У нас уже 242733 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 


Засудження без призначення покарання у зв’язку із втратою особою суспільної небезпечності (ч. 4 ст. 74 КК України)

Проведеним у попередніх розділах дослідженням нами з’ясовано, що засудження без призначення покарання у чинному Кримінальному кодексі України представлено трьома видами, що представлені у КК України відповідними кримінально-правовими нормами. Нагадаємо, що до видів засудження особи без призначення покарання нами віднесено: 1) звільнення від покарання у зв’язку із втратою особою суспільної небезпечності (ч. 4 ст. 74 КК України), звільнення від покарання у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, на підставах, передбачених ст. 49 Кримінального кодексу України (ч. 5 ст. 74 КК України) та звільнення від покарання через іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання (ч. 2 ст. 84 КК України).

         Перший вид засудження особи без призначення покарання можна вважати найдавнішим, оскільки вперше був законодавчо закріплений ще у ч. 2 ст. 50 Кримінального кодексу України 1960 року. Відповідно до редакції статті цього Кодексу, особу, яка вчинила злочин, можна було за вироком суду звільняти від покарання, якщо буде визнано, що в силу наступної бездоганної поведінки і чесного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною. Сучасна редакція цього законодавчого припису закріплена у ч. 4 ст. 74 чинного Кримінального кодексу України. Відповідно до змісту статті – особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною. Як бачимо зміст кримінально-правової норми дещо змінився, її застосування вимагає дотримання більшої кількості умов. Так склалось, що практика застосування правниками ч. 4 ст. 74 Кримінального кодексу України вкрай скупа, а практика вірного застосування її приписів взагалі є винятком із правил. Це пов’язано з нерозумінням практичними працівниками феномену, визначеного законодавцем, як звільнення від покарання, що за своєю кримінально-правовою природою є засудженням без його призначення. Не додає впевненості у правильності застосування ч. 4 ст. 74 КК України надто неконкретизована дефініція «втрата суспільної небезпечності». Така невизначеність у законодавчій регламентації засудження особи без призначення покарання у зв’язку із втратою суспільної небезпечності стає причиною застосування правниками положень кримінально-правової норми на власний розсуд. Найбільш поширеною помилкою, що трапляється у практичній діяльності при застосуванні ч. 4 ст. 74 КК України є застосування її за принципом норм про звільнення від відбування покарання. На жаль, сучасні правники ще не здатні відійти від пережитків архаїчного принципу невідворотності покарання за вчинене кримінальне правопорушення. У зв’язку з чим, суд, ухвалюючи обвинувальний вирок із застосуванням вимог ч. 4 ст. 74 КК України, все ж призначає засудженій особі певний вид і міру покарання відповідно до санкції порушеної кримінально-правової заборони і у цьому ж вироку повністю звільняє її від призначеного покарання. Сенс подібних маніпуляцій, за наявності в законі низки норм, за якими можливе засудження без призначення покарання збагнути важко.

         Однак, провину за прийняття хибних рішень при застосуванні вимог ч. 4 ст. 74 Кримінального кодексу України не слід покладати лише на правозастосовців. Перш за все, слід звернути свою увагу на наукову спільноту, яка не досягла єдності у переконаннях щодо правової природи та змісту явища, закріпленого у цій нормі. Так, неправильному застосуванню ч. 4 ст. 74 КК України сприяють численні «наукові» публікації, де явище визначене законодавцем як звільнення від покарання розглядається у нерозривній сукупності зі звільненням від відбування покарання, без проведення будь яких розмежувань між ними. Особливої уваги у цьому сенсі заслуговують сучасні науково-практичні коментарі до Кримінального кодексу України, де знайти роз’яснення щодо вірного застосування норми про звільнення особи від покарання у зв’язку із втратою нею суспільної небезпечності дуже важко. Нерідко коментарі дезорієнтують правозастосовців, вказуючи, що при звільненні особи від покарання на підставі ч. 4 ст. 74 КК України, визнавши таку особу винною у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості і призначивши їй покарання, суд після цього постановляє звільнити особу від призначеного ним покарання [115, с. 165]. В окремих коментарях зустрічаються категоричні заперечення можливості ухвалення судом вироку без призначення покарання.

         Сучасними коментаторами Кримінального кодексу України, якими до речі визнається своєрідне правонаступництво між чинною нормою про звільнення від покарання у зв’язку із втратою особою суспільної небезпечності (ч. 4 ст. 74 ) та відповідною нормою Кримінального кодексу України (1960 р.) не беруться до уваги відповідні роз’яснення щодо її застосування, де зазначається, що коли особа вчинила злочин до набрання чинності Кримінального кодексу України 2001 року, питання про її звільнення від покарання у зв’язку із втратою особою суспільної небезпеки має вирішуватись на підставі ч. 2 ст. 50 КК України (1960 року) [115, с. 166]. На відміну від сучасних науково-практичних коментарів, роз’яснення надані у коментарі до Кримінального кодексу України 1960 року видаються більш вдалими, адже надають правозастосовцям вичерпну інформацію щодо порядку застосування норми про звільнення особи від покарання у зв’язку із втратою суспільної небезпечності. Так, у науково-практичному коментарі Кримінального кодексу України під редакцією Я. Ю. Кондратьєва роз’ясненюється, що на підставі ч. 2 ст. 50 Кримінального кодексу України суд першої інстанції звільняє особу від покарання шляхом постановлення обвинувального вироку без призначення покарання, а суд касаційної чи наглядової інстанції – шляхом відповідної зміни вироку без його скасування і закриття справи [113, с. 162-163]. Це пояснюється тим, що таке рішення означало б визнання вироку неправильним не лише в частині застосування покарання, але й у частині встановлення винуватості засудженого [118, с. 201]. Даний коментар Кримінального кодексу не лише визначає порядок застосування ч. 2 ст. 50 Кримінального кодексу України, у формі ухвалення обвинувального вироку без призначення покарання, але й указує на можливість зміни незаконного саме щодо призначення особі покарання вироку судом вищої інстанції. Таким чином, практичне застосування ч. 4 ст. 74 Кримінального кодексу України видається можливим лише за умови ухвалення судом обвинувального вироку без призначення покарання.

         Повертаючись до невдалої законодавчої регламентації ч. 4 ст. 74 Кримінального кодексу України ще раз зверненому увагу на використаний у диспозиції статті невірний на наш погляд термін «звільнення». На наше переконання, зазначений термін можна застосовувати виключно до явищ, що вже настали, а тому, природно, від яких можна звільнитись. Беручи ж до уваги, що при застосуванні ч. 4 ст. 74 КК України в обвинувальному вироку суду покарання особі не призначається, не існує того, від чого можливе звільнення.

         Для усунення даної термінологічної недоречності слід згадати висновки, зроблені у підрозділі 2.1 дослідження, що за своєю кримінально-правовою природою феномен «звільнення від покарання» є формою кримінальної відповідальності, сутність якої полягає в засудженні особи без призначення їй у вироку суду певного виду та міри покарання. Враховуючи наведене, звільненню від покарання на підставі ч. 4 ст. 74 КК України притаманні ті ж самі ознаки. Тобто змістом «звільнення від покарання» у зв’язку із втратою особою суспільної небезпечності є засудження її без призначення покарання з цих підстав.

         Щодо кримінально-правового складу засудження без призначення покарання у зв’язку із втратою особою суспільної небезпечності, зазначимо, що до нього ми вже традиційно включаємо передумову, підставу та умови його застосування.

         Передумовою засудження без призначення покарання на підставі ч. 4 ст. 74 Кримінального кодексу України нами визначено визнання особи винною у вчиненні злочину та осуд її дій у обвинувальному вироку суду. Дійсно, лише винна у вчиненні злочину особа може бути засуджена обвинувальним вироком суду, як із застосуванням до неї певного виду та міри покарання так і без його призначення. Така передумова характерна для усіх видів засудження особи без призначення покарання.

         Підставою засудження без призначення покарання у випадках, передбачених ч. 4 ст. 74 КК, є передбачена у диспозиції цієї норми втрата особою суспільної небезпечності на час розгляду справи в суді. Втрата суспільної небезпечності поняття оціночне, залишене законодавцем на вирішення суду. Висновок про це суд має зробити з урахуванням бездоганної посткримінальної поведінки особи і сумлінного ставлення її до праці.

         Суттєва втрата суспільної небезпечності винною особою, – зазначає П.В. Кобзаренко, – можлива завдяки процесам моральної самодетермінації, які мають місце лише впродовж перебігу значного терміну часу від вчинення злочинного діяння і формують у винного надалі бездоганну поведінку та чесне ставлення до праці [73, с. 416]. Отже про втрату особою суспільної небезпеки, що є компетенцією суду, свідчить бездоганна поведінка та сумлінне ставлення до праці.

В теорії кримінального права суспільна небезпечність діяння розглядається як його об’єктивна властивість заподіювати шкоду або ж створювати загрозу її заподіяння тим об’єктам, які охороняються законом [114, с.148]. Інакше кажучи, суспільна небезпечність – це така ознака злочину, яка вказує на його суттєву шкідливість [115, с.20]. В такому діянні виявляється негативне ставлення особи до об’єктів кримінально-правової охорони, а іноді, в цілому до панівних у суспільстві відносин. При цьому діяння розглядається не просто, як зовнішній прояв поведінки особи, а поведінки усвідомленої, що знаходиться під контролем свідомості і волі, і відповідає всім ознакам людської діяльності в її загальному психологічному значенні [76, с.60].

 

 

 

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/37452.html  

Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:

Besucherzahler
счетчик посещений

© 2006-2022. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.