Сучасний стан хореографічного виховання у позашкільних навчальних закладах

Проголошення незалежності України зумовило суттєві зміни в усіх сферах життя, у тому числі і позашкільній освіті. Створюючи програму розвитку народної освіти Української РСР на перехідний період (1991-1995 роки) колегія Міністерства освіти відзначала, що позашкільну освіту здійснюють 2110 закладів системи освіти, якими охоплено 1,9 мільйона учнів [10, с. 100]. Законодавчою базою щодо забезпечення права кожної дитини на здобуття додаткової освіти стала Конституція України (1996). Законом «Про освіту» (1991) визначено структуру загальної освіти України та виокремлено позашкільну освіту як складову систему, яка повинна керуватися у своїй діяльності принципами природовідповідності, культуровідповідності, демократизації, самоактивності та саморегуляції, комплексності та міждисциплінарної інтегрованості тощо [95].

Бачиться особливо суттєвим те, що руйнівні процеси в економіці, занепад виробництва, інфляція, втрата управління економікою, недофінансування наприкінці 90-х років призвели до масового закриття позашкільних закладів, і, як наслідок, відтоку молодших школярів з контингенту вихованців. Тому, вже станом на 2001 рік кількість дітей, які охоплені позашкільною освітою, складала за різними даними 18,3-23,6 % від загального контингенту дітей шкільного віку [14; 183]. Також в умовах перехідного періоду ускладнювалась проблема забезпечення гурткової і клубної роботи технічним обладнанням, музичними інструментами, костюмами, меблями тощо.

Аналізуючи зміст та особливості позашкільної освіти в 90-х роках потрібно зазначити, що у діяльності танцювальних творчих об’єднань було чимало недоліків. На їх ефективність згубний вплив мали формалізм у використанні методів та засобів організації діяльності, змістовно застаріле навчально-методичне забезпечення, низький рівень підготовки кваліфікованих кадрів, підпорядкування різним міністерствам та відомствам. Зокрема, навчально-виховна робота хореографічних гуртків залишалася надзвичайно заорганізованою, часто проводилася без урахування індивідуальних особливостей дитини, а в окремих випадках мала примусовий характер. Тематична та жанрова обмеженість репертуару аматорських танцювальних колективів здебільшого тиражувала творчі знахідки видатних митців шляхом копіювання їхніх постановок.

Аналіз начальних програм, за якими здійснювався навчально-виховний процес у танцювальних творчих об’єднаннях на початку 90-х років, та методичної літератури свідчить, що перевага надавалася вивченню основ класичного, народно-сценічного та історико-побутового танцю відповідно до профілю танцювального колективу. Основною формою хореографічного виховання були навчально-тренувальні заняття, їх метою – «домагатися чіткості і точності виконання вправ» [20, с. 6]. Отже, зміст навчальної діяльності танцювальних гуртків був спрямований, переважно, на опанування спеціальними знаннями, уміннями та навичок.

Отже, хореографічна освіта кінця 90-х років рухалася до заміни традиційних форм та методів навчання і виховання, що давало певний результат – почали масово створюватися танцювальні гуртки сучасної хореографії, переважно на платних засадах. Пошуки нових оригінальних ідей і засобів їх втілення наприкінці 90-х – початку 2000-х років сприяли масовому поширенню стилів сучасної хореографії: джаз, хіп-хоп, модерн, буто, крамп тощо [273]. Це стимулювало креативність мислення дітей, з одного боку, з іншого, не розробленість програмного та методичного забезпечення, відсутність підготовлених кадрів знижувало рівень виконавської культури та майстерності. Такий перевірений часом засіб розповсюдження передового досвіду роботи як навчально-методична література [9; 39; 44; 45; 46; 92; 101; 110; 147; 163; 234; 236] та періодичні видання не могли задовольнити потреби тодішніх запитів педагогів з хореографічного виховання дітей та надати кваліфіковану допомогу.

За нашим переконанням, відсутність спеціального сучасного дитячого музичного репертуару призводило до залежності від тогочасного неякісного продукту. У дитячій творчості великою популярністю користувалися композиції-підтанцівки на музику відомих шлягерів. Однак, вони не мали ні змістової, ні ідейної наповнюваності, що призводило до танцювання навколо неіснуючого соліста [3; 200]. У репертуар дитячих хореографічних колективів почав проникати стиль «шоу» із привабливими зовнішніми атрибутами, імпульсивністю рухів та доступністю сучасної музики. Разом із відсутністю ідейної наповнюваності та врахування вікових особливостей зменшувався виховний вплив танцювального мистецтва на формування особистості, що призводило до деградації цінностей у дитячому середовищі. Розвитку творчих здібностей дітей уваги також не приділялося.

Таким чином, соціально-політичні перетворення, зміна ціннісних орієнтирів у суспільстві, зменшення кількості позашкільних навчальних закладів, демографічна криза стали причинами скорочення контингенту вихованців позашкільних закладів освіти у середньому на 35 % [172]. Вжиття державою невідкладних заходів та прийняття нормативно-законодавчих документів: Закону України «Про позашкільну освіту» (2000), Закону України «Про охорону дитинства» (2001), Національної доктрини розвитку освіти (2002), Положення про позашкільний навчальний заклад (2001) тощо, не мали суттєвих наслідків.

Тенденція до скорочення мережі позашкільних закладів освіти спостерігалася і протягом 2000-2007 років (із 1497 у 2000 році кількість позашкільних навчальних закладів зменшилася до 1473 у 2007 році). Цей процес був зумовлений перепрофілюванням, злиттям та закриттям окремих типів позашкільних навчальних закладів. Бюджетне фінансування позашкільної освіти за залишковим принципом призвело до поширення практики надання платних послуг, що значно обмежило доступ до творчого розвитку талановитих і обдарованих дітей. Станом на 01 січня 2008 року у системі Міністерства освіти і науки України діяли 1478 позашкільних навчальних закладів різних типів (1546 тис. дітей), що складало 32,9  % від загальної кількості дітей шкільного віку [47].

У пошуках способів наповнення контингенту дитячих танцювальних колективів вихованцями керівники почали використовувати практику «омолодження»: набирати старших дошкільників 5-6-ти років, а 7-8-річні діти стали вихованцями перших класів [91; 234]. Але не розробленість на той час методики формування хореографічних здібностей дошкільників, відсутність розуміння змісту навчання та невідповідність його фізичними можливостями дітей призводило до перевантажень і травм, втрати інтересу до хореографічного виховання.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/40073.html