Діяльність НБУ як головного органу регулювання і контролю валютного ринку

Розбудова системи валютного регулювання і контролю в Україні розпочалася  із  прийняттям  Декларації про державний суверенітет України, яка визначала право Української РСР на свою частку в загальносоюзному багатстві, зокрема в загальносоюзних алмазному та валютному фондах і золотому запасі, яка створена завдяки зусиллям народу Республіки [66]. Правовою основою здійснення валютних операцій на території України є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» [6], який визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів.

У процесі формування валютного права країн – членів Співдружності Незалежних Держав (далі – СНД) було сформульовано зміст поняття валютного регулювання у прийнятому 26 березня 2002 р. Міжпарламентською Асамблеєю країн – учасниць СНД Модельному законі «Про валютне регулювання та валютний контроль» (далі – Модельний закон) [67]. Відповідно до ст. 1 Модельного закону, валютне регулювання визначено як «діяльність спеціальних державних органів (органів валютного регулювання), визначених законодавством держави, із встановлення порядку обігу валютних цінностей, правил володіння, користування та розпорядження валютними цінностями з метою  забезпечення  захисту  й стабільності національної валюти та платіжного балансу країни, формування й розвитку внутрішнього валютного ринку». При цьому у повній відповідності із принципом валютного суверенітету, валютне регулювання віднесено, згідно зі ст. 6 цього закону, до виняткової компетенції держави. Валютне регулювання охоплює правотворчу, правозабезпечуючу, правовиконавчу, правоорганізаційну та правозахисну діяльність відповідних державних органів щодо забезпечення формування правопорядку у валютній сфері [68, с. 8].

Угода про основні принципи політики у сфері валютного регулювання та валютного контролю в державах – учасницях СНД визначає поступове послаблення і відміну валютних обмежень відносно валютних операцій, по яких застосовуються заходи лібералізації [69]. Засадничий принцип політики, що проводиться сторонами, в області валютного регулювання і валютного контролю відповідно до цієї угоди реалізується на основі:

добровільності участі держав – учасників Угоди в спільних заходах у валютній сфері;

еволюційності підходу, що припускає поетапність, послідовність і регулярність здійснення спільних заходів у валютній сфері;

дотримання балансу між макроекономічними умовами в державах –учасниках Угоди, що склалися, і політикою валютної співпраці на кожному з його етапів;

допустимості різношвидкісного підходу, що дозволяє окремим державам приєднуватися до колективних механізмів валютної співпраці у міру їх готовності до такої співпраці.

Сторони не застосовують валютні обмеження на здійснення платежів (розрахунків) і переказів грошей по наступних валютних операціях між резидентами держав – учасників СНД:

платежі (розрахунки) і перекази грошей, пов’язані з відстроченням платежу по експорту строком до одного року або попередньою оплатою (авансовим платежем) по імпорту строком до одного року, здійснювані безпосередньо  між постачальниками (продавцями) і одержувачами (покупцями)  товарів  (робіт,  послуг)  і результатів інтелектуальної діяльності, у тому числі виняткових прав на них;

переказ і отримання відсотків, дивідендів і інших прибутків по вкладах (депозитах), інвестиціях, позикових і кредитних операціях;

перекази і виплати неторговельного характеру;

розрахунки по операціях з майном, віднесеним до нерухомого, за винятком  розрахунків  по  операціях з повітряними і морськими судами, судами внутрішнього і змішаного (річка-море) плавання, космічними об’єктами;

платежі (розрахунки) і перекази грошей, пов’язані з придбанням акцій, часток, вкладів (паїв) в статутному капіталі юридичних осіб – резидентів держав – учасників СНД;

платежі (розрахунки) і перекази грошей, пов’язані з придбанням через організовані ринки (біржі) держав – учасників СНД державних цінних паперів;

відкриття на територіях держав – учасників СНД юридичними особами рахунків, призначених для цілей фінансування витрат, пов’язаних із утриманням їх філій і представництв, що знаходяться на територіях держав – учасників СНД;

відкриття на територіях держав – учасників СНД рахунків фізичними особами для цілей здійснення платежів, не пов’язаних з підприємницькою діяльністю.

Основними засобами та методами валютного регулювання є визначення порядку  щодо:  організації та функціонування валютного ринку;  міждержавних розрахунків;  установлення та використання офіційного курсу гривні до іноземних валют та банківських металів; здійснення операцій з валютними  цінностями; переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

Законодавство України не містить визначення дефініції валютного контролю.  Матусевич О. О.  визначає валютний контроль як систему контролю урядом обміну іноземної валюти в країні, тобто регулювання обсягу готівки в іноземній валюті та її обмінного курсу на інші валюти [70]. Вважаємо таке визначення  занадто вузьким, оскільки обмін валют – це лише один із об’єктів, а уряд – один із суб’єктів валютного контролю.  Валютному контролю в Україні підлягають валютні операції за участю резидентів і нерезидентів, а також зобов’язання резидентів про декларування валютних цінностей та іншого майна, яке перебуває за межами України [71, c. 12].

Більш ємним є визначення валютного контролю Ровинським Ю. О. – це самостійний вид фінансового контролю, що є діяльністю спеціально уповноважених на підставі закону державних органів та інших організацій зі здійснення комплексу нормативно закріплених адміністративних та організаційних заходів, спрямованих на реалізацію порядку здійснення валютних операцій і операцій стосовно валютних обмежень, а також заходів з перевірки дотримання, виявлення, запобігання й припинення порушень цього порядку [72, c. 56]. У цій дефініції передбачено більш широкий суб’єктний склад механізму валютного контролю, який виходить за рамки державних органів. Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» [6], до державних органів валютного контролю в Україні відносяться: Національний банк України; уповноважені банки, фінансові установи та національний оператор поштового зв’язку, які отримали від НБУ генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій; Міністерство доходів і зборів України; Міністерство інфраструктури  України. Їх правовідносини із підконтрольними суб’єктами передбачають взаємозв’язок учасників по вертикалі і характеризуються відсутністю юридичної рівності сторін.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/39121.html