров’ю також є створення та зміцнення мотивації до ведення здорового способу життя шляхом підвищення рівня поінформованості та формування необхідних когнітивних, поведінкових навичок та навичок соціальної взаємодії [120].

Для корекції донозологічних станів дітей молодшого шкільного віку Т. Г. Омельченко [119] науково розробила й апробувала технологію корекції з урахуванням типу донозологічного стану організму на прикладі фізкультурно-оздоровчих занять з елементами фітбол-аеробіки. Розроблена технологія дозволила виявляти динаміку показників, що зумовлюють донозологічний стан, і здійснювати корегувальний вплив у процесі цих занять.

І. М. Поташнюк [131] обґрунтувала систему здоров’яформувальних технологій та структурно-функціональну модель навчання здоров’язбереженню учнів 1–11-х класів загальноосвітніх навчальних закладів засобами здоров’язбережувальних методик на основі міжпредметних зв’язків, сутність якої полягає у використанні комплексу спеціально запропонованих засобів на уроках у початковій школі (математика, читання, українська мова, фізичне виховання), на уроках природничих (біологія, хімія, фізика, основи безпеки життєдіяльності) та гуманітарних дисциплін (українська, німецька, англійська мови, українська і зарубіжна літератури, суспільні дисципліни, образотворче мистецтво, фізична культура).

Визначальним базовим положенням структурно-функціональної моделі здоров’язбереження учнівської молоді в системі навчання обрано принцип пріоритету здоров’я, що передбачає ціннісну орієнтацію педагогічно-виховної системи навчального закладу на формування здоров’я як базисної цінності й найважливішого результату діяльності, спрямованість змісту й організації освітнього процесу та шкільного середовища на формування у школярів різних вікових груп потреби ведення здорового способу життя, підтримку та своєчасну корекцію вад здоров’я.

Оновлення, корекція змісту навчання учнів здоров’ю відповідно до сучасних досягнень науки, організація керованої та самокерованої навчально-виховної діяльності школярів у процесі головного типу діяльності (в урочний і позаурочний час) були використані як основні принципи моделі навчання. Нова система організації занять на міжпредметній основі з використанням матеріалу, наповненого змістом щодо формування культури здоров’я, здорового способу життя учнів, система контролю знань і навичок на кожному етапі навчання, контролю показників фізичного розвитку, фізичної підготовленості, психофізичного стану, успішності навчання застосовані як методи реалізації моделі навчання. Спеціально розроблені посібники для вчителів у роботі з учнями і їхніми батьками використані як основні засоби реалізації моделі навчання.

Компетентність із питань психолого-педагогічного діагностування охоплювала знання методів обстеження і специфіки трактування результатів дослідження таких складників здоров’я школярів: фізичне, психічне (емоційне, інтелектуальне), соціальне, особистісне та духовне.

На основі результатів дослідження та зважаючи на позиції системного підходу як методологічної основи дослідження, Ю. Ю. Цюпак [166] розробив структурно-функціональну модель формування здоров’язбережувальних знань і навичок, в основі якої лежить узаємозв’язок усіх компонентів навчального процесу за дотримання визначеної мети, завдань, принципів, змісту, методів, засобів і форм навчання.

Відповідно до розробленої моделі завдання навчальної діяльності учнів полягають у формуванні мотиваційно-ціннісного, когнітивного, операційно-змістового та результативного компонентів здоров’язбережувальної компетенції. Мотиваційно-ціннісний компонент забезпечує формування ціннісного ставлення учнів до здоров’язбережувальної діяльності. Когнітивний складник передбачає формування системи знань і розвиток мислення школяра. Основа операційно-змістового компонента – формування в учнів здоров’язбережувальних навичок. Результативний складник забезпечує розвиток фізичних якостей, функціональних можливостей учнів, що забезпечують міцне здоров’я.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/40128.html