У нас уже 18716 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 


Особливості перегляду рішень, ухвал, що набрали законної сили у зв’язку з нововиявленими обставинами

Правові категорії в загальному розумінні і правові категорії цивільного процесуального права, зокрема, є специфічними для юридичної науки логічними формулами, в них,  в абстрактному вигляді, дається наукове відображення певних соціально – правових явищ, в нашому випадку стосовно категорій цивільного процесуального права. Тобто, з метою визначення сутності перегляду рішення, ухвали та судового наказу у зв’язку з нововиявленими обставинами, нам необхідно чітко визначити такі поняття  цивільного процесуального права, як „стадія” і „провадження”, їх місце в системі  цивільного процесу, відмінність цього виду провадження від інших проваджень цивільного процесу та його характерні особливості і визначити як співвідносяться такі категорії як „стадія” і „провадження”.

У науці цивільного процесу є декілька поглядів на правову природу сутності перегляду судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами. Відповідно це:

1)  спосіб перевірки законності та обґрунтованості судових рішень;

2)  форма перегляду судових справ;

3)  самостійна стадія цивільного процесу;

4)  форма провадження.

Перші два підходи, на нашу думку, є доволі спірними, оскільки переглядається не справа в цілому, а лише судове рішення, судовий наказ чи ухвала суду. Крім того, предметом судової діяльності буде не встановлення законності чи обґрунтованості судового рішення, а встановлення наявності підстав для перегляду. Більшість науковців схиляються до того, що проблему слід розглядати в площені, що цей вид перегляду є самостійною стадією цивільного судочинства, а в цій роботі пропонується виокремити його у самостійну форму ( вид) провадження. Це дасть можливість найбільш повно виявити та дослідити правову природу явища. На підтверження цієї позиції, перш за все, необхідно проаналізувати структурні елементи цивільного процесу, як виду юридичної діяльності.  

Діяльність суду щодо здійснення судочинства в цивільній справі відбувається у певній послідовності. Спочатку вирішується питання щодо відкриття провадження у справі, далі суд здійснює процесуальні дії щодо належної підготовки справи до судового розгляду, розглядає і вирішує справу по суті, за тим наступає етап можливої перевірки законності і обґрунтованості судового рішення у справі, і в решті решт наступає етап виконання рішення в справі. Тільки тоді, коли судове рішення в конкретній цивільній справі буде виконано, можна говорити про  досягнення кінцевої мети – здійснення захисту порушених, невизнаних або оспорюваннях прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Отже, на певному етапі знаходження цивільної справи, суд буде виконувати певні процесуальні дії, чітко визначені процесуальним законом і які будуть характеризувати виключно цей етап. Слід зазначити, що не завжди в конкретній цивільній справі може настати етап виконання судового рішення. Іноді цивільні справи закінчуються без ухвалення  рішення, в деяких справах суд взагалі може відмовити у відкритті провадження у справі. Отже, цивільний процес, як вид врегульованої нормами цивільного процесуального права юридичної діяльності є системою дій щодо здійснення правосуддя у цивільних справах, та охоплює процесуальну діяльність як суду так і інших учасників процесу і здійснюється у чітко визначеній процесуальній формі. Рух цивільної справи відбувається в межах, врегульованих нормами цивільного процесуального права, послідовних процесуальних дій учасників процесу. Вся сукупність цих процесуальних дій та процесуальні правовідносини, їх взаємопов’язаність та сувора послідовність складають систему цивільного процесу [ 62, С. 56 ]. Будь – яка система має свої структурні компоненти, без яких неможлива її організація як цілісного утворення. Цивільний процес також має свою структуру, складовими якого є його окремі елементи. Але, якщо сьогодні не викликає сумніву питання про системність ( послідовність) цивільного судочинства, то питання про його структуру, про його складові залишається дискусійним. Нормативного визначення стадій цивільного процесу немає. За філологічним тлумаченням  стадія визначається як  певний етап розвитку чого–небудь, який має свої якісні особливості [ 98, С. 368 ]. Як юридичний термін, „стадія” ( в перекладі з грецької мови – період)  визначається як певний період ( етап) у розвитку того чи іншого явища, який має свої якісні особливості та відмінності і в галузі права стадії розрізняють як етапи в розвитку певного юридичного процесу, зокрема цивільного [ 153, С.369 ].  У  теорії цивільного процесуального права під стадією розуміють сукупність процесуальних дій, об’єднаних  найближчою метою. І досі немає єдиних підходів щодо визначення кількості стадій. Науковці виділяють три, п’ять, сім, вісім стадій. Найбільш поширеною є такий поділ на стадії: 1) відкриття провадження у справі ( ст. 3, 122 ЦПК України); 2) провадження щодо підготовки справи до судового розгляду ( ст. 127 – 156 ЦПК України); 3) судовий розгляд – розгляд і вирішення справи в судовому засіданні ( ст.157 – 196 ЦПК України); 4) апеляційне оскарження і перевірка рішень, ухвал суду першої інстанції ( ст. 291 – 322 ЦПК України); 5) касаційне оскарження і перевірка рішень, ухвал суду першої та апеляційної інстанцій (ст. 323 – 352 ЦПК України); 6) провадження у справах у зв’язку з винятковими обставинами ( ст. 353 – 357 ЦПК України); 7) перегляд рішень, ухвал, що набрали законної сили у зв’язку з нововиявленими обставинами ( ст.361 – 366 ЦПК України); 8) звернення судового рішення до виконання ( ст. 367 – 382 ЦПК України)       [ 150, С. 30; 135; 35, С.17; 133, С. 28 ; 52, С. 89].

              Незважаючи на різні підходи щодо визначення кількості стадій, всі науковці погоджуються з тим, що перегляд рішень, ухвал, що набрали законної сили у зв’язку з нововиявленими обставинами ( ст.361 – 366 ЦПК України) є самостійною стадією цивільного процесу  [71, С.477].

             Аналіз наукових джерел радянського періоду із цивільного процесуального права дає можливість зробити висновок про те, що незважаючи на виокремлення і в Основах цивільного процесуального законодавства (1961р.) і в процесуальних кодексах, зокрема ЦПК України  1963, самостійної глави, що присвячена перегляду рішень і ухвал у зв’язку з нововиявленими обставинами, майже одразу почалась дискусія, а в Росії триває й досі про недоцільність збереження даного інституту і необхідність поглинання його більш широким і зручним інститутом „судового нагляд”[80,С. 39 - 40; 84, С.309; 50, С.418]. Слід пояснити, що в порядку судового нагляду можна було переглянути будь яке судове рішення, що набрало законної сили за протестом прокурора, голови вищестоящого суду та його заступників. Цей правовий інститут проіснував  на Україні до 2001 року і був реформований під час так званої „малої судової реформи”.

З урахуванням специфіки російської судової системи, найбільш ґрунтовною, виваженою та прийнятною є позиція Шерстюка В.М.  щодо місця і значення стадії перегляду рішень і ухвал у зв’язку з нововиявленими обставинами. Він, зокрема, писав, що   ці процесуальні відносини направлені не на вирішення справи по суті, а на перевірку наявності чи відсутності підстав для скасування або зміни судових актів. Крім цього, він зазначає, що на цій стадії не встановлюються юридичні факти, які мають значення для справи, при цьому підстави для скасування прямо зазначені в законі і не підлягають широкому тлумаченню. Судові акти мають право перевіряти виключно судові органи, уповноважені на це законом [ 146, С. 29 - 40]. Водночас, не можливо погодитись із його пропозиціями щодо ототожнення цього виду провадження із касаційним провадженням, оскільки судом касаційної інстанції є виключно Верховний Суд України, в той час як справи переглядати у зв’язку з нововиявленими обставинами можуть також суди першої і апеляційної інстанцій.

Для визначення структурних елементів цивільного процесу більшість науковців застосовує термін   „стадія” [ 53, С. 14; 133, С. 17; 150, С.3]. Разом з тим, в науковій  юридичній літературі досить часто використовується і термін  „провадження”. Слід зазначити, що цей термін науковці використовують в різних значеннях: як назву складових частин структури цивільного процесу, як сукупність стадій або як назву стадії [ 50, С. 440; 114, С.11; 55, С.3; 106]. Осипов Ю.К. вважає структурним компонентом цивільного процесу так звані правозастосовчі цикли, які, на відміну від процесуальних стадій, не характеризуються чіткою послідовністю і складаються із стадій [ 54, С. 10 ].

 

 

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/27709.html  

Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2016. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.