Быстрый переход к готовым работам
|
Стан дослідження звільнення від покарання та методика його здійсненняНеобхідною передумовою осмислення проблем звільнення особи від покарання є встановлення стану дослідження цього питання науковою спільнотою та визначення методологічних засад його проведення. Проаналізувавши дослідженість проблеми звільнення від покарання приходимо висновку, що упродовж останнього десятиліття увага цій проблемі науковою спільнотою приділялась лише дотично у наукових працях, що характеризують різні явища представлені у розділі ХІІ Кримінального кодексу України, що певним чином співвідносяться зі звільненням від покарання, однак, є відмінними за кримінально-правловою природою. Так, актуальними є дослідження О.О. Книженко, А.О. Клевцова, що стосуються звільнення від відбування покарання з випробуванням. Проблеми звільнення від відбування покарання за амністією досліджували С.М. Школа, О.В. Палійчук і В.С. Малишев. Проблемам умовно-дострокового звільнення від відбування покарання присвятили свої праці О.В. Дащенко та Д.В. Казначеєва. Дослідження проблем заміни покарання більш м’яким здійснено В.П. Герасименко. Звільнення від покарання та його відбування за злочини у сфері господарської діяльності приділив увагу А.І. Золотарьов. Найбільш широко проблематику розділу ХІІ Кримінального кодексу України висвітлено у докторській дисертації та інших наукових працях Є.О. Письменського. Над питаннями кримінально-правової політики у сфері звільнення від покарання плідно працює О.П. Горох. Незважаючи на чималу кількість наукових праць за означеною тематикою, власне звільненню від покарання, як самостійному кримінально-правовому явищу, серйозної уваги не приділялось. Мабуть через те, що зазначене явище розглядалось і продовжує розглядатись лише дотично, як фрагмент інших, більш широкоформатних сюжетів. Стосовно звільнення від покарання існують далекі від істиної природи цього явища уявлення, починаючи від неадекватності самої назви цього явища, невизначеності його кримінально-правової природи і закінчуючи законодавчим визначенням підстав та умов його застосування. Зокрема, в навчальній літературі з кримінального права, що має бути концентрацією найсучасніших, прогресивних уявлень про відповідні кримінально-правові явища, зустрічаються положення щодо звільнення від покарання, котрі не прояснюють ситуацію, а ще більше її затуманюють. Так, у одному з видань Є.О. Письменський визначає звільнення від покарання, як явище за яким особа засуджується за вчинення злочину обвинувальним вироком суду, їй призначається конкретна міра покарання, яку вона взагалі не відбуває та не виконує [ 131, с. 103-104]. Інші автори сприймають звільнення від покарання та його відбування як одне явище та характеризують його як обставини незастосування судом до особи, що вчинила злочин, призначеного покарання чи припинення його подальшого відбування [160 , с. 214-215]. Такі бачення феномену звільнення від покарання не здатні пролити світло на його істину кримінально-правову природу, розставити акценти у визначенні змісту цього явища та полегшити застосовування норм про звільнення від покарання для правозастосовців. Отже, дослідженню кримінально-правової природи, сутності та змісту звільнення від покарання, як окремого явища кримінального права, на сучасному етапі науковою спільнотою належної уваги не приділялось, тому стан дослідженості цієї проблеми можна охарактеризувати як недостатній. Дослідження будь якого явища пов’язане з пізнанням його природи, сутності та змісту вимагає комплексного підходу, передбачає обрання певної методологіі відображення дійсності та застосування значної кількості методів її наукового пізнання. У багатьох літературних джерелах поняття методології та методів дослідження не розмежовуються [88, с. 58] або сприйняття методології зводиться до вчення про науковий метод пізнання й перетворення світу [26 ,522], мабуть через походження терміну «методологія» від грецького methoges – пізнання і logos – вчення. Поняття методології є складним і у різних літературних джерелах пояснюється по-різному. Вітчизняні наковці методологію розглядають як вчення про наукові методи пізнання і систему наукових принципів, на основі яких базується дослідження та проводиться вибір пізнавальних засобів, методів і прийомів дослідження. Найбільш доцільним є визнання методології як теорії методів дослідження, створення наукових концепцій, як системи знань про теорію науки або системи методів дослідження. Сукупність методів, які застосовуються при проведенні накових досліджень у межах тієї чи іншої науки, власне і складають її методологію [88, с. 58,59]. Під методологією наукового дослідження взагалі і дослідження правових проблем зокрема розуміють системну єдність прийомів, методів та засобів наукового мислення, яка у такій якості є комплексом історично складених раціональних шляхів, засобів і форм руху мислення від незнання до знання, від явища до сутності, від припущення до істини [59, с. 7; 4. с. 44; 19, с. 67; 121; с. 442; 188, с. 224]. Методологія – явище інтегральне. Вона об’єднує низку компонентів: світогляд і фундаментальні загальнотеоретичні концепції, загальні філософські закони і категорії, загально – і конкретно-наукові методи. Тому методологію не можна зводити до одного із названих компонентів, зокрема до методу або вчення про методи, оскільки у такому разі за її межами лишаться інші компоненти [59, с. 46]. Таке осмислення методології правових досліджень ми вважаємо найбільш вдалим, а тому в основі вироблення методологічних засад дослідження звільнення від покарання ми використаємо вказане поняття. Розробляючи методологічні засади дослідження необхідно осмислити природу, специфіку, власне самого предмета дослідження. Оскільки предметом нашого дослідження обрано звільнення від покарання, то методологія його дослідження повинна враховувати кримінально-правову природу цього явища та властивості правовідносин, що виникають у процесі його реалізації, особливості кримінально-правових норм, що передбачають таке звільнення, а також вітчизняні та зарубіжні теоретичні надбання у цій сфері, з урахуванням генези досліджуваного явища. Враховуючи те, що звільненню від покарання в кримінальному праві присвячено комплекс правових норм, зосереджених у розділі ХІІ Кримінального кодексу України, його необхідно досліджувати не лише як засіб реагування на вчинення злочину, але й у якості кримінально-правового інституту як складову усієї системи норм кримінального права, виходячи з їхньої єдності, взаємозв’язку і взаємообумовленості. При проведенні дослідження важливо усвідомлювати, що інститут звільнення від покарання в українському кримінальному законодавстві відносно новий, не достатньо досліджений, його законодавче визначення недосконале, а тому у ряді випадків науковою спільнотою може сприймається у нерозривній єдності із спорідненим інститутом звільнення від відбування покарання. На сучасному етапі розвитку науки кримінального права відсутнє однозначне розуміння правової природи звільнення від покарання, що призвело до низки труднощів сприйняття цього явища, починаючи з сумнівної назви і закінчуючи недовершеною процесуальною регламентацією його застосування. На сьогоднішній день за чинним Кримінальним кодексом України норми, за допомогою яких здійснюється звільнення від покарання, не відмежовано від інших споріднених норм (звільнення від відбування покарання, корегування покарання, тощо), а включено до Розділу XII Загальної частини «Звільнення від покарання та його відбування». Однак, беручи до увагу специфіку інституту звільнення від покарання, вбачається необхідність виділення його в окремому розділі Кримінального кодексу України чи законодавчому його відмежуванні від суміжних інститутів, що також закріплені у Розділі XII. Підставою для цього слугують суттєві розбіжності, що існують між правовою природою звільнення від покарання та іншими інститутами, закріпленими в Розділі XII Кримінального кодексу України. Вирішення цього завдання має не лише теоретичне, а й практичне значення, оскільки покликане забезпечити правильне застосування відповідних положень Кримінального кодексу України.
Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/37452.html |
|