Кримінально-правовий склад та види засудження без призначення покарання

Аналізуючи проблеми кримінальної відповідальності, О.М. Тарбагаєв відзначав, що науковцями недостатньо уваги приділяється її цілям, через те що пануючою в теорії кримінального права є думка, нібито покарання – основна форма реалізації кримінальної відповідальності, а тому її цілі співпадають з цілями покарання або ж визначаються через поняття, які характеризують цілі покарання, без зміни їх змісту [161, c. 98]. Мабуть ціллю нашого дослідження є спростування міфу про ототожнення кримінальної відповідальності і покарання, виокремлення з поміж численних кримінально-правових явищ норм про засудження особи без призначення покарання, класифікація такого засудження за видами та встановлення його структури.

         Перш ніж досліджувати явища, зазначені у назві цього підрозділу нагадаємо, що під так званим звільненням від покарання ми розуміємо таку форму кримінальної відповідальності, що взагалі виключає призначення покарання, тому звільняти суб’єкта немає від чого. З огляду на зазначене у подальшому викладі матеріалі ми утримуємось від використання законодавчої назви цього феномену «звільнення від покарання», а називатимемо його у відповідності з його сутністю та змістом - засудження без призначення покарання.

         Досліджуючи засудження без призначення покарання ми дійшли висновку, що його характеристика буде неповною без встановлення комплексу обставин, що обумовлюють доцільність або необхідність застосування такого засудження. Без цих обставин не спрацює відповідний правовий механізм реалізації цієї форми кримінальної відповідальності, унеможливить її настання. Зазначені обставини неоднорідні за характером і виконують різні ролі при застосуванні засудження без призначення покарання. На наш погляд, доцільно виокремлювати три обставини необхідні для реалізації засудження особи без призначення покарання: передумову, підставу та умови засудження без призначення покарання. Для зручності пропонуємо називати комплекс цих обставин складом засудження без призначення покарання за своєрідною аналогією з іншою популярною кримінально-правовою конструкцією - складом злочину.

         Враховуючи, що за чинним кримінальним законодавством засудження особи невинуватої у вчиненні злочину неможливе, передумовою засудження без призначення покарання, на нашу думку, слід визначити визнання особи винною у вчиненні злочину обвинувальним вироком суду, тобто здійснення від імені суспільства та держави негативної оцінки злочинного діяння та його «автора» - суб’єкта цього діяння. Осуд суб’єкта злочинного діяння зовні проявляється як його засудження. Визнання особи винуватою та її засудження - взаємопов’язані явища. Виокремити їх можливо лише подумки. В кримінальному провадженні вони нерозривні: визнаючи винуватою особу, суд її вже засуджує і навпаки - засуджуючи її він визнає особу винуватою. Особа, стосовно якої не доведено її винуватості у вчиненні злочину, не підлягає засудженню та застосуванню жодної з форм кримінальної відповідальності, в тому числі й такої, як засудження без призначення покарання.

         В теорії кримінального права передумова засудження без покарання призначення переважно взагалі не виокремлюється у якості самостійного елемента складу такого засудження [128, с. 58], а якщо й виокремлюється, то не зовсім точно. Ігнорування передумови як складової комплексу обставин, що обумовлюють засудження без призначення покарання, збіднює кримінально-правову характеристику цієї форми кримінальної відповідальності, не дає змоги чітко відмежувати її від інших форм такої відповідальності, що й призводить до їх змішування як у теорії, так і в законотворчій та судовій практиках. Дехто називає передумовою так званого звільнення від покарання не визнання особи винуватою у вчиненні злочину, а вчинення певного злочину. З такими тлумаченнями зазначеного аспекту проблеми важко погодитись. Визнання факту вчинення злочину передумовою засудження без призначення покарання не сприяє чіткому з’ясуванню сутності такого звільнення, адже вчинення злочину є, так би мовити, першопричиною власне кримінально-правового реагування держави. Воно може слугувати передумовою для звільнення від кримінальної відповідальності, як відмови держави від її застосування, однак не здатне стати основою – первинним елементом складу засудження без призначення покарання.

         Отже, найбільш адекватною сутності засудження без призначення покарання передумовою його здійснення є не вчинення злочину, а визнання особи винуватою у вчиненні злочину та її осуд (засудження) обвинувальним вироком суду. Але акцент слід ставити на винуватості особи. Без цього юридичного факту її засудження неможливе. Саме в такій послідовності означені явища й виникають в об’єктивній дійсності: спочатку винуватість, а потім  - засудження, у тому числі й без призначення покарання. Зважаючи на це, передумовою застосування цієї форми кримінальної відповідальності можна вважати одну лише винуватість у вчиненні злочину, абстрагуючись від іманентного їй засудження. Тим більше, що засудження є складовою внутрішнього змісту зазначеної форми кримінальної відповідальності, тому наполягання на тому, що воно одночасно виконує і роль передумови самого себе було б не зовсім  коректним. Ми ж назвали передумовою засудження без призначення покарання «винуватість-осуд (засудження)» лише з міркувань їх фактичної нерозривності, хоча подумки їх можна уявити й поодинці. Таким чином, найбільш точним визначенням передумови засудження без призначення покарання, мабуть, є наступне: офіційне визнання особи винуватою у вчиненні злочину, що у практичній площині знаходить своє вираження у встановлення вини особи у обвинувальному вироку суду. Зазначений елемент складу засудження особи без призначення покарання (передумова) є загальним для всіх видів такого засудження. На відміну від передумови засудження без призначення покарання, інші елементи юридичного складу цього явища, тобто підстави та умови, не є однаковими для усіх його видів.

         Наступним елементом складу засудження без призначення покарання є підстава такого засудження. Взагалі поняття «підстава» чогось означає те головне, на чому щось ґрунтується, або те, чим пояснюються, виправдовуються вчинки, поведінка кого-небудь [26, с. 966]. Підстава засудження особи без призначення покарання є головним елементом, основною сутнісною обставиною, що обумовлює його застосування – це своєрідна причина, яка породжує необхідність або доцільність вибору застосування саме такої форми кримінальної відповідальності.

         В теорії існує підхід до розуміння підстави як комплексу, суми умов його здійснення, визначених у законі про кримінальну відповідальність [132, с. 65-69]. Тобто підстава застосування засудження без призначення покарання фактично ототожнюється з усім кримінально-правовим складом його застосування. Як більш сучасний сприймається інший підхід, а саме – визнання необхідності наявності юридичного складу засудження без призначення покарання, в структурі якого виокремлення три самостійних обставин: передумови, підстави та умов його застосування.

         Слід зауважити, що єдиної підстави для всіх видів засудження без призначення покарання не існує. У кожного з них вона чітко визначена відповідними кримінально-правовими нормами, є унікальною для кожного виду такого засудження.

Останнім елементом кримінально-правового складу засудження особи без призначення покарання є умови такого засудження. Умова – це необхідна обставина, що уможливлює здійснення, створення, утворення чого-небудь, або сприяє чомусь, або сукупність даних, положення, що лежать в основі чого-небудь [26, с.1506]. Умовами засудження без призначення покарання є обставини формального характеру, визначені у відповідних кримінально-правових нормах, без яких навіть за наявності передумови та підстави такого засудження його реалізація неможлива.

         Єдиних для усіх видів засудження без призначення покарання умов не існує. Кожен конкретний вид такого засудження має не лише свої підстави, але й індивідуальні умови, тобто свій унікальний склад здійснення.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/37452.html