Історико-правові аспекти становлення договірних правовідносин в системі охорони та захисту авторських прав

Необхідно зауважити, що розвиток договірних правовідносин в авторському праві не мав такого стрімкого та перманентного характеру як розвиток системи охорони та захисту авторських прав.

Проблеми договірних правовідносин в авторському праві тісно пов’язані з історико-правовими аспектами становлення і визнання прав за авторами творів та розвитком систем охорони та захисту авторських прав у різних країнах світу. Це пояснюється тим, що визнання авторських прав державою та надання можливості захисту даних прав визначають можливість автора реалізовувати свої права.

Охорона та захист авторських прав – це надзвичайно складний багаторівневий механізм, що формувався протягом багатьох десятиліть. У процесі довготривалого розвитку, перш за все, була розроблена велика кількість міжнародних нормативно-правових актів, що стали основою для охорони та захисту авторських прав і на сучасному етапі розвитку суспільства. На нашу думку, дослідження особливостей розвитку охорони та захисту авторських прав на міжнародному рівні є підґрунтям для вивчення системи охорони та захисту авторських прав в Україні, що може бути, в свою чергу, основою для аналізу договірних правовідносин в авторському праві.

Варто зазначити, що в правовій доктрині немає єдиної точки зору щодо моменту виникнення відносин з приводу охорони та захисту авторських прав та договірних правовідносин у даній сфері. Не існує також на даний момент єдиних підходів у розумінні правової природи авторських прав, що обумовлено особливостями їх розвитку. Різним був розвиток договірних правовідносин у зарубіжних країнах, які належать до різних правових сімей. Історико-правовий аналіз розвитку систем охорони та захисту авторських прав у цих країнах надасть змогу більш ґрунтовно дослідити і ґенезу договірних відносин в авторському праві.

Порівняно з історією виникнення авторського права, саме поняття «авторське право» з’явилося не так давно. До середини XIX століття право власності могло розповсюджуватися тільки на конкретні предмети, які пізніше стали об’єктами авторських прав – витвори мистецтва (наприклад, картини, скульптури тощо). Але, починаючи, приблизно, з середини XIX століття, на території Франції, Німеччини, Англії, США та інших країн право власності на такі об’єкти стає самостійною формою власності. На зазначений факт вплинули наступні фактори:

- створення низки університетів;

- фундації публічних бібліотек;

- прагнення людей до вивчення іноземних мов;

- стрімкий розвиток торгівлі книжками;

- поява можливості вільно пересуватися Європою та ін.

Отже, постає досить проблемне питання щодо моменту виникнення відносин з приводу охорони та захисту авторських прав. Як уже зазначалося, розвиток охорони та захисту саме авторських прав (незважаючи на те, що згаданого поняття не існувало, але відносини та їх зміст були схожі з відносинами з приводу охорони та захисту авторських прав) розпочався набагато раніше, ніж в середині XIX століття. Досить поширеною є точка зору, що процес розвитку системи охорони та захисту авторських прав відбувається, приблизно, протягом 300 років [66, с. 18].

Найбільш вдалою є позиція вчених, які дотримуються тієї точки зору, що про окремі елементи охорони та захисту авторських прав мова йшла ще за часів Стародавньої Греції та Риму [131, с. 110; 97, с. 24; 74, с. 15], оскільки у суспільному житті цих величних державних утворень мистецтво посідало надзвичайно важливе місце. Наприклад, історії відомі факти, що в Афінській республіці існувало право на захист цілісності твору та заборона вносити до твору зміни [97, с. 24]. У 330 р. до н.е. був прийнятий закон, відповідно до якого була введена заборона вносити зміни до твору під час переписування текстів творів відомих авторів. Також у цьому законі містилася заборона вносити зміни до оригіналів творів акторам, що грали у постановках за творами. Оригінали творів зберігалися в офіційному архіві [97, с. 24].

За часів Стародавнього Риму відносини з приводу охорони та захисту авторських прав мали дві характерні особливості:

- автори творів мали право приймати рішення стосовно оприлюднення власних творів;

- запозичення іншого твору чи його спотворення (перекручення) різко засуджувалося [99].

У ряді наукових праць знаходимо підтвердження того, що у Стародавньому Єгипті також можна віднайти елементи відносин з приводу охорони та захисту авторських прав. Наводяться наступні приклади існування поняття літературної власності у Стародавньому світі:

1. Філострат з Олександрії звинувачував Софокла у запозиченнях з трагедій Есхіла, а Есхіла – у запозиченні у Фрініха [145, с. 7];

2. Випадок, описаний у VII книзі трактату Вітрувія «Про архітектуру», де розповідається про літературні змагання, які проводилися в Олександрії. Суддя змагань, граматик Аристофан присудив нагороду далеко не найкращому письменнику. На питання про мотиви такого рішення Аристофан відповів, що всі інші учасники змагання надали точні копії з творів інших авторів. Після цього всіх плагіаторів було вигнано з Олександрії [145, с. 9].

Отже, є можливість із впевненістю стверджувати, що навіть у стародавні часи існували відносини з приводу охорони та захисту авторських прав. Проте, захист прав авторів, в основному, здійснювався за допомого інститутів публічного права (зокрема, кримінального). Питання інтелектуальної творчості відносили до сфери загального права власності. Автор виступав власником створеного ним твору, який він міг відчужувати, як і будь-яку іншу річ. Викладацька діяльність та мистецтво було основними джерелами доходу авторів. Копіювання та розповсюдження твору іншого автора можна було розглядати як найману працю [97, с. 24]. У той же час, необхідно зауважити, що у стародавні часи не було поширене договірне регулювання авторських правовідносин, а отже важко знайти підтвердження існування авторських договорів у ті часи.

Варто зазначити, що перші привілеї щодо захисту видавничої справи були видані у 1357 році в Лондонській гільдії переписувачів і художників-ілюстраторів, а саме, привілеї на монопольне право видавництва; у 1491 році у Венеції привілеї також були надані власникам типографій Ратдольфу і А. Мануцію [124, с. 91].

Можна констатувати, що ключовим моментом у розвитку системи охорони та захисту авторських прав послужив винахід друкарського верстата винахідником Гуттенбергом у XV столітті. Як наслідок, з’явилась можливість копіювання творів без переписування від руки. Проте, це вимагало значних додаткових витрат. У цих умовах з’явилася необхідність у захисті від конкуренції з боку виготовлювачів і продавців незаконних копій. Королі в Англії і Франції і курфюрсти в Німеччині стали надавати підприємцям привілеї у вигляді виключних прав на відтворення друкованих копій і їхнє поширення протягом обмеженого терміну. У випадку порушення цих прав здійснювалися примусові заходи захисту через накладення штрафів, арешти, конфіскації незаконних копій і вимоги відшкодувати можливі збитки [147]. Отже, можна констатувати, що у період з XIV по XV століття не були поширеними договори, що регулювали б перехід авторських прав. У той же час, значного поширення набули угоди (мова йде про видачу привілеїв) щодо надання ряду виключних авторських прав (зокрема, права на копіювання).

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/450188.html