Удосконалення засад стадій кримінального провадження

Засади кримінального процесуального права є регулююча діяльність щодо провадження кримінальних проваджень на досудових та судових стадіях.  Мета даного підрозділу – встановлення процесуальних положень на стадіях, визначення завдань та їх виконання, встановлення послідовності стадій та забезпечення елементів засад кримінального провадження, які мають специфічні ознаки для кожної стадії. Визначення засад для кожної стадії є обов’язковим правилом їх функціонування.

Щоб вирішити завдання кримінального провадження, необхідно встановити, яке місце  серед елементів  права вони займають, що, у свою чергу,  потребує з’ясування співвідношення засад та завдань, які стоять перед стороною обвинувачення  у офіційно визначених правових формах.

Значення засад кримінального провадження  полягає в тому, що  саме в них виражена правова та процедурна сутність, яка утворюється у процесуальних закономірностях та виражає істотні риси  змісту правого регулювання суспільних відносин. Засади кримінального процесу є своєрідним  "нервовими центрами права", за допомогою яких повинні діяти правові норми.

Засади кримінального процесу визначені у гл. II, ст.ст. 7 – 29 нового КПК України.

Засади у філософському значені визначені як дві протилежні лінії, які встановлюють їх зміст з матеріальної точки зору: поняття об’єктивне за своїм змістом та ідеальне, абсолютно незалежне від об’єктивної реальності.

Г. Гегель визначав засади з точки зору ідеалістичного підходу. Він вказував, що поняття первинні, а предмети, природа суть лише їх копії. Неопозитивісти поняття засад зводять до допоміжних логічних засобів,  які заперечують об’єктивність їх змісту. Будучи відображенням об’єктивної реальності, засади повинні змінюватися, як і сама дійсність.

Е. Кант вважав, що загальні положення повинні бути зафіксовані, оскільки мають декілька загальних об’єктів, які повинні мати можливість знаходитися, міститися в них [8. С. 54].

Наукові поняття змісту засад не є щось закінчене і завершене, а навпаки, воно має можливість подальшого удосконалення. Зміст засад змінюється лише на певних етапах розвитку. Такі зміни поняття є якісними і пов’язані з переходом від одного рівня пізнання до іншого, які містяться в понятті предметів і явищ. Рух дійсності можна відобразитиу діалектичних поняттях. Ці філософські визначення полягають у том,  що зміст загального має відображатися в конкретному об’єкті. Формою поняття є діалектична єдність загального та особливого, яка розкривається через різноманітні теоретичні моделі, типові правовідносини та ін.

М. В. Цвік, О. В. Петришин вважають, що нормативність є не лише характерною рисою права, а способом критерію істини права,  вираження моделювання типових, загальних обов’язків та соціальних зв’язків [232. С. 28–29].  

Дане визначення філософії права ми можемо застосувати відносно функціонального визначення правового статусу сторін. Функція регулювання має бути забезпечена нормативними правовими засобами.

Поєднання  механізму дії правової норми та засад (принципів)розглянуто в роботах теоретиків права, а саме М. І. Козюбри, В. О. Лучина,  В. М. Сіриха, О. В. Петришина, М. В. Цвіка та ін. Вони вважали, що нормативність, під якою розуміється загальнообов’язковий характер вимог, дозволяє виконувати функцію регулювання суспільних процесів, причому не тільки  через норми права, а й самостійно [232. С. 31].

С. П. Погребняк, розглядаючи засади (принципи) права, зосередив  свій погляд на нормативності дії правої норми. Нормативність завжди пов’язана з категорією регулювання і саме через властивість нормативності право виступає одним із соціальних регулято­рів, що означає виконання певних правил, а саме її вимог [244. С. 22].

О. О. Уварова, продовжуючи розгляд нормативності, вважає, що вона проявляється через механізм її дії. Вона вказує на об’єктивність, реальність дії правової норми та підґрунтя зобов’язальної сили, а саме до визнаних у суспільстві цінностей, безпосереднім виразом яких є принципи права [312. С. 78-84].

Якщо норма права не має персональної дії відносно конкретного учасника  провадження, а саме вказівки конкретному адресату, то це дозволяє нормам права діяти не до якоїсь однієї особи, а відразу до багатьох, що  означає можливість багаторазової реалізації норм права. Норма правового регулювання повинна мати за­гальні правила, зразки і бути інструментом контролю щодо виконання правових положень у кримінальному провадженні.

С. С. Алексеєв, М.С. Алексеев, В.Г. Даев, Л.Д. Кокарев, В. Я. Дорохов, Ю.К. Якимович та ін., розглядаючи теоретичні положення нормативного змісту та правових засад (принципів), визначали, що деякі засади (принципи) можуть формуватися, удосконалюватися і діяти на підставі судової практики. При цьому всі автори вказували на імперативність та безумовність засад (принципів), вказуючи на порівняльний їх зміст, що зумовлено концентрованим виразом найважливіших засад  суспільства [8; 9; 10; 11; 331. С. 149–150].

Виходячи з теоретичних  положень норм права та нормативності засад (принципів) можна визначити процесуальні положення засад кримінального провадження. 

Засади кримінального провадження  у літературних джерелах надані, як конституційні, процесуальні та спеціальні.

На підставі даної класифікації форм (видів) принципів можна побудувати теоретичну модель засад кримінального  провадження та надати їх класифікацію.

Конституційні засади кримінального провадження передбачають: верховенство права,  законність (ст. 8 Конституції України); рівність перед законом і судом (ст. 55 Конституції України);повага до людської гідності ( ст. 28 Конституції України);забезпечення права на свободу та особисту недоторканність (ст. 29 Конституції України);невтручання у приватне життя (ст. 30 Конституції України);забезпечення права на захист (ст. 59 Конституції України);мова, якою здійснюється кримінальне судочинство (ст. 9 Конституції України).

Процесуальними засадами є:змагальність сторін та свобода в поданні ними суду доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;публічність, гласність, диспозитивність;презумпція невинуватості; розумні строки;доступ до правосуддя та обов’язок судових рішень.

Класифікація спеціальних засад кримінального провадження передбачає:забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності;свободу від самовикриття  та право свідчити проти близьких родичів та членів сім’ї;заборону двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення;змагальність сторін та свобода  в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;проведення оперативно-розшукових, негласних слідчих (розшукових) дій.

Теоретичні положення розробки засад не були предметом розгляду у літературі, тому що тільки після прийняття нового КПК вони були визначені. Якщо розглядати засади як інститут кримінального процесуального права, то можна стверджувати, що засади побудовані на підставі сукупності правових норм.

Принципи кримінального процесу розроблялися з введенням в дію першого кримінального процесуального кодексу. З 1961 року принципи процесу набули нового визначення та на їх підставі були проведені наукові дослідження в яких вчені визначалися щодо перебудови, подальшого удосконалення принципів кримінального судочинства. Основний вклад у розробку кримінально-процесуальних принципів було внесено С. А. Альпертом, С. С. Алексеєвим, Т. В. Варфоломеєвою, Г.М. Ветровою, В.М. Горшеньовим, О.П. Гуськовою, Ю. В. Гурджи, Т. М. Заворотченком, Ю. М. Грошевим, А. В. Качуровою, І. В. Тирічевим, В. М. Тертишником, О. Г. Шило, Ю. П. Яновичем та ін. [9; 12; 62; 66; 112; 113; 118; 143; 180; 296; 307; 333].

Работы можно скачать по ссылке: https://mydisser.com/ru/catalog/view/30227.html