Основні одиниці та методи соціолінгвістичних і соціофонетичних досліджень

У підрозділі розглянуто основні одиниці і методи, які використовуються  під час проведення соціолінгвістичних досліджень, наведено основні типи фонологічних змінних та методів для збирання й аналізу матеріалу, а також для перевірки отриманих результатів.

Соціальна лінгвістика як один із розділів науки про мову має свій понятійний апарат. Основними операційними одиницями соціолінгвістичного дослідження є соціолінгвістичні змінні, що характеризуються
як співвіднесеністю, певним рівнем мовної структури (фонологічним, морфологічним, синтаксичним, лексико-семантичним), так і варіюванням соціальної структури або соціальних ситуацій [233, c. 481–481].

Соціолінгвістичні змінні можуть бути випадковими, перехідними, виникати через усілякі пошкодження голосового апарату, постійними (у разі систематичного використання певного варіанту соціолінгвістичної змінної, зумовленого тим вибором, який навмисно або неусвідомлено робить сам мовець) [233, c. 481–481; 389, c. 3; 264, c. 479–508].

У зарубіжних соціолінгвістичних дослідженнях лексичного рівня мовної системи прийнято говорити про лексичні варіанти. Наприклад, на північному заході Шотландії мовець залежно від ситуації спілкування і соціального статусу) про будь-якого юнака може сказати: boy, loon, loonie, lad, laddie; у цьому районі в розмові про дівчину використовується одне з таких слів: quine, quinie, lass, lassie, girl [389, c. 3].

Останніми десятиліттями зарубіжні лінгвісти також досліджують закономірності варіювання соціолінгвістичних змінних у граматиці (морфології та синтаксисі) [389, c. 4], зокрема питання еквівалентності синонімічних конструкцій. Прикладом варіювання таких соціолінгвістичних змінних може бути вживання на північному заходу Шотландії вказівного займенника that (той, та, те) і його нестандартних варіантів замість вказівного займенника those (ті): This is enough to feed all those rabbits. / Цього вистачить, щоб нагодувати всіх цих кроликів). – This is enough to feed all that/them/thae/thon/yon rabbits. Як зазначає англійський мовознавець Д. Ватт, хоча граматично вживання вказівного займенника однини замість вказівного займенника множини є неправильним з позиції граматики, усі зазначені варіанти використовуються (залежно від ситуації спілкування) в мові мешканців цього регіону без будь-яких змін у реченні [389, c. 4].

У ході вивчення особливостей варіативності сегментного складу мовлення в понятійному апараті соціолінгвістики використовуються терміни "фонологічна змінна" або "соціофонетична змінна", під якими розуміють розбіжність, що виявляється конкретною формою мовлення порівняно
з абстрактним вимовним стандартом [155, с. 59; 211, с. 43; 150, с. 57; 389, c. 7].

У зарубіжній лінгвістиці фонологічні змінні розподіляють на дискретні
та безперервні. Дискретні зміни наявні тоді, коли фонологічна змінна має чіткі зміни. Наприклад, відсутність аспірації на початку слів (h-dropping) в Англії (hat [hæt] – [æt]) і відсутність фонеми [r] після голосних (r-lessness)
у Нью-Йорку (car [kar] – [ka]) [302, c. 19]. У ході безперервних змін не помітно чіткої межі між варіантами, тобто змінна експонує низку реалізацій серед фонетичного континууму. Прикладом може бути фонетичні особливості американського варіанту англійської мови, у якому фонема [æ] в деяких випадках реалізується як [i] [302, c. 20].

Для дослідження соціофонетичної варіативності репертуару білінгвів слід вивчити співвідношення між фонологічними змінними в різних ситуаціях спілкування з урахуванням вікової, гендерної, етнічної та класової приналежності мовців.

Соціолінгвістика, широко використовуючи методи як соціології, так
і лінгвістики, водночас формувала й розвивала свої методи досліджень. Саме тому вибір методів і прийомів обробки інформації зумовлений насамперед вимогами завдань, які постають перед соціолінгвістами. Більшість методів соціолінгвістики можна поділити на три основні групи: методи польового дослідження (методи збирання інформації), методи соціолінгвістичного аналізу одержаного матеріалу і методи перевірки вірогідності результатів дослідження.

До процесу збирання інформації належать "різні форми опитування (анкетування, інтерв’ю), а також безпосереднє спостереження, експериментування, вивчення документальних джерел" [110, с. 389], тобто добір інформантів та одержання необхідного мовленнєвого матеріалу. М. П. Кочерган акцентує увагу на тому, що під час збирання необхідного
для аналізу мовного матеріалу “дослідник повинен прагнути отримати
якомога повнішу інформацію про об’єкт дослідження” [110, c. 389]. Для
добору інформантів соціолінгвісти застосовують методи з галузі
соціологічних досліджень.

У ході анкетування лінгвісти використовують різні опитувальні анкети
з певною кількістю питань, зумовлених завданнями анкетування – отримати відомості про самих інформантів і про ті чи ті особливості їхньої мови. Анкети з питаннями поділяються на відкриті (містять питання, що вимагають повних відповідей) та закриті (складаються з питань, що передбачають відповіді
"так-ні", і питань із множинним вибором) [31, с. 91].

Під час інтерв'ю велика увага приділяється попередньому складанню програми і розробці техніки інтерв'ю. Основний недолік інтерв'ю полягає
в тому, що цей метод, порівняно з анкетуванням, займає багато часу. Як відзначають Н. Б. Вахтін і Є. В. Головко, одне інтерв'ю займає стільки часу, скільки вимагає анкетування 50–100 інформантів [31, с. 92]. У ході спостереження дослідник просто уважно стежить за особливостями мовної поведінки людей, мовлення яких вивчається, у різних природних або штучно створених ситуаціях спілкування.

В умовах здійснення безпосереднього соціолінгвістичного експерименту особливого значення набувають обставини спілкування з інформантами. Для запису мовлення респондентів мовознавці застосовують різноманітні діалоги, групові бесіди, анонімне спостереження, опитування тощо. Проте "які б інші методи отримання зразків мовлення не використовувалися, надійним способом отримання достатньо достовірного та доброякісного матеріалу про мовлення тієї чи іншої особи було і залишається індивідуальне інтерв'ю із записом" [148, с. 29] на плівку або на цифровий пристрій (диктофон, телефон, відеокамеру чи комп’ютер). Використовуючи прилад для записування відкрито, дослідник має повідомити інформантам мету своїх записів і в процесі спостережень за їх мовою намагатися зменшити так званий "ефект мікрофона", який так чи так обмежує природну поведінку індивідів. Ефект мікрофона можна повністю прибрати, якщо застосовувати записувальну техніку приховано, коли інформантові не повідомляється про її використання;
у цьому разі отримані дані характеризують природну, спонтанну мовну поведінку носіїв мови.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/27687.html