ПРОЦЕДУРНО-ПРОЦЕСУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

Правотворчість Президента України пов’язана не лише з теоретичними питаннями цієї діяльності чи актуальними проблемами актів, що видаються (підписуються) главою держави, вона також напряму пов’язана з процедурно-процесуальними аспектами, які розкривають суть всіх особливостей діяльності глави держави та суб’єктів його нормопроектного забезпечення щодо підготовки проекту акта, його опрацювання, підписання та набрання чинності, а в подальшому – виконання. Тільки таким шляхом рішення Президента України може бути реалізоване на практиці.

Як зазначають О. Скрипнюк та В. Федоренко, саме існування інституту президентури нерозривно пов’язане з необхідністю проектування і видання правових актів, за допомогою яких об’єктивується воля глави держави, набуваючи тим самим юридичної сили [751, с. 68].

Існує чимало поглядів стосовно визначення понять “правотворчий процес” та його співвідношення з правотворчістю і нормотворчістю.

На законодавчому рівні в Україні пропонується встановити, що під нормотворчою діяльністю слід розуміти діяльність, пов’язану з плануванням, розробленням, проведенням експертизи, прийняттям (виданням) нормативно-правового акта, внесенням до нього змін, припиненням ним чинності. При цьому поняття нормотворчого процесу визначається як спеціальна організаційно-правова діяльність уповноважених суб’єктів, що полягає в ініціюванні, підготовці, розгляді проектів нормативно-правових актів та прийнятті (виданні) цих актів і набранні ними чинності [645, ст. 1, 6].

У цьому аспекті погоджуємося з британським вченим К. Стефану, який пропонує розрізняти такі етапи процесу проведення правотворчої політики: ініціювання (визначення програмних завдань), формулювання (детальна розробка політики у вигляді конкретних актів), впровадження (впровадження політики в практику), оцінка (оцінювання результатів та успіху політики), рішення (продовження, перегляд або завершення) [876, с. 3].

Крім того, обґрунтованою є позиція російського вченого С. Бошно, який визначає правотворчість як єдність трьох невід’ємних складових, а саме пізнання, діяльність та результат. Учений вважає, що у діалектичній взаємодії цих складових прихований закінчений цикл правотворчості [89, с. 42].

Також прийнятною є позиція С. Плавича, який вважає, що мета правотворчості це діалектична взаємодія цілі (створення якісного законодавства) та результату (ефективна реалізація права) [362, с. 9].

Слід зазначити, що питання видання актів Президента України, які протягом тривалого періоду знаходилися в центрі уваги автора [37; 43; 46; 48; 49; 52; 54; 58; 69], відображено у цій частині роботи, а проблеми, пов’язані з відносинами, які виникають під час реалізації актів глави держави, охарактеризовано у наступному підрозділі.

Питання саме процедурно-процесуальних аспектів правотворчої діяльності Президента України є малодослідженим. Це пов’язано з тим, що більшість учених основну увагу у своїх дослідженнях акцентували на проблемах юридичної (нормопроектної) техніки, співвідношення правотворчості різних органів влади, а також окремих стадій правотворчої діяльності Президента України [132; 135; 186; 207; 664].

У юридичній літературі порядок видання (прийняття) актів державними органами позначається різними термінами, зокрема “правотворчий процес”, “правотворча процедура”, “правотворче провадження” тощо.

Загальноприйнято поняття “процес” (лат. processus – рух, рос. – процесс, англ. – process, нім. – рrozess) розуміти як сукупність низки послідовних дій, спрямованих на досягнення певного результату. У свою чергу, термін “процедура” означає офіційно встановлений чи узвичаєний порядок здійснення, виконання або оформлення певних дій.

На думку О. Скрипнюка та В. Федоренка, в юридичній науці не можна ототожнювати категорії “процес” і “процедура”, оскільки будь-який вид конституційного процесу є процедурою, тобто організаційними відносинами, але не будь-яка конституційна процедура має властивості юридичного процесу. Крім того, процедура визначається як матеріальними нормами конституційного права, так і процесуальними, оскільки інакше матеріальне конституційне право було б представлене винятково нормами-принципами і нормами-дефініціями [751, с. 51].

О. Томкіна звертає увагу на те, що поряд із термінами “процес” та “процедура” в українській науковій літературі та законодавстві використовуватиме термін “провадження”, який характеризує безпосередній хід виконання офіційно встановленої процедури видання актів та означає вводити що-небудь у дію або у практику [788, с. 69-70].

У свою чергу, Ю. Перерва характеризує законодавчий (правотворчий) процес як частину законотворчості, що охоплює послідовність логічно і змістовно пов’язаних між собою проваджень та окремих процедур щодо створення правових актів [335, с. 192].

Тобто для визначення правотворчого процесу в науці використовуються, крім поняття “процес”, такі узагальнюючі поняття як “процедура” та “провадження”.

На нашу думку, правотворчий процес як і процес реалізації акта складається з окремих процедур, що, у свою чергу, можуть поділятися на етапи. При цьому поняття “процедура” є тотожним поняттю “стадія”.

Така позиція ґрунтується, в першу чергу, на положеннях статті 152 Конституції України, яка оперує саме поняттями процедури розгляду, ухвалення та набрання чинності актом. На необхідність дотримання саме процедури прийняття актів Президента України звернув увагу Конституційний Суд України в рішенні у справі про проголошення Президентом України всеукраїнського референдуму за народною ініціативою. У цьому рішенні зазначено, що указ Президента України про проголошення всеукраїнського референдуму може прийматися лише відповідно до процедури, встановленої нормами Положення про порядок підготовки та внесення проектів актів Президента України [695]. Обов’язковість дотримання всіма суб’єктами зазначеного Порядку при ініціюванні прийняття актів Президента України підтверджується також відповідною практикою адміністративних судів [377] та Верховного Суду України [378]. Крім того, слід зазначити, що в законодавстві України термін “провадження” характерний насамперед для регулювання порядку реалізації та перегляду судових рішень [399; 828], здійснення господарської діяльності [457] тощо.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/37414.html