---

Право на подання групового позову в господарському процесі

Ст. 55 Конституції України передбачає, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань, при цьому зацікавлена особа вправі звернутися до суду за захистом порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу лише в порядку, встановленому законом [32]. Тому, перш за все, необхідно визначитися з поняттям права на груповий позов і особливостями права на пред'явлення групового позову.

У даному дисертаційному дослідженні автор виходить з того, що, оскільки позов – процесуальний засіб захисту порушеного або оскарженого суб'єктивного права, то цей засіб буде дієвим лише тоді, коли у складі права на позов будуть наявні дві правомочності: право на звернення до суду (тобто, право на пред'явлення позову) та право на отримання судового захисту (тобто, право на задоволення позову).

Ф.К. Савіньї в поняття права на позов вкладав зміст правомочності, що виникає з порушенням права та спрямована на усунення цього порушення [75, c.9]. Відзначаючи матеріально-правову природу цієї правомочності, близької за своїм характером до зобов'язання, він вказував на неприпустимість її змішування з самою дією з пред'явлення позову, яка разом з її умовами і формами відноситься до галузі процесуального права. Разом із тим, Ф.К.Савіньї вважав, що право на позов до його процесуального здійснення – це лише деяка потенція зобов'язального правовідношення, що переходить у дійсне зобов'язання лише при його процесуальному здійсненні [75, c.9].

М.А. Гурвич вказує, що позов, право на позов означає суб'єктивне право на примусове здійснення обов'язку відповідача вчинити яку-небудь дію або утриматися від певної дії і що «позов (право на позов) у матеріальному сенсі позначається також словом «вимога» або інакше – як «право вимоги позивача до відповідача, що сформувалось у сенсі можливості його примусового здійснення» [33, c.44].

Однак сам автор далі зазначає, що це по суті не сам позов, а тільки предмет позову. Таким чином, позов («право на позов у матеріальному сенсі») є предметом позову в його процесуальному сенсі.

Якщо проаналізувати вищевказані висловлювання, то позов складається з двох складових – процесуальної і матеріально-правової. Процесуальна сторона позову полягає в праві на звернення до суду, або, інакше кажучи, у праві на процес, у праві на розгляд матеріально-правової вимоги до відповідача в певному процесуальному порядку. Матеріально-правова сторона – це предмет позову.

Крім того, право на позов об'єднує в собі дві правомочності – право на пред'явлення позову та право на задоволення позову.

Ці дві правомочності повинні виступати в єдності, оскільки без права на пред'явлення позову не може бути права на задоволення позову. Разом із тим право на пред'явлення позову не буде для позивача засобом захисту порушеного або оскарженого права, якщо у нього не буде права на задоволення позову [76, c.138].

Насправді, як вірно помітив А.О. Добровольський, власнику порушеного або оскарженого суб'єктивного права важливо мати право не тільки на пред'явлення позову, але й на його задоволення, на позитивний результат процесу, тобто щоб порушене право позивача отримало судовий захист [77, c.145]. Отже, для позивача важлива як процесуальна, так і матеріально-правова сторона права на позов.

Право на груповий позов також реалізується, з одного боку, як право на порушення процесу щодо спору між сторонами, а з іншого – проявляється як право на позитивний результат процесу щодо цього спору, тобто право на позов як можливість отримання захисту порушеного права в певному процесуальному порядку буде відповідати своєму призначенню.

Отже, аналізуючи право на груповий позов, автор дійшов висновку, що таке право не означає, що будь-яка особа з будь-якою вимогою та за будь-яких обставин може звернутися до господарського суду, і ці обставини обов'язково призведуть до розгляду заявленої вимоги та прийняття щодо неї судового рішення. Це не призвело б до позитивних результатів, а скоріше звело б нанівець регульований законом порядок звернення до господарського суду за судовим захистом.

Як вірно стверджує О.О. Добровольський, право на пред'явлення позову має не кожен і не в будь-який час, оскільки це буде не право, а проста фактична можливість, а право на позов буде повністю співпадати з правоздатністю [77, c.127-128].

Так, при відсутності права на звернення до суду (процесуальної складової позову) стороні відмовляють у прийнятті позовної заяви в порядку ст. 62 ГПК України за однією з наступних підстав:

1) заява не підлягає розгляду в господарських судах України;

2) у провадженні господарського суду або іншого органу, що в межах своєї компетенції вирішує господарські спори, є справа щодо спору між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих же підстав або є рішення цих органів щодо такого спору;

3) настала смерть фізичної особи або її оголошено померлою або припинена діяльність підприємства, яке звернулося з позовною заявою або до якого пред'явлено позов, а спірні правовідносини не допускають правонаступництва [3, c.345].

При відмові у прийнятті позовної заяви знову звернутися до господарського суду не можна. Таким чином, законодавець вказує на необхідність наявності саме процесуальної складової права на позов, яка встановлюється до початку розгляду справи, тим самим сприяючи процесуальній економії.

Дані вимоги повністю можна застосувати до групового позову, однак необхідно доповнити специфічними елементами, властивими лише даному інституту. Так, позивачу-представнику слід відмовити в позові:

- за наявності мирової угоди між позивачем-представником і відповідачем за даним предметом (у вимогах до мирової угоди необхідно закріпити пропорційність виплат збитку, нанесеного сторонам, строки та порядок таких виплат);

- відсутня можливість сформувати групу. У Господарському процесуальному кодексі України необхідно закріпити, що група в межах спеціальної процедури за груповим позовом – це двоє і більше осіб, об'єднаних спільним інтересом і єдиним фактом порушення з боку відповідача;

- відсутній загальний для всієї групи відповідач та єдиний спосіб захисту прав та інтересів;

- відсутня однорідність предмета та підстави вимоги групи осіб, що, як слідство, унеможливлює аналіз єдиної доказової бази.

Можна сказати, що груповий позов – це процесуальний засіб захисту прав та інтересів групи осіб, що дозволяє об'єднати позовні вимоги в одному процесі, якщо питання факту та права є загальними для всієї групи осіб [46, c.27].

Однак, для порушення справи за груповим позовом достатньо наявності однієї заяви позивача-представника, який вагомими доказами на попередньому судовому засіданні може довести, що факт порушення його особистих прав не одиничний, а зачіпає інтереси, як мінімум, ще однієї особи.

Таким чином, вважаємо, що для визнання позову груповим достатньо двох осіб. У цьому випадку при поданні позовної заяви позивачу-представнику не доведеться витрачати велику кількість часу та коштів для пошуку і виявлення всього кола осіб, чиї права порушені. Як наслідок, доступ до правосуддя спрощуватиметься. Слід зазначити, що загальну кількість потенційних учасників групи може знати, як правило, тільки відповідач.

 

 

 

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/37265.html