Художньо-персоналізована творчість скрипаля як акмевиявлення виконавської культури

Одним із кардинальних напрямів мистецько-персоналізованого підходу у дослідженні визначається формування художньо-персоналізованої творчості виконавця-скрипаля. У даному контексті вагомості набувають процеси рефлексивно-аксіологічного аналізу властивостей виконавської особистості скрипаля, формування її ціннісної свідомості, визначення ступенів та типів персоналізації музично-виконавської діяльності як творчого синтезу виконавського мистецтва.

У межах нової гуманістичної педагогічної парадигми, у контексті особистісно орієнтованого навчання важливого значення надається вихованню ціннісної свідомості виконавця, і на її основі відношення до об’єктів музично-виконавської діяльності отримує суспільну і особистісну значущість.

У зв’язку з потребою цілеспрямованого розвитку фахової особистості, виникає потреба диференціації властивостей виконавської особистості як суб’єкта виконавської культури.

Виконавській особистості притаманні певні характерні ознаки, до яких відносимо: 1) наявність у мотивах ієрархії в процесі виконавської діяльності – як здатності переборювати власні безпосередні спонукання заради потреб ефективного фахового розвитку, тобто здатність до опосередкованої фахової поведінки, прагнення до свідомої самовдосконалювальної виконавської діяльності; 2) здатність до свідомого управління власною поведінкою у процесі опанування виконавською діяльністю – свідоме опосередкування поведінки (корекція, модифікація, трансформація), що припускає наявність фахової самосвідомості як особливої регулятивно-репрезинтативної інстанції виконавської особистості.

У дидактичному контексті, всі властивості, взаємозв’язки та дії особистості пов’язані з функціональними підструктурами, кожна з яких є складним утвореннями і виконує певну роль у музичному навчально-виконавському процесі. До таких підструктур відносимо систему регуляції – систему стимуляції, систему стабілізації, систему індикації, що в контексті даного дослідження означає досягнення досконалих рівнів виконавської культури через забезпечення фахового самовдосконалення шляхом уведення до начального процесу мистецько-персоналізованого підходу. В ході даного процесу формуються особистісно-виконавські системи – естетико-ментальна (система стимуляції), ціннісно-креативна (система стабілізації) та художньо-технологічна як особистісно-виконавська система репрезентації (індикації) скрипаля.

Виконавська особистість у її персоналізованому виявленні характеризується своїми особливими рисами: 1) активністю – прагнення суб’єкта вийти за власні межі, розширити сферу фахової діяльності, діяти за межами вимог ситуації та нормативних професійних установок; 2) спрямованістю – стійкою домінуючою системою виконавських інтересів, переконань, ідеалів, смаків; 3) глибинними змістовими структурами (динамічними змістовими системами), що обумовлюють свідомість та поведінку музиканта; 4) ступенем усвідомленості свого ставлення до дійсності – персональними виконавськими диспозиціями.

Отже, персоналізованій виконавській особистості притаманна глибинно розвинена фахова самосвідомість, яка виявляється як виконавське емоційно-когнітивне самопізнання, виконавська самооцінка та самоконтроль, виконавське самовдосконалення – артистична саморегуляція.

Виконавська особистість характеризується наявністю самоусвідомлюючої структури уявлень про себе – системи «Я-концепції». Ядром особистості є виконавська індивідуальність, що вирізняє її з поміж інших виконавців особливостями її інтраструктури (психофізіологічні якості, темперамент, інтелект, емоції, музичні обдарованості), соціоструктури (виконавський досвід, характер, ступінь виконавської спрямованості, виконавсько-комунікативні здібності), та рівнем розвитку виконавської техніки скрипаля.

Виконавська особистість як суб’єкт міжособистісних стосунків виявляє себе в трьох репрезентаціях: 1) особистість як відносно стійка сукупність її інтраіндивдіуальних якостей – симптомокомплексів психічних властивостей, музичних здібностей, які утворюють її індивідуальність і визначають характер виконавської діяльності (мотиви, спрямованість тощо); 2) особистість, як ідеальна представленість у діяльності іншого індивідуума, в тому числі за межами їхньої наявної взаємодії, як результат активно здійснюваних виконавцем смислових перетворень інтелектуальної та естетико-духовної сфер особистості композитора; 3) особистість, що включена в простір міжіндивідуального спілкування зі слухацькою аудиторією. Саме це є притаманним персоналізованій виконавській особистості скрипаля.

Підґрунтям структури виконавської особистості виступають насамперед її персональні диспозиції, які визначають свідому готовність особистості до оцінок ситуації і поведінки, обумовлені попереднім досвідом. Важливою одиницею виміру особистості є її динамічні особистісні змісти – переживання підвищеної суб’єктивної значущості фахової інформації, яка опинилася в полі дії провідного мотиву. Вони є однією з основних складових свідомості і характеризуються індивідуалізованим відображенням дійсного відношення особистості до об’єкта (теоретико-методична інформація, музично-виконавський інтерпретаційний процес), заради якого розгортається фахова діяльність музиканта. Динамічні особистісні змісти виконавця виражають єдність його емоційних та інтелектуальних процесів. Суть особистісного змісту навчання криється у визначенні та оцінці суб’єктом об’єктів навчального процесу – процес інтерпретації музичного твору, надбання засобів технічної виразності, підготовка до концертного виступу тощо.

За характерними ознаками можна вирізнити ряд складових особистісних смислових систем: 1) змістоутворюючі мотиви, що спонукають виконавця до фахової діяльності; 2) реалізоване діяльністю відношення виконавця до об’єктів музичної діяльності, які набувають для нього суб’єктивної цінності – значущості; 3) смислові установки, що виражають особистісно-виконавський зміст; 4) регульована смисловими установками музично-виконавська діяльність.

Особистісний зміст має ряд важливих особливостей, пов’язаних з аналізом структури особистості в цілому. Головна з них трактує особистісний зміст як похідну від соціальних позицій – визначення ролі виконавця у його фахових процесах – як відтворювача чи творця.

 Обумовленість особистісного змісту соціальною позицією визначає й інші особливості: опосередкованість змін особистісного змісту змінами зумовленими фаховою діяльністю, недостатність усвідомлення особистісного змісту для його зміни.

За своєю функцією особистісний зміст робить доступним для свідомості виконавця суб’єктивне значення діяльності. Однак, доступність для свідомості не означає, що зміст завжди буде усвідомлений. Він може здійснювати свою функцію інформування у формі емоційно-почуттєвій. Тоді перед виконавцем виступає проблема рефлексії – завдання пошуку змісту.

У межах нової гуманістичної педагогічної парадигми, у контексті особистісно орієнтованого навчання важливого значення надається вихованню ціннісної свідомості виконавця, на ґрунті якої відношення до об’єктів музично-виконавської діяльності отримує суспільну і особистісну значущість.

Однією з особливостей формування ціннісно-виконавської свідомості музиканта як основи розвитку його фахової культури є те, що трансляція духовних і матеріальних надбань не здійснюється безпосередньо, а опановується духовним зусиллям самої особистості скрипаля. Ціннісні виконавські орієнтації і ціннісні виконавські відношення – це стійке вибіркове надання переваги зв’язку суб’єкта виконавця з об’єктом в іпостасі музичного твору, коли цей об’єкт набуває для суб’єкта особистісного смислу, оцінюється як щось значуще для музиканта-виконавця та для слухацького соціуму. За одиницю аналізу виконавської особистості можна обрати динамічні персоналізовані смислові диспозиції (конструкти) і розглядати їх як особистісне віддзеркалення дійсності, що репрезентує відношення особистості до тих об’єктів виконавського процесу, заради яких розгортається її діяльність та спілкування. Усвідомлена персоналізована смислова диспозиція, як правило, стає цінністю виконавської особистості в процесі її емоційно-рефлексивного засвоєння, тобто переживання опосередкованого інтелектом. Соціально-ціннісний зміст музичного твору набуває персоналізовано-особистісного смислу і значущості лише тоді, коли виконавець розуміє його і головне, коли може його естетизувати, тобто пережити через почуття, увібрати як цінність стійку для особистості музиканта. У цьому дискурсі консеквентним є давньогрецький переклад слова естетики як – «сприймаючи, переживаю» [178, с.15]. Таким чином, мистецька цінність стає внутрішнім, естетичним, засвоєним суб’єктом виконавця, орієнтиром його музично-виконавської діяльності і сприймається як власна духовна інтенція [178].

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/40195.html