Фактори нестійкості і кризового стану національного валютного ринку

Слово «криза» походить від грецького «κρίσις» і тлумачиться, як розлад економічного життя, проте мовним парадоксом є дослівний переклад цього слова, що означає «вихід», «закінчення». Криза світової валютної системи – це загострення валютних суперечностей, різке порушення її функціонування, що проявляється у невідповідності структурних принципів організації світового валютного механізму зміненим умовам виробництва. Валютна криза виникає у разі, коли спекулятивна атака на валюту закінчується її девальвацією або змушує монетарну владу захищати власну грошову одиницю за рахунок зниження золотовалютних резервів чи різкого підвищення процентних ставок [186, с. 115]. Валютною кризою в широкому розумінні вважається ситуація, коли стійка невідповідність між попитом та пропозицією іноземної валюти на ринку змушує грошові влади відмовитися від раніше прийнятих зобов’язань щодо динаміки обмінного курсу, або виснажувати золотовалютні резерви чи залучати значні валютні кредити для задоволення зростаючого попиту на іноземну валюту, або застосовувати міри грошово-кредитної, бюджетно-податкової чи торговельної політики, що чинять негативний вплив на економіку, або обмежувати конвертованість національної валюти [187, c. 13].

Дослідження валютно-фінансових кризових процесів сконцентровано на аналізі трьох поколінь моделей:

1. Моделі першого покоління (П. Кругман, Р. Флад, П. Гарбер) передбачає, що уряди випускають гроші для фінансування бюджетного дефіциту незалежно від зовнішніх обставин, а центральний банк продовжує продавати іноземну валюту для підтримки фіксованого обмінного курсу до повного виснаження золотовалютних резервів. Найпростіша модель валютної кризи об’єднує правило лінійної поведінки приватного сектора (функцію попиту на гроші) з лінійною поведінкою уряду (рівномірним зростанням внутрішнього кредиту). У результаті валютна криза відбувається в певний унікальний момент часу. Враховуючи елемент невизначеності, відповідальність за кризу не може бути повністю перекладена на відповідальні інститути. Окрім надмірно експансивної внутрішньої політики, до валютної кризи економіку здатні підштовхнути й дії приватного сектора, який прагне будь якою ціною заробити на краху режиму валютного курсу;

2. Моделі другого покоління (М. Обстфельд, М. Конноллі, Д. Тейлор) ставлять питання щодо наявності фундаментальних проблем в економічній політиці країн, валюти яких потерпають від зовнішніх впливів. Чинниками кризи є: відхилення виробництва від тренда або певного бажаного рівня; високий рівень безробіття; зростання іноземних і внутрішніх процентних ставок; накопичений державний борг; проблеми банківського сектора; політичні змінні. Розглядаються кризові явища, що на початку власного розвитку обумовлені іншими причинами: «психологічні кризи» – самореалізуючі кризові процеси, коли песимізм інвесторів виправдовується внутрішньою політикою, що проводиться; «стадна поведінка» інвесторів; спекуляції великих ринкових операторів. Таким чином, використовуються нелінійні правила поведінки приватних агентів та / або уряду [188, c. 46];

3. Для моделей третього покоління (Р. Чанг, А. Веласко) чинниками валютної кризи є: наявність державних гарантій і субсидій на банківські кредити, які сприяють розвитку практики, пов’язаної з моральним ризиком; переінвестування; строкова і валютна структура боргу; проблеми банківського сектора, відображені в змінах банківських депозитів, погіршенні якості активів, збільшенні проблемних кредитів, значному зростанні банкрутств; інституційні та структурні слабкості та недоліки фінансового сектора. У центрі моделі знаходяться проблеми банківської системи, а точніше – надмірне кредитування. Проте деякі вчені намагаються пояснити валютну кризу як побічний продукт банківської паніки (ситуація, коли багато клієнтів банку одночасно намагаються відкликати свої депозити, тоді як банківських резервів для цього недостатньо, що виражається у втраті довіри, яка самореалізується) [189, c. 12].

Таким чином, основними спільними рисами моделей першого покоління є невідворотність валютної кризи і несумісність різних напрямів державної політики, а моделей другого і третього покоління – непередбаченість і концепції самореалізації та множинної рівноваги. Моделі першого покоління розглядають валютні кризи як невідворотні та прогнозовані, а моделі другого і третього покоління – як непередбачувані.

Моделі першого покоління мають на меті показати безпосередні причини валютних криз за умов фіксованого валютного курсу, є екзогенними, лінійними, передбачають єдину рівновагу, основним їх недоліком є те, що вони представляють політику уряду (а не відповідних ринкових операторів) як механічний набір операцій і не визначають цілей центрального банку і обмежень, які на нього накладаються.

Моделі другого і третього покоління розроблені для умов регульованого і вільно плаваючого валютного курсу, є ендогенними, нелінійними, передбачають множинність станів рівноваги, акцентують увагу на непередбачуваності валютних криз, лише розглядають фактори, які підвищують імовірність їх виникнення, відповідальність за кризи покладають на приватних агентів. Принципова відмінність між другою і третьою моделями – фокусування на різних факторах (економіка в цілому і банківська система, зокрема).

Для аналізу кризових явищ в економіці України використано розроблену МВФ систему індикаторів фінансової стабільності (англ.  Financial soundness indicators (FSIs)), на підставі якої НБУ розраховує показники фінансової стійкості [190].

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/39121.html