У нас уже 18719 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 


Умови набуття біженцями громадянства України

Найкращим варіантом вирішення проблем біженців є їхнє добровільне повернення до країни походження чи попереднього постійного проживання. Принцип добровільності повернення визнається наріжним каменем міжнародного захисту біженців, що прямо  випливає з принципу невислання (non refoulement). При цьому вони повинні мати можливість повернутися за умов забезпечення їхньої безпеки та гідності [206, с.154].

Однак досить часто повернення є неможливим у зв'язку із політичною ситуацією в таких країнах. У випадках, коли стає зрозуміло, що добровільне повернення біженців найближчим часом неможливе, як довгострокове вирішення проблеми, має розглядатися їхня інтеграція.

Однією з умов інтеграції біженців у нове суспільство є набуття ними громадянства цієї держави. Слід зауважити, що в Концепції державної міграційної політики, схваленої Указом Президента України від 30 травня 2011 року № 622, передбачено здійснення заходів, пов'язаних з інтеграцією в українське суспільство іноземців та осіб без громадянства, яким надано статус біженців в Україні.

Конвенція про статус біженців та Європейська конвенція про громадянство [39], учасником яких є Україна, закликають держав-учасниць передбачити у своєму внутрішньому законодавстві можливості, що полегшують набуття їх громадянства особами, визнаними біженцями.

Тривалий час національне законодавство України, встановлюючи умови набуття українського громадянства, не враховувало особливості правового становища біженців. Зокрема, Закон України «Про громадянство України» від 8 жовтня 1991 року взагалі не охоплював цю категорію населення України [118].

Водночас Положення про порядок розгляду питань, зв'язаних з громадянством України, затверджене Указом Президента України від    31 березня 1992 року № 196, передбачало можливість набути громадянство України для особливої категорії осіб - політичних емігрантів [183].

Згідно з  Положенням  про  політичних  емігрантів в СРСР, затвердженого Указом Президії Верховної Ради СРСР 25 травня 1984 року                           № 244-ІІ, політемігрантами визнавалися іноземці та особи без громадянства, які змушені залишити країни проживання внаслідок переслідування їх з боку реакційних влад за захист інтересів трудящих і справи миру, за участь у революційному та національно-визвольному русі, за прогресивну суспільно-політичну, наукову чи іншу творчу діяльність. Відповідно до вказаного Положення прийняття політичних емігрантів до радянського громадянства здійснювалося Президією Верховної Ради СРСР або Президією Верховної Ради союзної республіки, на території якої вони мали постійне місце проживання. Прийняття клопотань про прийняття до громадянства СРСР політемігрантів здійснювало Товариство Червоного Хреста [101, с. 97-99].

Хоча Положення про політичних емігрантів в СРСР втратило чинність на території України після проголошення її незалежності, Положення про порядок розгляду питань, зв'язаних з громадянством України, затверджене Указом Президента України від 31 березня 1992 року № 196, передбачало, що заяви про прийняття до громадянства політичних емігрантів оформляються організаціями Товариства Червоного Хреста України. Разом з тим ніякого особливого порядку набуття громадянства України політичними емігрантами це Положення не встановлювало, отже, вони могли набути українське громадянство лише на загальних умовах.

На біженців також поширювалися загальні умови набуття громадянства України, хоча виконати деякі з них ці особи не мали можливості.

Так, за вказаним Законом умовою набуття українського громадянства було неперебування в іноземному громадянстві або відмова від нього. Відповідно до зазначеного Положення особа під час подання заяви про прийняття до громадянства України мала підтвердити відмову від іноземного громадянства шляхом надання документа про вихід з іноземного громадянства. Таку довідку біженець міг отримати лише у компетентних органах держави, яку він залишив, рятуючись від переслідувань. Зрозуміло, що виконати цю вимогу біженець не міг.

Однією з умов прийняття до громадянства України за зазначеним Законом була наявність законних джерел існування. Ні Закон «Про громадянство України», ні Положення про порядок розгляду питань, зв'язаних з громадянством України, не давали визначення терміну «законні джерела існування». Воно містилося у статті 34 нової редакції названого Закону від 16 квітня 1997 року, згідно з якою до законних джерел існування належали: заробітна плата, пенсія, стипендія, аліменти, власні фінансові заощадження або фінансова допомога від членів сім'ї, які мали постійний законний доход. Переважна частина біженців не мала таких джерел існування, що перешкоджало їм набути українське громадянство.

Умовою прийняття до громадянства України за Законом «Про громадянство України» від 8 жовтня 1991 року було також постійне проживання на території України протягом останніх п'яти років. До того ж заяви з питань громадянства мали подаватися в органи внутрішніх справ за місцем постійного проживання заявників. Проте за Законом України «Про біженців» від 24 грудня 1993 року біженці мали право обирати місце тимчасового, а не постійного проживання. Отже, вони не могли проживати на території України постійно і не мали місця постійного проживання, що унеможливлювало подачу ними заяви про набуття українського громадянства.

У новій редакції Закону України «Про громадянство України» від                   16 квітня 1997 року [116] також не згадуються біженці, хоча на той час вже було прийнято Закон України «Про біженців» від 24 грудня 1993 року [107]. Водночас нова редакція містила деякі позитивні положення в аспекті набуття біженцями українського громадянства. Зокрема, замість постійного проживання особи на території України протягом останніх п'яти років  передбачалося безперервне проживання особи на території України протягом зазначеного строку. Таку умову біженець міг виконати хоча за чинним на той час законодавством статус біженця надавався на три місяці, однак цей строк міг продовжуватися без обмеження. Таким чином біженець міг виконати умову про безперервне проживання на території України протягом п'яти років.

Однак у статті 34 Закону України «Про громадянство України» в редакції від 16 квітня 1997 року було закріплено вимогу щодо оформлення документів з питань громадянства України за місцем постійного проживання заявника. Але біженці, як зазначалося, не мали місця постійного проживання в Україні, у зв'язку з чим не могли звернутися із заявою про набуття українського громадянства.

На той час вже було зрозуміло, що більшість осіб, яким було надано статус біженців в Україні, не можуть повернутися до країн своєї громадянської належності. Насамперед, це стосувалося біженців з Афганістану, які становили більшість осіб, що отримали статус біженця в Україні [231]. За інформацією Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, ситуація у сфері безпеки в цій країні залишається непередбачуваною, а досягнення безпеки на більшій частині Афганістану найближчим часом є маловірогідним [222]. Суттєві проблеми у сфері безпеки мали місце в деяких інших країнах походження біженців. Отже, вони не могли повернутися в країни своєї громадянської належності або постійного проживання, а відсутність українського громадянства давала можливість їм успішно інтегруватися в українське суспільство.

 

 

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/37392.html

Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2016. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.