Гносеологічні витоки виборчої інженерії

Гносеологічні витоки виборчої інженерії закладено у філософських, історичних, соціологічних, юридико-правових наукових теоріях, напрямах, поглядах, які спираються на різні теоретичні моделі соціальних та політико-правових систем, використовують неоднакові уявлення про сутність, логіку та механізми організаційних змін, різні базові методологічні схеми, інструментарій, і, зрештою, вирішують власні практичні завдання. Серед найбільш відомих теоретико-методологічних напрямів, в яких зустрічаються вихідні гносеологічні положення виборчої інженерії, слід виокремити історико-матеріалістичний, класичний еволюціонізм, реформований марксизм, немарксистський соціалізм, біхевіоризм, структурний функціоналізм, технократизм, конструктивізм, неоеволюціонізм, системний, структурно-функціональний, інструментальний теоретико-методологічні напрями, політичну юриспруденцію тощо. Упродовж тривалого часу вони розвивалися, доповнювалися новим змістом, відбиваючи історичні реалії, і згодом напрацьовані ними положення створили підґрунтя для нової самостійної наукової концепції – виборчої інженерії. Слід висвітлити генезис концептуальних засад виборчої інженерії як цілеспрямованої, раціональної, науково та прагматично обґрунтованої діяльності з конституційно-правового конструювання виборчої системи та технологій виборчого процесу крізь призму наукових положень та установок зазначених наукових напрямів.

Історико-матеріалістична теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, А. Грамши, Д. Лукач та ін.) розкриває соціальну діяльність як процес, що має цілеспрямований характер (трансформування, перетворення, управління), як об’єкт усвідомлення та волі людини щодо соціального оточення. Історико-матеріалістичний підхід трактує діяльність (працю) як форму соціальної практики, що включає «телеологічні припущення», їх протяжний ланцюг, співпідпорядкованість, послідовність дій, що заздалегідь передбачаються та є необхідними для досягнення мети [170, c. 9]. У контексті зв’язку пізнання із суспільною практикою К. Маркс сформулював принцип відмови від споглядального відношення до об’єкта на користь установки на його перетворення. Це форма суб’єктивації діяльного, практичного ставляться до об’єкта. У «Тезах про Фейєрбаха» К. Маркс робить акцент на діяльну сторону пізнання: «головний недолік усього попереднього матеріалізму полягає в тому, що предмет, дійсність, чуттєвість беруться тільки у формі об’єкта або у формі споглядання, а не як людська чуттєва діяльність, практика, не суб’єктивно. Питання про те, чи володіє людське мислення предметною істинністю – це не питання теорії, а практичне питання» [508, с. 51]. Філософи лише по-різному пояснювали світ, але справа в тому, щоб змінити його [508, с. 53].

Висунута історико-матеріалістичною теорією вимога «суб’єктивного», тобто діяльного відношення до об’єкта пізнання та перетворення, веде до установки на практичний, перетворюючий характер мислення, що є обов’язковою умовою продуктивної виборчої інженерії. Саме активний, ініціативний суб’єкт виборчої інженерії вирішальним чином впливає на процес досягнення значущого політико-правового результату шляхом внесення усвідомлених, цілеспрямованих конституційно-правових змін до виборчої системи та процесу.

Класичний еволюціонізм (О. Конт, Г. Спенсер, JI. Морган, Е. Дюркгейм, Ф. Теніс, JI. Уорд та ін.) відщтовхується від постулату щодо принципової пізнаваності законів суспільного розвитку, прогнозування майбутнього за допомогою наукових досліджень, зокрема, можливості революційного втручання у соціально-політичні процеси, що сприяє штучному «припасуванню» суспільних структур, інститутів до умоглядно сконструйованого ідеалу [170, c. 10]. Виборча інженерія у такому розумінні є інструментарієм, за допомогою якого досягаються цілі соціальних конструкторів (інженерів) засобами нормативної регламентації виборчої сфери.

Виникнення реформованого марксизму (К. Каутський, Е. Бернштейн та ін.) і, особливо, немарксистського соціалізму (Дж. С. Мілль, С. Вебб, Б. Вебб та ін.) переводить соціоінженерну проблематику в нову площину. Саме у цей період виникає поняття соціальної інженерії як специфічної діяльності з наукового забезпечення управління, яке стало предтечею виборчої інженерії.

Завдання інженерії у соціальній, зокрема, у виборчій сфері, полягає у конструюванні технологій реалізації не революційних, а еволюційних, поетапних інституціональних змін. Соціальні технології набувають значення та змісту інструментів державної політики у збереженні цілісності та у підтримці стабільності соціальних систем, вирішенні найгостріших протиріч, у гармонізації суспільних відносин.

Проблеми інженерії та технологій у соціально-політичній сфері теоретично та методологічно розроблено у працях Р. Паунда, М. Істмена, К. Поппера, К. Манхейма та інших західних учених. Так, Р. Паунд використовував термін «соціальна інженерія» у розумінні поступових, окремих соціальних перетворень [283, c. 262], як діяльність з установлення раціонального порядку в суспільстві. Для юриспруденції, на думку Р. Паунда, найбільш відповідною стає назва «юридична соціальна інженерія» [114].

Особи, що застосовують право та стежать за виконанням законів у таких сферах як політика, економіка, соціальні відносини – це «соціальні інженери», що забезпечують компроміс і гармонію в суспільстві [114]. Р. Паунд вважав, що  роботу соціального інженера оцінюють за її відповідністю поставленим цілям, а не за тим, чи відповідає вона якійсь ідеальній формі, прийнятій у силу традиції. «На противагу минулому століттю ми так само підходимо до діяльності юристів, суддів, законодавців, ми хочемо вивчати правопорядок, замість того щоб вести суперечки про природу права», – пояснював свою позицію Р. Паунд [537, с. 152].

У зв’язку з досліджуваною темою важливим та цікавим є те, що Р. Паунд інтерпретував право як «інструмент соціального контролю», що використовується для узгодження різноспрямованих інтересів у галузі економіки, політики та соціальних відносин, що існують у суспільстві. Тому він значної уваги приділяв проблемі інтересу в праві, підкреслюючи, що інтерес індивіда, соціальної групи, держави тощо може мати прояв у різних сферах життєдіяльності й вирішення цієї проблеми є можливим у процесі взаємодії цих сфер [230, c. 65]. Найбільш наочно перетинання інтересів окремого громадянина, суспільства та держави спостерігається у виборчій сфері, саме сконструйоване виборче право стає тим інструментом, що дозволяє забезпечити їх збалансованість на користь ефективного, поступового конституційно-правового розвитку держави та суспільства.

Такого роду соціальну інженерію – поступову, поетапну – наприкінці 30-х рр. минулого століття взяв за основу своєї концепції «відкритого суспільства» К. Поппер. Уведене ним поняття «the piecemeal social engineering» фіксує такий тип соціальної інженерії, технології соціального конструювання або соціального реформування, що зумовлений поточними потребами суспільства. Соціальна інженерія – це «технологія поступових соціальних перетворень» [283, c. 30], яка полягає у поступовому здійсненні змін суспільних інститутів відповідно до певних цілей або бажань. Зазначений теоретично-методологічний підхід є вихідним для виборчої інженерії, яка полягає у послідовному, покроковому, поетапному конструюванні, перетворенні виборчої системи та виборчого процесу, з метою досягнення заданого політико-правового результату.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/37391.html