Педагогічна сутність мистецько-персоналізованого підходу

Поширення в освітньому просторі ідей формування людини культури, зумовлює потребу розробки теоретико-методичних засад становлення фахово-культурної особистості, що характеризується прагненням до досягнення духовного професіоналізму, сутність якого полягає у поглибленому розвитку креативно-ціннісних виконавських властивостей досконалого володіння фаховою майстерністю, яка в перспективі набуває здатності впливати, розвивати, змінювати, удосконалювати професійно-особистісний простір майбутніх музикантів-виконавців, формувати їх самобутню, особистісно-значущу і водночас художньо-значиму виконавську культуру.

Серед атрибутів культури важливе місце посідає поняття особистості як вищої цінності. В контексті музично-виконавської діяльності виконавська культура скрипаля має розглядатися як оволодіння системою виконавських знань, умінь, навичок, які інтегруються з особистісними цінностями і властивостями та формують фахово-виконавську цінність особистості [16; 17].

В основу концепції покладено базову ідею, згідно з якою розвиток виконавської культури скрипаля передбачає системне використання педагогіки мистецтва та розробку теоретико-практичної системи диференціації та потенціального розвитку різновимірних властивостей виконавської особистості музиканта, які б спрямовувались у річище самоусвідомлюючих та самовдосконалювальних, суб’єктивно творчих процесів музично-виконавської діяльності [25].

Культурно-особистісне формування музиканта передбачає задіяність у музично-педагогічному процесі всієї палітри здібностей та екстраздібностей майбутнього музиканта у виконавській діяльності на ґрунті глибинної його індивідуалізації, а це, в першу чергу, пов’язане з активізацією самоусвідомлюючих процесів у професійній діяльності.

Таким чином, основними складовими виконавської культури скрипаля можемо вважати особистість музиканта, як суб’єкта культури, та його професійну діяльність, як об’єкта означеного феномену. З огляду на це, для скрипкової педагогіки необхідним є вивчення механізмів взаємовпливу, взаємозв’язку у творенні артособистості митця та характером формування його фахової діяльності. На загал, музична культура може бути визначена, як синтез особистісного потенціалу музиканта, вираженого через засоби музичної мови. Адже кожен твір композитора пов’язаний з його світосприйманням, ступенем асоціативності музичного мислення, тобто з усіма якостями його інтраіндивідуальної структури, що діяльнісно інтерпретується музичною мовою. Інтраіндивідуальна структура особистості виконавця охоплює неповторність та особливість перебігу й вияву всієї сукупності психічних пізнавальних процесів (відчуття, сприйняття, пам’ять, мислення, уява та увага), а також емоції, почуття, волю та музичні здібності [46, с.153]. Спосіб діяльнісної організації звукової матерії композитора (спосіб добору музичної гармонії, творення нових музично-мовних комбінацій,) творить його музичний стиль, а змістовним ядром (концепцією) твору стає його духовна особистість [12].

Музично-виконавська культура пов’язується з інтраіндивідуальним сприйняттям виконавцем композиторської організованої музичної тканини як музичного твору через його особистісну структуру, до якої відносимо: інтраіндивідуальний вимір з генетично-розвивальним комплексом музичних здібностей; діяльнісний вимір, який визначається наявністю у виконавському навчанні мотиваційного, інформаційно-пізнавального, операційно-результативного, та емоційно-почуттєвого компонентів;  соціальний вимір, до якого належать спрямованість, комунікативність, характер та досвід майбутнього виконавця. Інтеграція індивідуальних особливостей даних вимірів складає персонально-диспозиційну структуру виконавської діяльності скрипаля.

Персональними диспозиціями скрипаля є його схильність, усвідомлена готовність до самооцінки та саморозвитку власного виконавського досвіду.

На ґрунті даної інтеграції можна визначити дві форми структурного виявлення музично-виконавської діяльності – інтрадіяльнісну або індивідуально-діяльнісну, пов’язану з внутрішньо-трансформаційними процесами індивідуалізації, суб’єктивації виконавця, де домінантними є внутрішні особистісні механізми інтеріоризації, рефлексії, самосвідомості, та інтердіяльнісну або соціально-діяльнісну, що пов’язана з процесами соціалізації, об’єктивації індивідуального, де діють механізми екстеріоризації виконавської особистості у музично-навчальному процесі. До соціально-діяльнісної виконавської структури відносимо взаємозв’язки виконавець-твір мистецтва-слухач, яка репрезентує суб’єкт-об’єктні зв’язки музично-виконавького процесу. Індивідуально-діяльнісна виконавська структура музиканта репрезентує внутрішні персоналізовані диспозиції суб’єкта виконавця, де основним механізмом виступають процеси інтеріоризації, рефлексії, інтроспекції.

Як психологічний механізм, інтеріоризація є процесом формування внутрішніх структур психіки, що обумовлюється засвоєнням структур і символів зовнішньої соціальної діяльності. Даний процес трактується як перетворення структури предметної діяльності на структуру внутрішнього плану свідомості, інакше – як перетворення інтепрсихологічних (міжособистісних) відносин на інтрапсихологічні (внутрішньо особистісні стосунки з самим собою) [174; 231].

Механізм інтеріоризації пов’язаний із теорією поетапного формування розумових дій [55] та складає основу розуміння природи внутрішньої музичної діяльності як похідної від зовнішньої, практичної діяльності із збереженням тієї ж побудови. З іншого боку, даний механізм зумовлює розуміння особистості митця як структури, що утворюється шляхом інтеріоризації соціальних відносин [42; 293].

Таким чином, у виконавській діяльності музиканта інтеріоризація – це перенос відповідних дій, що відносяться до зовнішньої діяльності музиканта – слухо-моторне, образно-слухове, вербально-аналітичне сприйняття фахової інформації, музичної мови твору, художньо-технічне сприйняття виконання музичного твору на розумовий, внутрішній план виконавця. Механізм інтеріоризації формує особистісно-змістові конструкти та системи музиканта-виконавця. За таких умов зовнішня діяльність виконавця, не змінюючи своєї принципової побудови, має здатність трансформуватися. Особливо це стосується її операціональної частини – способу добору засобів художньо-технічної виразності, рівнів виявлення виконавського артистизму.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/40195.html