---

Особливості елементів групового позову

Як і в будь-якому іншому складному явищі, у позові прийнято виділяти його складові частини – елементи позову. Елементи позову визначають його внутрішні специфічні ознаки, що містять інформацію про суб'єктивне право, яке потребує, на думку позивача, судового захисту, і про фактичні обставини, на яких ґрунтується пред'явлена вимога.

Виділення елементів позову має не тільки теоретичне, але й велике практичне значення.

По-перше, елементи позову служать ознаками, що визначають даний позов і відрізняють його від будь-якого іншого позову, або, як прийнято це називати, вони індивідуалізують позов.

По-друге, виділення елементів позову необхідне для здійснення судом контролю за реалізацією позивачем свого процесуального права на зміну позову. Згідно зі ст. 22 ГПК України позивач вправі до початку розгляду справи по суті змінити підставу або предмет позову. Одночасна зміна предмету та підстави позову не допускається, оскільки в цьому випадку один позов замінюється іншим.

По-третє, підстава позову визначає предмет доказування у справі, встановлюючи межі обов'язку позивача щодо доведення фактів, на які він посилається для обґрунтування своїх вимог.

По-четверте, предмет і підставу позову визначають межі судового розгляду. Господарський суд розглядає справу лише в межах заявленої позовної вимоги. Проводити за власною ініціативою судовий розгляд і виносити рішення відносно незаявленої вимоги суд має право лише у випадках, передбачених законом [87, c.153].

Питання про елементи позову – одне з найсуперечливіших і актуальних в науці господарського процесуального права. Вчені сперечаються як про кількісний склад, так і про якісну визначеність елементів позову. Одні дослідники вказують на два компоненти позову (предмет і підставу), інші виділяють три елементи (предмет, підставу (основні) і зміст, спосіб захисту, сторони (додаткові)).

Перш за все, необхідно систематизувати теоретичні та практичні знання про загальнообов'язкові елементи позову та вирішити питання про доцільність виділення третього елемента в позовному провадженні, а потім визначити особливості елементного складу групового позову.

Стосовно предмету позову серед процесуалістів немає єдності. Одні розглядають предмет позову як заявлене суб'єктивне право або охоронюваний законом інтерес або правовідносини в цілому [88, c.75]. Інші – як спірне правовідношення [89, c.92]. Дані позиції не можна підтримати, оскільки предметом позову не завжди є спірні правовідносини, а тим більше правовідношення у цілому.

Крім того, виходячи з п. 4 ст. 54 ГПК України, в позовній заяві має бути обов'язково вказана вимога позивача до відповідача, а не до господарського суду. Це ще раз підтверджує, що предметом позову є та конкретна матеріально-правова вимога, яку позивач пред'являє до відповідача і щодо якої господарський суд повинен винести рішення у справі. Тому предметом позову є матеріально-правова вимога, заявлена позивачем до господарського суду щодо усунення допущеного відповідачем порушення суб'єктивного права позивача.

Матеріально-правові вимоги позивача до відповідача є в будь-яких позовах. Однак характер цих вимог різний, якщо, звичайно, під матеріально-правовою вимогою розуміти будь-яку правову вимогу позивача до відповідача, що виникає зі спірного матеріально-правового відношення. В усіх позовах позивач по суті звинувачує відповідача або в прямому порушенні суб'єктивних прав позивача, або в необґрунтованому оскарженні й ігноруванні права позивача і т.і.

Звернення до суду, як правило, зумовлюється саме тим, що відповідач відмовляється від добровільного усунення порушення права, не бажає добровільно відмовитися від оспорювання прав позивача, від добровільного підпорядкування праву позивача та не хоче враховувати його право. У всіх випадках звернення до суду з позовом відбувається через відмову відповідача від добровільного виконання вимог позивача. Саме цим і викликане звернення до суду, який повинен перевірити в певному процесуальному порядку обґрунтованість вимог позивача до відповідача за будь-яким позовом, включаючи груповий.

Предмет позову не слід змішувати з певним речовим предметом (об'єктом) спору (грошовими коштами та ін.). Щодо кожного об'єкту спору можуть бути пред'явлені позови різного характеру, наприклад, якщо об'єктом спору є нерухоме майно, то можуть бути подані позови про визнання права на це майно, про вселення, про виселення, про розподіл, про знесення та ін. Право визначення предмету позову належить позивачу, який повинен сам обрати належний спосіб захисту прав: визнання права, присудження до виконання обов'язків в натурі, відшкодування збитків, стягнення неустойки і т.і.

Правильне визначення предмету позову визначає й майбутнє виконання судового рішення, оскільки обмежено чи нечітко сформульовані позивачем вимоги можуть надалі не дозволити його примусово виконати. Наприклад, позивач пред'явив позов тільки з вимогою про визнання угоди недійсною, не заявляючи вимоги, пов'язані з правовими наслідками задоволення позову господарським судом. У цьому випадку суд винесе рішення про визнання угоди недійсною. Але для того, щоб настали наслідки недійсності угоди, в рішенні господарського суду у відповідності з вимогами позивача повинні бути визначені і подальші дії: повернення майна, грошових коштів, вчинення інших дій сторонами угоди, до яких відповідач може бути примушений господарським судом. У такому разі позивач буде вправі вимагати примусового виконання судового рішення у виконавчому провадженні. Якщо ж рішення господарського суду буде винесене тільки стосовно заявленої вимоги, наприклад, про визнання угоди недійсною, то примусове виконання такого судового рішення буде неможливим.

При цьому необхідно відзначити, що, коли мова йде про збільшення або зменшення позовних вимог, то мається на увазі не зміна предмету позову, а тільки зміна розмірів кількісної сторони матеріального об'єкта позову.

На думку Г.О. Аболоніна, предметом позову про захист прав та інтересів групи осіб є спірні, загальні, однорідні за характером суб'єктивні права учасників численної групи осіб, які зазнають порушень з боку відповідача [59, c.41-42].

Г.Л. Осокіна також визначає предмет позову як суб'єктивне право, яке відкриває можливість тільки в межах позовного провадження для розпорядження цим правом, використовуючи заснований на принципі диспозитивності інститут зміни позову [90, c.115].

Н.С. Батаєва вказує, що предметом позову про захист прав та інтересів невизначеного кола осіб є правовідносини між потенційними позивачами та відповідачем і (або) право цих позивачів вимагати визнання дій відповідача незаконними та припинення таких дій [22, с.55].

Однак у п. 5 ст. 54 ГПК України закріплено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги. Таким чином, підстава, на якій подається позов – це вимога, а не правовідносини. Тому важко погодитися з точкою зору, згідно з якою предметом позову є спірне правовідношення або суб'єктивне право. Вимога позивача, з якою він звертається до господарського суду, походить зі спірних правовідносин. Окрім того, як вірно зазначає М.К. Треушников, з одних правовідносин може випливати не одна, а декілька вимог, і кожна з них може бути предметом позову [88, c.115-116].

На нашу думку, Н.С. Батаєва занадто вузько встановлює право вимоги позивача. Предметом за груповим позовом буде не тільки вимога про визнання дій відповідача незаконними та припинення таких дій, але й відшкодування конкретним особам матеріальної шкоди.

Тому слід погодитися з Н.К. Мясниковою, що предметом групових позовів є констатація, визнання незаконності дій (бездіяльності) відповідача, а також вимога про припинення протиправних дій або вчинення дій, які відповідач зобов'язаний здійснити [14, с.67].

Позов являє собою синтез вимог зобов'язаної особи щодо певної поведінки до уповноваженої особи і вимоги до господарського суду про примушення зобов'язаної особи до такої поведінки.

При цьому, враховуючи цільову спрямованість позовної вимоги, підкреслюємо, що предметом групового позову може бути лише матеріально-правова вимога, спрямована через суд до відповідача, з приводу якої господарському суду належить винести судове рішення у справі.

Особливість права визначення предмету за груповим позовом полягає в тому, що це право може належати тільки позивачеві, який першим подав позов. Усі інші позивачі у даному праві обмежені – у них є лише можливість приєднатися до групового позову, предмет якого чітко визначений на початковій стадії позивачем, який порушив цю справу. Таке положення є лише частковим обмеженням прав позивачів, які хотіли б приєднатися до даної справи, оскільки особа, яка дізналася про груповий позов, може подати свій індивідуальний позов до даного відповідача, якщо предмет вже порушеного позову не повною мірою відповідає її інтересам.

На підставі вищевикладеного, предметом групового позову є матеріально-правова вимога позивача-представника, спрямована через суд до відповідача, в інтересах групи осіб.

Саме особливість предмету позову на стадії винесення судового рішення дозволить досягти специфічного результату у справі. Так, за груповим позовом це дозволить захистити інтереси групи конкретних осіб, що буде зазначено в судовому рішенні по господарській справі.

Підставу позову складають вказані позивачем обставини, з якими позивач як з юридичними фактами пов'язує свою матеріально-правову вимогу.

На таке розуміння підстави позову прямо вказує п. 5 ст. 54 ГПК України: позивач повинен викласти в позовній заяві обставини справи. Як справедливо зазначається в юридичній літературі, підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги [91, c.258; 92, c.178]. І це повинні бути не будь-які обставини, а юридичні факти, тобто такі обставини, з якими закон пов'язує виникнення, зміну та припинення правовідносин. Ці факти підлягають потім доказуванню позивачем у процесі.

 

 

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/37265.html