Формування хореографічних творчих здібностей особистості як психолого-педагогічна проблема

У контексті сучасної гуманістичної парадигми освіти в Україні педагогічна наука прагне активізувати процес творчого розвитку особистості. Різноманітні процеси у сучасному суспільстві, в яких виявляється творчий потенціал людини, у майбутньому забезпечать найбільш суттєві прогресивні зміни у соціумі. Важливим є не тільки генерація нових ідей та рішень, але й уміння сприймати й розуміти нові, навіть не зрозумілі ідеї, впроваджувати їх.

Нині вчені знаходяться у пошуку єдиного підходу до теорії творчості, тому їхні трактування основного поняття та його структурних компонентів істотно різняться. Аналіз різноманітних визначень щодо сутності творчості, свідчить, що вони зводяться до наступної формули: творчість – це діяльність, у результаті якої створюються матеріальні та духовні цінності, що мають новизну і соціальну значущість.

Концептуально значущим для вітчизняних учених у галузях як педагогіки, так і психології є розуміння творчості, яке ґрунтується на положенні Л. Виготського про те, що вона «існує всюди, де людина уявляє, комбінує, змінює і створює щось нове, якою б дрібницею не здавалося це нове у порівнянні зі створеним геніями» [58, с. 6].

Представники елітарної концепції, переважно теоретики гуманістичного напряму психології та педагогіки (Е. Нецке, Б. Суходольський, Р. Стенберг та інші) вважають, що творчість притаманна лише геніям, які спроможні генерувати нові цінні ідеї для всього суспільства [199]. Ґрунтуючись на цих засадах, вони дійшли висновку: творчими є люди, які зробили значний внесок у розвиток науки, культури й техніки. Відтак, до категорії творчих не потрапляють діти, оскільки вони не можуть бути творцями в силу вікових особливостей.

Нам імпонують погляди прихильників егалітарної концепції творчості (Г. Гарднера, Д. Сімонтона, М. Цікшентміхалого): кожна людина є творчою, хоча різною мірою [199]. Творчість є метою й умовою самореалізації людини. Крім того, творчість дітей, хоча і не може прирівнюватися до творчості дорослих, становить важливу передумову їхнього розвитку.

Визначенню поняття творчої особистості у філософській, психологічній та педагогічній літературі приділяється багато уваги. Більшість дослідників (В. Андрєєв [2], Д. Богоявленська [21], Н. Грищенко [74], А. Лук [146], Я. Пономарьов [186], С. Сисоєва [223] та інші) погоджуються, що творча особистість – це індивід, який володіє високим рівнем знань та має потяг до нового, оригінального. Найголовнішою ознакою творчої особистості вважають наявність творчих здібностей. Згідно словника-довідника з проблем творчості, «творчі здібності – це синтез властивостей і особливостей особистості, її рівнева характеристика, що передбачає наявність певної властивості, забезпечує новизну і оригінальність продукту здійснюваної діяльності, рівень її результативності» [241, с. 124].

Зауважимо, що у науковому обігу не існує єдиної системи компонентів дефініції «творчі здібності», тому ми вважаємо за необхідне навести різні погляди вчених. Приділяючи велику увагу вивченню творчих здібностей, вчені, з метою з’ясування якостей особистості, що сприяють творчим проявам, намагаються поставити їх у залежність від рівня інтелекту. Ця думка не знаходить у науковому середовищі одностайної підтримки, тому існує щонайменше три підходи до цієї проблеми [85].

Перша група дослідників вважає, що як таких творчих здібностей не існує. Інтелектуальна обдарованість виступає у якості необхідної, але недостатньої умови творчої активності особистості. Головну роль у детермінації творчої поведінки відіграють мотивація, цінності, особистісні якості (А. Маслоу, А. Олох, А. Танненбаум та інші). До основних якостей творчої особистості ці дослідники відносять когнітивну обдарованість, чуттєвість щодо проблем, незалежність у невизначених та складних ситуаціях.

Друга група вчених наполягає, що творчі здібності (креативність) є самостійним чинником, незалежним від інтелекту (Дж. Гілфорд, Г. Грубер, Я. Пономарьов, К. Тейлор). Згідно цієї теорії між рівнем інтелекту і рівнем креативності є незначна кореляція. Найбільш розвиненою є «теорія інтелектуального порогу» Є. Торренса [282]. Отже, на думку дослідників, немає креативних людей з низьким інтелектом, але є інтелектуали з низькою креативністю.

Дослідники, що входять до третьої групи, вважають, що високий рівень розвитку інтелекту зумовлюється високим рівнем творчих здібностей та навпаки. Творчого процесу як специфічної форми психічної активності не існує. Цю точку зору поділяли і поділяють переважна більшість вчених у сфері дослідження інтелекту (Г. Айзенк, Д. Векслер, Р. Стернберг, Л. Термен, Р. Уайсберг та інші).

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/40073.html