Розвиток неформальної освіти дорослих у сучасних соціально-економічних умовах

Сьогодні до традиційного поняття формальної освіти, що відбувається у спеціально визначених для цього місцях, має відповідні методики навчання, системи контролю та оцінювання знань, завершується отриманням диплому чи атестату активно долучається неформальна та інформальна освіта.

Як показує аналіз наукових джерел з проблеми дослідження (Г. Веремєйчик [12]; Н. Букіна [10]; О. Гордіна [25]; І. Ліпкіна [66]; Н. Літвінова [19]; Є. Огарьов [101]; І. Сагун [123]; Т. Пошевалова [112]) освітня діяльність народних університетів здійснюється саме в межах неформальної освіти дорослих, а тому має для нашого дослідження особливе значення. Зокрема у доповіді голови Німецької асоціації народних університетів Е. Кюхлера (E. Kühler) зроблено висновок про необхідність навчання впродовж життя та наголошено роль народних університетів у його здійсненні. Зроблено акцент на доцільності посилення підтримки народних університетів задля реалізації на практиці їх освітньої діяльності [133].

Таким чином, виникає потреба проаналізувати підходи до ролі неформальної освіти та визначення її місця у структурі освіти впродовж життя.

Проблема неформальної освіти, що є невід’ємною складовою освіти впродовж життя, висвітлена у наукових працях як українських (Н. Бідюк [2], Ю. Деркач [32], О. Жижко [38], Л. Лук’янової [70], І. Сагун [123]), так і зарубіжних дослідників (Г. Веремєйчик [13], С. Вершловського [14], А. Даринського [31], М. Махліна [74], С. Нольда [282], Є. Онушкіної [103], Г. Сухобської [135], Д. Карпієвіч [51], Х. Куван [264], С. Клімова [52]; В. Подобєда [290], Х. Хинцен [143] та ін.

Наголосимо, проблема неформальної освіти є не новою для педагогічної науки. Предметом уваги вчених були теоретичні питання, пов’язані з визначенням її сутнісних ознак та особливостей (Л. Колесніченко, Р. Римкус та ін.). Принципи неперервності неформальної освіти обґрунтовували у своїх працях С. Вершловський, В. Взятишев, В. Горова, Р. Даве, П. Ленгранд, Э. Фор, Х. Гуммель, Г. Коптаж, Ф. Кумбс, Н. Розов та ін., систему активних методів навчання, використовуваних у неформальній освіті, розкрито у дослідженнях М. Леві, І. Лернер, Т. Кудрявцева та ін.

Ми звернули увагу на думку Н. Бідюк про те, що «Виникає потреба у пошуку нових парадигм розвитку педагогічної теорії й практики на основі демократичних та гуманістичних ідеалів. Саме за таких умов особливого значення набуває проблема розвитку і реалізації прогресивних ідей у сучасних концепціях освітнього процесу» [2, с. 40]. Вищезазначене, повною мірою стосується неформальної освіти.

Аналіз наукових досліджень з цієї проблеми показав, що розвиток неформальної освіти є вагомим, закономірним чинником розбудови демократичних процесів в освіті [32, с. 17]. Її актуальність відображено в нормативних документах міжнародних організацій ЮНЕСКО, Європейського Союзу, Міжнародної організації праці тощо [56; 78; 150; 184; 216; 220].

Так, у Меморандумі Європейської Комісії 2000 р. представлено рекомендації щодо розвитку неформальної освіти, яка є важливою складовою концепції неперервного навчання, дає молоді й дорослим змогу набувати знання, уміння й навички, формувати погляди й адаптуватися до постійних змін у соціальному середовищі [75].

Про значення неформальної та інформальної освіти для усвідомлення сучасного стану освітнього простору говорять такі дані:

• за оцінкою ЮНЕСКО 85 % працюючого населення набули необхідні для роботи знання й уміння поза межами формального навчання [98];
• у 2003 р. понад 18 % мешканців Європейського Союзу у віці від 25–65 років брали участь у різних програмах неформальної освіти;
• у Скандинавських країнах (Данії, Швеції, Фінляндії) понад 50 % дорослого населення охоплено неформальною освітою [106].

Зміна акцентів від первинної (початкової, середньої, вищої) освіти до неперервної, яка триває протягом усіх періодів дорослого життя, характерно майже в усьому світі [226]. Нині система неформальної освіти у розвинених країнах посідає один щабель з формальною, а подекуди й вищий, оскільки саме тут людина знаходить оптимальні умови для творчого особистісного розвитку [72].

Так, за даними Global report on adult learning and education (2009) кількість дорослих, які навчаються в системі формальної і поза формальної освіти у першому десятилітті ХХІ ст. в країнах Євросоюзу перевищувала 37%. Найвищих показників досягли в Швеція – 73,4 %, Норвегія – 54,5 %, Фінляндія – 55 % [226].

Статистичні дані також свідчать, що практично в усіх Європейських країнах неформальна освіта значно переважає формальну. Загалом за участю дорослих в різних освітніх програмах країни об’єднано у чотири групи. Країни, де понад 50 % дорослого населення навчаються, належать до першої групи (Швеція, Фінляндія, Данія, Норвегія, Ісландія); у другій групі країн кількість людей, які навчаються становить 35–50 %, це Австралія, Канада, Нова Зеландія, США, Австрія; до третьої групи країни належать Бельгія, Франція, Іспанія, Чехія, тут процент дорослих, які навчаються коливається від 20 до 35 %. І, нарешті, четверта група країн, до яких належить і Україна, – загальна кількість дорослих, які навчаються становить тут менше 20 % [226].

Зважаючи на розвиток потреби особистості у навчанні впродовж усього життя, актуальними й важливими стають знання, уміння й навички, здобуті у системі неформальної освіти, що виводить навчання за чіткі межі інституційного простору, розширює можливості здобуття освіти у будь-який час (незалежно від віку). Така освіта передбачає як більш різноманітні форми, так і нефіксовані тимчасові межі її здобуття.

Неформальна освіта в організаційному аспекті, як обґрунтовує І. Скриннік, є найбільш гнучким, різноманітним за формою та багатоаспектним ланцюжком в системі підвищення ефективності діяльності організацій, а також є важливою складовою соціалізації особистості, допомагає їй опановувати нові соціальні ролі, сприяє духовному розвитку, самоосвіті й самовихованню [129].

Важливою ознакою цього освітнього напряму є готовність дорослого до навчання. Оскільки у зрілому віці відбувається певне сповільнення біологічних процесів розвитку, водночас збільшується прагнення людини до реалізації нових соціальних ролей.

ЮНЕСКО визнають неформальну освіту як будь який вид організованої систематичної діяльності, яка не може співпадати діяльністю шкіл, коледжів, університетів та інших закладів, які входять в системи формальної освіти.

До неформальної освіти належать:

• освітні центри;
• групи грамотності для дорослих;
• навчання трудовим навичкам;
• професійна підготовка на робочому місці;
• заочне навчання для мешканців віддалених регіонів;
• курси суспільствознавства й неперервної освіти молоді і дорослих у країнах, що розвиваються [124].

Термін «неформальна освіта» зазвичай використовується для характеристики освітнього процесу, організованого поза межами традиційної (формальної, нормативної) освітньої системи й призначений для задоволення пізнавальних потреб певної групи людей. На думку зарубіжних експертів, цей термін набув поширення при характеристиці освіти країн, що розвиваються, не випадково. Оскільки у цих країнах офіційна система освіти є доступною лише для невеликої частини населення, тоді як неформальна освіта створює більш дешевий та доступний шлях до освіти усім, навіть найбіднішим, прошаркам населення. Цей вид освіти призначений для усіх вікових категорій населення, має організований, цілеспрямований характер, але на відміну від формальної освіти, здійснюється поза офіційними навчальними закладами, акредитованими суспільством для освітньої діяльності. Прикладами неформальної освіти за кордоном «є ліквідація неграмотності серед дорослого населення, професійна підготовка спеціалістів, яка здійснюється за межами офіційних освітніх установ, клуби для юнаків з освітніми цілями, різноманітні освітні курси в громадах з питань здоров’я, корисного харчування, планування сім’ї тощо» [76, c. 168].

Дослідники визначають неформальну освіту як «складову освітнього комплексу; зокрема, навчальні програми, курси, по закінченню яких не виникає жодних правових наслідків, зокрема, права займатися оплачуваною діяльністю або вступати в освітні установи вищого рівня. Основною ознакою неформальної освіти – відсутність єдиних, певною мірою стандартизованих вимог до результатів навчальної діяльності. Ця сфера освітньої практики зазвичай зорієнтована на поповнення знань і умінь в галузі аматорських занять, розваг, з метою розширення світогляду, набуття знань, умінь, необхідні у побуті, сфері міжособистісного спілкування, для компетентної участі в різних видах соціально значимої діяльності» [101, c. 62–63].

На думку С. Клімова, неформальна освіта посідає проміжну позицію між полюсами формальної та інформальної освіти й на відміну від останньої є усвідомленою, певною мірою організованою й керованою [52, c. 12].

Водночас, функціонуючи поза межами формальної освіти й, позбавлена від жорстких правил, регламентів й узгоджень, неформальна освіта орієнтується на конкретні освітні запити різних соціальних, професійних, демографічних груп населення.

У процесі наукового пошуку ми знайшли такі трактування дефініції «неформальна освіта»:

1. Неорганізоване навчання, немає жодного з параметрів, притаманних формальному навчанню [17].
2. Освіта, що здійснюється не в межах навчальних програм або навчальних закладів [58].
3. Неорганізоване навчання, програма і курси, завершення яких не супроводжується отриманням сертифікату, що дає право займатися професійною діяльністю за профілем їх змісту. Зазвичай пов’язано із аматорськими заняттями, захопленнями в певній галузі науки або мистецтва, з прагненням розширити культурний світогляд або набути знання і вміння у побуті і сфері особистісного спілкування [105].

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/39792.html