Наукові підходи до проблеми дослідження

У сучасній педагогічній науці накопичено чималий потенціал професійної підготовки фахівців з огляду на  основні засади компетентнісного, діяльнісного, системного, гуманістичного й аксіологічного підходів.

Так, у межах компетентнісного підходу професійна підготовка вчителя початкових класів розглядається в розумінні формування в нього сукупності професійних компетенцій (компетентностей), систематизованих у європейських освітніх документах (Болонська декларація 2003 р., Спільна доповідь Ради з освіти і Європейської комісії 2004 р., Маастрихтське комюніке 2004 р.) в сукупності ключових, базових і спеціальних компетентностей. Так, ключові компетентності необхідні для будь-якої професійної діяльності. Це насамперед здатність вирішувати професійні задачі на основі інформації, комунікацій, знання соціально-правових основ життєдіяльності в суспільстві та ін. Базові компетентності фахівця відображають специфіку його професійної діяльності і галузі, де виявляється його професійна компетентність. Спеціальні компетентності співвідносяться зі специфікою окремих видів діяльності фахівця (у нашому випадку – діяльності з формування толерантності учнів початкової школи) [270, с. 25-167].

Компетентнісний підхід забезпечує формування відповідного рівня професійної готовності, вираженої у викладених вище професійних компетентностях. Набуті в процесі професійної підготовки компетенції дають можливість фахівцю коректно адаптуватися в умовах змінного середовища початкової школи, вчасно реагувати на нестабільність професійного середовища, на трансформаційні процеси в освіті тощо [225, с. 111; 269].

Компетентність як основа компетентнісного підходу є результатом ґрунтовної базової підготовки та неперервного підвищення світоглядного, професійного та загальнокультурного рівня в різноманітних формах і, головне, через самоосвіту.

Толерантність пов’язана з компетентністю, тобто з готовністю педагога навчального закладу виконувати свої професійні обов’язки відповідно до сучасних теоретичних поглядів, з дотриманням світових вимог освітнього менеджменту.

Компетентність – це певна база знань особистості, яка дає змогу їй оцінювати, висловлювати переконливу, авторитетну думку. Тому, компетентісний підхід полягає в акцентуванні на накопиченні нормативно визначених знань, умінь і навичок до формування й розвитку в студентів здатності практично діяти, застосовуванні індивідуальної техніки та досвіду успішних дій у ситуаціях професійної діяльності й соціальної практики [136, с. 7].

Компетентний педагог спирається насамперед на практичні рекомендації щодо забезпечення всебічного розвитку особистості, її творчих здібностей, використання діагностичних методик запобігання конфліктам, стимулювання та об’єднання студентського колективу, вдосконалення стилю керівництва [292, с. 14-15]. До основних критеріїв компетентності педагога нами виділено професійну готовність до змін, соціально-педагогічну ерудованість, здатність оперувати інформацією, готовність до постійного самонавчання і саморозвитку, комунікативність та емоційну стабільність, здатність до прийняття рішень й організацій, відкритість.

Як зауважує О. Павленко, у педагогіці толерантності немає місця авторитарності, примусу, нав’язуванню свого погляду на думки, маніпулюванню студентами. У цьому контексті викладач має сприяти та допомагати студенту і, навчаючи, постійно навчатися сам, будучи посередником у навчальному процесі. Відтак, толерантність має допомогти педагогу, батькам  протистояти усьому тому, що веде до страху та відчуження, а студенту – розвинути здібності до рівня самостійного мислення, до вміння робити висновки, критично сприймати, поважати та розуміти інших людей, інші культури. У зв’язку з цим змінюється зміст і наповнення навчальних предметів методами, обираються ті, які ефективніше сприяють вихованню толерантної особистості [249, с. 13-15].

Враховуючи загальноєвропейські тенденції становлення молодої людини, слід зазначити, що перед педагогами вищої школи постають нові завдання виховання спеціаліста, які передбачають не тільки наявність у нього глибоких професійних знань та умінь, але й формування гуманістично-спрямованої особистості з такими якостями, як толерантність, духовність, гуманність, демократичність, емпатійність, співробітництво, відкритість. Середовищем формування цих якостей у студентів ВНЗ є виховна робота в позааудиторний час.

Модель професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів до формування в учнів толерантності як результат нашого дослідження  повинна сприяти формуванню толерантної особистості майбутнього педагога, оскільки становлення фахівця в умовах ринку праці є процесом складним, і перед молодим спеціалістом ставляться достатньо високі вимоги.

Діяльнісний підхід у системі вищої професійно-педагогічної освіти став предметом наукового розгляду в наукових працях О. Бондаревської [62], П. Гальперіна [88], І. Лернера [199], П. Підкасистого [252], М. Скаткіна [290] та ін. У процесі розробки цього підходу з’явилися різні напрямки розвитку досліджень: контекстний підхід (Л. Афонченко, Т. Калашнікова), особистісно-діяльнісний (Л. Безбородова, Л. Гура, В. Ягупов), рефлексивно-діяльнісний (І. Ісаєва) та ін.

Е. Леліс виділяє кілька характеристик діяльнісної позиції майбутнього фахівця в процесі професійної підготовки:

- стійку навчальну мотивацію студента, який усвідомлює необхідність отримання професійних знань;

- достатній рівень оволодіння певними діями (предметно-практичними й інтелектуальними) з метою досягти найкращого результату у вирішенні навчально-професійних завдань;

- здатність до самоконтролю й самооцінки результативності своєї професійної підготовки як діяльності [196, с. 199-202].

Діяльнісний підхід передбачає організацію й управління навчальним процесом у ВНЗ з огляду на загальний контекст життєдіяльності студентів – спрямованість їх професійних та особистісних інтересів, життєвих планів, ціннісних орієнтацій на засадах суб’єкт-суб’єктних відносин між учасниками освітнього процесу. У зв’язку з цим толерантність як особистісна цінність стає цінністю діяльності – у процесі професійної підготовки вчителя початкових класів – і сприяє створенню у ВНЗ середовища толерантності, яке стає згодом основою для формування такого ж середовища в початковій школі. Контрольна функція викладача поступово переходить до координаційної, партнерської, що також вимагає від нього толерантного ставлення до студента як до співпартнера у справі професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів. Щодо останніх, то діяльнісний підхід передбачає свободу вибору студентами методів і форм навчання, можливості самоактуалізації й особистісного зростання в процесі професійної підготовки. Толерантність як аксіологічна основа навчального процесу сприяє ходу означених процесів.

Навчальна діяльність майбутнього вчителя початкових класів є елементом загальної системи його професійної підготовки до формування толерантності учнів початкової школи, тому ми ввели до методології нашого дослідження системний підхід як один з провідних. Він є одним з найбільш часто застосовуваних у педагогічній науці; системні засади професійно-педагогічної підготовки вчителя представлено в наукових працях  А. Асмолова [6; 7], В. Беспалька [31; 32], Г. Васяновича [74], Я. Коломинського [272] та ін.

У межах системного підходу проблема нашого дослідження може бути представлена в кількох аспектах:

1) як системна структура професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів до формування толерантності молодших школярів;

2) як системна характеристика толерантності як цінності та професійної якості майбутніх педагогів;

3) як системні взаємозв’язки компонентів готовності майбутніх учителів початкових класів до формування толерантності молодших школярів.

Зазначимо, однак, що у всіх випадках беруться до уваги основні характеристики системи – її динамічність і цілісність, взаємозв’язок елементів системи, взаємозалежність змін у кожному з елементів системи тощо.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/40442.html