Правові форми відносин в економічній конкуренції

Особливістю господарської діяльності є той факт, що економічна конкуренція є принципом, механізмом, способом існування господарської ринкової системи та рушієм господарських горизонтальних і вертикальних відносин, що виникають. Вся господарська діяльність як суспільні відносини підпорядкована законам конкуренції, які мають публічний та економічний характер.

Конкуренція як суспільні економічні господарські відносини на певних стадіях, унаслідок здійснення правочинів та інших юридичних фактів стосовно учасників у сфері господарювання, перетворюється у правові відносини. Втративши юридичний характер, конкуренція на ринку (в господарській системі) зберігається як суспільні відносини. 

Оформлення господарських відносин на певних стадіях їх руху як приватноправових між рівними учасниками господарських відносин не змінює їхнього статусу відносин у сфері суспільного виробництва. Це обумовлює наявність певних регулятивних та управлінських відносин, зміст яких повинні визначати не відносини підпорядкування, а завдання упорядкування відносин у сфері економіки з метою забезпечення інтересів всіх учасників та конкурентоспроможності в цілому. 

Відносини економічної конкуренції, які врегульовані нормами права, набувають певної форми свого вираження. Правова форма являє собою «спосіб організації права зовні». Таким чином, категорія правової форми відображає особливості структури відносин економічної конкуренції та правових засобів, що застосовуються.

Правова форма  має кілька пояснень. В. Л. Кулапов вважає, що «правова форма відображає всю правову реальність». Це поняття використовується для визначення зв’язку права з іншими соціальними процесами та акцентує увагу на юридичних властивостях правових явищ, що опосередковують економічні, політичні та інші відносини.[222, c. 374] Р. Халфіна зазначає, що під правовою формою іноді розуміють всю сукупність правових норм, систему права, норму права тощо. Разом із тим, під правовою формою іноді розуміють сукупність норм або правових інститутів, що опосередкують  певний вид економічних відносин. Ще К. Маркс зазначав, що, наприклад, правовою формою товарно-грошових економічних відносин є договір.[235, c. 80] 

Призначення правової форми – це упорядкування змісту відносин, надання йому визначеного обов’язкового правового характеру. Складна система суспільних відносин економічної конкуренції породжує різноманіття форм зовнішнього прояву права, що їх регулює.

Головною правовою формою, завдяки якій відбувається економічна конкуренція, є правочин, яким оформлюється вибір споживачем певного покупця на ринку або відносини між суб’єктами господарювання щодо врегулювання певних ринкових ситуацій –  здійснення правомірних дій щодо економічної концентрації або узгоджених дій у господарських відносинах, або неправомірних дій щодо обмеження економічної конкуренції, антиконкурентних узгоджених дій, зловживання монопольним (домінуючим) станом, недобросовісної конкуренції.

Саме договорами оформлюється перехід прав, інших економічних благ, які виступають товаром на ринку.

За визначенням Р. Халфіної правову форму необхідно відрізняти від правових інститутів, оскільки поняття правової форми може включати норми та інститути різних галузей права. [235, c. 80-81]

Правова форма реального відношення визначається не тільки змістом даного відношення, а й волею держави, яка встановлює для конкретного виду відносин ту чи іншу форму. [235, c. 93]

У правовій системі утвердилися такі форми права, як правовий звичай, правовий прецедент, договір з нормативним змістом і нормативно-правовий акт. [222, c. 377]

Правовий звичай — це найстаріший різновид соціальних норм, які фіксують модель поведінки, що виникла в результаті багаторазового повторення та узагальнення найбільш раціональних варіантів значущої поведінки людей. Правовий звичай фіксує позитивну модель добросовісної поведінки (конкуренції), і будь-який учасник конкурентних відносин має очікувати від інших учасників її дотримання.

 Порушення звичаїв у підприємницькій діяльності призводить до негативної моделі недобросовісної конкуренції. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції,  що суперечать  торговим  та  іншим  чесним  звичаям  у  господарській діяльності. 

Правові звичаї свідчать про активність, ініціативу знизу, які є рушієм економічної конкуренції. Як зазначав Л. С. Явич, «звичаї можна … трактувати як стихійне передбачення встановленого законом права, в той час як закон, кодифікація є вже не спонтанне вираження права, а його раціональне джерело». [265, c. 116]

  В умовах бурхливого розвитку науково-технічного прогресу та трансформації економіки постійно змінюються способи господарської діяльності, які потребують нових форм діяльності та взаємодії. Це породжує нові моделі поведінки, які сприяють конкуренції або обмежують її. Такі моделі не завжди фіксуються в правових нормах. У даному випадку доцільно стверджувати, що порушення звичаїв суперечить добрим звичаям, перекручує конкуренцію та робить її несумлінною.

Торгові звичаї  є  «зовнішньотекстуальним» джерелом права та мають значення  для регулювання економічної конкуренції. Стаття 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» встановлює, що не існує вичерпного переліку дій щодо недобросовісної конкуренції. Статті 5, 6 Закону України «Про захист економічної  конкуренції» визнають антиконкурентними узгодженими діями укладення  суб’єктами  господарювання угод у будь-якій формі,  прийняття об’єднаннями рішень у будь-якій формі,  а також  будь-яку  іншу  погоджену  конкурентну  поведінку (діяльність, бездіяльність) суб’єктів господарювання, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції. Згідно зі ст. 13 наведеного Закону зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на  ринку є  дії  чи  бездіяльність  суб’єкта  господарювання,  який  займає монопольне (домінуюче) становище на ринку,  що призвели або можуть призвести  до  недопущення,  усунення  чи  обмеження  конкуренції. Тобто, знову немає вичерпного переліку правопорушення.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що у правовому регулюванні економічної конкуренції головним є:  певний економічний стан та мета  – існування конкуренції та захист споживачів; наслідки будь-яких дій суб’єктів господарювання, що призвели або можуть призвести  до  недопущення,  усунення  чи  обмеження  конкуренції. Тобто відсутність конкретного вичерпного переліку заборонених дій  та побудова правових норм як загальної генеральної заборони будь-яких дій, що можуть мати певні наслідки в економічній конкуренції, свідчать, що  джерела права формує безпосередня суб’єктивна діяльність учасників конкурентних відносин, які реалізують власні економічні інтереси, створюючи при цьому певні типи та інститути суспільних відносин в умовах ринкової економіки, що мають економічні наслідки та вплив на економічну конкуренцію.

Слід мати на увазі, що «під формою (джерелом) права розуміються певні способи (прийоми, засоби) вираження державної волі суспільства. Форма показує, які зовнішні прояви права, в якому вигляді воно існує та функціонує  в реальному житті». [51, c. 67]

Державна воля проявляється в генеральній забороні поведінки, яка підлягає оцінці з точки зору економічних поглядів суб’єктів правовідносин та  правозастосування стосовно недопущення,  усунення  чи  обмеження  конкуренції. З цієї точки зору правові звичаї відіграють особливу роль в  регулюванні економічної конкуренції, як фіксатори усталеної добросовісної правомірної поведінки, яка відповідає закономірностям ринкової економіки та якої може очікувати кожний суб’єкт господарських відносин від інших суб’єктів, відхилення від якої створює правопорушення.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/37264.html