Системний підхід до обґрунтування поняття валютного ринку, суб’єктів і об’єктів його регулювання

Серед  складових  концепції сталого розвитку економічна посідає важливе місце і полягає  в збільшенні сукупного доходу за умов збереження сукупного капіталу. В умовах зростання відкритості економічних систем набула розвитку концепція фінансової стабільності, яка передбачає своєчасне виявлення чинників ризику, що загрожують стійкому функціонуванню економіки [1, c. 28]. Глобальна макроекономічна стабільність базується, передусім, на стабільності валютної системи, яка має ієрархічну побудову і складається з міжнародної, регіональної та національної підсистем.

Міжнародна валютна система – це сукупність взаємопов’язаних елементів (світові гроші, валютний курс, валютні ринки й міжнародні валютно-фінансові організації), яка утворюється та функціонує у межах міжнародних валютних відносин на основі дії механізмів внутрішніх та зовнішніх зв’язків та має чітко зазначену мету функціонування, яка полягає в забезпеченні стабільності світової валютної сфери, ефективності міжнародної торгівлі товарами і послугами і руху капіталів.

Невід’ємною ланкою міжнародної валютної системи є валютний ринок. Він відіграє важливу роль в забезпеченні фінансової стабільності держав і, опосередковано, сталого розвитку суспільства. Валютний курс, будучи об’єктом макроекономічного регулювання та індикатором стану економіки, виконує ряд важливих економічних функцій, пов’язаних із інтернаціоналізацією грошових відносин, зіставленням цінових структур і результатів виробництва тощо.

Нестійкість валютної системи є джерелом виникнення валютно-економічних криз. Світова фінансова криза обумовила посилення втручання державу регулювання валютних ринків країн світу, оскільки в умовах глобалізації збільшився вплив потужних валютно-фінансових інститутів на економіку країн, зокрема, шляхом спекуляції на валютних ринках і ринках капіталу [2, c. 239].

Фінансова архітектура світового валютного ринку має ієрархічну структуру. На його вищому рівні діють механізми функціонування міжнародного валютного ринку і міжнародної валютної системи, на проміжному – механізми функціонування регіональних валютних ринків і регіональних валютних систем; на нижньому – механізми функціонування національних валютних ринків та національних валютних систем. Пірамідальна структура  валютних  площин  пов’язує  множину національних валют, різних за конвертованістю і поширенням у міжнародному платіжному обороті, у єдиний механізм співіснування у формі єдиних «світових грошей» [3, c. 13].

Непрядкіна Н. В. визначає національну валютну систему як сукупність економічних і грошово-кредитних відносин, що передбачають функціонування валюти для забезпечення зовнішньоекономічних зв’язків країни, юридично закріплюється в державних правових актах, які враховують норми міжнародного  права  та  ґрунтуються на дії економічних законів, зокрема сфери розподілу та обігу [4, с. 251]. Вважаємо недоречним ототожнювати національну валютну систему із валютними відносинами, оскільки їх сукупність формує валютний ринок, і пропонуємо таку дефініцію: національна валютна система – це державно-правова форма організації валютних відносин країни, сукупність системоутворюючих елементів, які визначають ознаки національної та іноземної валют, ступінь їх конвертованості, режими курсів валют, їх використання на національній території і у зовнішньоекономічних зв’язках,  валютні  обмеження, порядок міжнародних розрахунків і міжнародних кредитних відносин тощо.

Поняття валютного ринку є надзвичайно складним, що підтверджується неоднозначністю існуючих  дефініцій. Булкот О. В. визначає валютний ринок на основі поєднання виділених класифікаційних ознак (функціональної, інституційної, організаційної, територіальної) як специфічної системи економічних відносин, пов’язаної з переходом прав власності на валюту та валютні цінності від продавця до покупця, з метою отримання ними очікуваної економічної вигоди внаслідок узгодження попиту і пропозиції в спеціально організованих центрах, за допомогою сучасних інформаційних та телекомунікаційних систем [5, c. 9]. Наведене визначення є уразливим, оскільки окреслена система економічних відносин асоціюється лише з переходом прав власності на валютні цінності, але законодавство України відносить до валютних ще і операції, пов’язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов’язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей [6]. До речі у дефініції, що аналізується, валюта і валютні цінності вживаються як різні категорії. Утім нормативно-правові акти України під валютою (англ. currency) розуміють засіб обміну цінностями, визначений відповідно до географічного розташування суб’єктів, що мають відповідні повноваження  [7]. Аналогічно визначено сутність валютних цінностей у Законі України «Про Національний банк України» – це матеріальні об’єкти, використовувані як засоби валютно-фінансових відносин [8]. Тобто, валюта і валютні цінності є синонімами,  але  загальновживаною  правовою категорією в Україні є «валютні цінності».

У  дод. Б  наведено дефініції категорії «валютні цінності» у національному законодавстві. Переліки валютних цінностей містяться у Декреті Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного  контролю», Митному кодексі  України [9]. Вони практично однакові, із деякими відмінностями у формулюваннях: валюта України; іноземна валюта; платіжні документи та цінні папери, виражені у валюті України, в іноземній валюті або банківських металах; банківські (монетарні) метали. Утім Інструкція про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України [10] не відносить до валютних цінностей банківські метали, а Положення про порядок видачі Національним банком України  (далі – НБУ) індивідуальних ліцензій на розміщення резидентами (юридичними та фізичними особами) валютних цінностей [11] – гривню, а відносить до валютних цінностей іноземні валюти 1-ї, 2-ї або 3-ї групи Класифікатора  іноземних  валют та банківських металів [12], банківські метали, а також цінні папери в значенні, визначеному Цивільним кодексом України. Аналогічно,  Закон  України «Про зовнішньоекономічну діяльність» не відносить до валютних коштів національну валюту [13]. Тобто перелік валютних цінностей залежить від мети їх визначення і сфери використання на національному ринку або у міжнародному обороті.

Концептуальною рисою валютного ринку Ніколенко О. В. означає позабіржову валютну торгівлю через міжбанківський валютний ринок в електронному просторі [14, с. 9], але не визначає інших принципових рис валютного ринку. Делас В. А. при визначенні валютного ринку виділяє інституційні характеристики, зазначені у національному валютному законодавстві, та функціональні, що передбачають використання валютних цінностей при здійсненні депозитно-кредитних, інвестиційних та інших видів банківських  операцій [15, с. 13].  Але такий підхід уявляється вузьким, оскільки валютний ринок ототожнюється з його сегментом, де суб’єктами валютних операцій виступають банківські установи.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/39121.html