Становлення художньо-виконавської техніки скрипаля у контексті формування виконавської культури скрипаля

Формування мистецько-персоналізованої творчості скрипаля вимагає поглибленого аналізу розвитку його художньо-виконавської техніки як однієї з складових художньо-технологічної особистісно-фахової системи виконавської культури, поряд із розвитком комунікативного артистизму, що репрезентується сформованістю особистісно-значущої та художньо-значимою інтерпретацією музичного твору.

У зв’язку з цим, засадними позиціями у процесі формування художньо-виконавської техніки скрипаля обираються:

– побудова раціональної техніки скрипаля, що ґрунтується на свідомому забезпеченні розвитку технічної бази як системи складних, надзвичайно тонких та точних спеціалізованих рухів скрипаля, конструктивною основою якої виступає біомеханістично-інструментальна доцільність, до якої відносимо: єдність доцільного індивідуального м’язового відчуття, методично обґрунтованої правильної форми музично-ігрових рухів та поліваріантності характеру їх протікання (швидкість, натиск, дотик); визначені три компоненти є основою формування всіх технічних прийомів скрипаля, починаючи від постановочних форм і завершуючи надскладними комбінаціями штрихів та найскладнішими видами техніки лівої руки скрипаля (пасажна техніка, техніка подвійних нот, акордова техніка тощо);

 – сформованість художньо-стильової техніки скрипаля, що ґрунтується на досягненні гармонійного взаємозв’язку між художніми намірами та технічними прийомами виконавця-скрипаля, що здійснюється на ґрунті свідомої творчої регуляції, оскільки в процесі художнього пошуку слухові та рухові компоненти взаємодіють на ірраціональній основі; в результаті даного взаємозв’язку формується художньо-інструментальна оперативність музично-ігрових прийомів скрипаля.

На ґрунті даних позицій формування виконавської майстерності скрипаля у даному дослідженні розглядається у двох аспектах як раціональна техніка, розвиток якої базується на індивідуальній психофізіологічній домінанті виконавця, та як художньо-стильова техніка, основою якої є формування засобів художньо-технічної виразності скрипаля, їх художня поліваріантність, асоціативно-образне навантаження, що зумовлюється у даному процесі сформованістю художньо-персоналізованої домінанти виконавської творчості скрипаля, змістом якої є формування взаємозв’язку, взаємокоординації базисних вимірів виконавської особистості (персонально-диспозиційний, креативно-діяльнісний, виконавсько-досвідний виміри) з формуючими особистісно-фаховими системами (естетико-ментальна, оцінно-креативна, художньо-технологічна).

 Формування раціональної техніки скрипаля потребує напрацювання цілісної сукупності спеціалізовано-рухових навичок, що є основою виконавської техніки скрипаля і, разом з цим, одним із найважливіших завдань виконавської майстерності музиканта-виконавця.

Виконавська техніка займає настільки значне місце в творчому процесі виконавця, що виникає необхідність аналізу проблем її формування та структури. Це насамперед здійснення класифікації технічних навичок скрипаля, що має важливе значення для точного з’ясування практичних завдань навчання.

Психічна сфера музиканта не повинна звужуватися лише до слухового сприйняття уяви та контролю технічних навичок скрипаля як це прийнято у традиційних методиках. Вона повинна збагачуватися свідомим встановлення взаємозв’язку з м’язовими відчуттями, їх образами та напрацюванням м’язового контролю за виконавськими навичками, а також з їх внутрішнім зоровими уявленнями та контролем.

За психологічними характеристиками виконавські навички скрипаля розподіляються на такі основні групи:

1. Сенсорні, до яких відносимо: навички слухового сприйняття, уявлення та контролю; м’язові відчуття (дотиково-кінетичні), уявлення та контролю; зорові відчуття, уявлення та контролю.

2. Рухові, що є навичками рухів правої та лівої рук скрипаля, координації рук скрипаля зі слуховими уявленнями, навички тримання інструменту та смичка, положення тіла під час гри (постановка).

Психологічна доцільність формування технічних прийомів скрипаля полягає у визначенні домінантного способу засвоєння побудови технічної бази скрипаля, яким є слуховий або руховий метод або ж їх скоординованість. Вибір способу становлення та розвитку раціональних технічних навичок скрипаля залежить, насамперед, від рівня усвідомленості даного процесу, індивідуально-особистісних властивостей скрипаля, від рівня розвитку персонально-диспозиційного виміру особистості (індивідуально-психологічні якості, духовно-ментальні властивості) та способу їх соціально-діяльнісного виявлення (креативно-діяльнісний рівень, стан розвитку виконавського досвіду скрипаля).

Таким чином, принциповими позиціями у процесі побудови раціональної техніки скрипаля обираються: свідоме забезпечення розвитку технічної бази як системи надскладних та надзвичайно тонких та точних спеціалізованих рухів скрипаля; доцільною основою побудови техніки виступає єдність характеру руху, його форми та індивідуального м’язового відчуття [26].

 У процесі навчання гри на скрипці на сучасному етапі не в повній мірі аналізуються і мало використовуються механізми психофізіологічного становлення професіоналізму скрипаля, такі як аналіз м'язової системи у формуванні технічних прийомів, біомеханіки та біодинаміки рухів скрипаля, що складають сутність формування сенсомоторного аспекту виконавської майстерності скрипаля. А також практично відсутній в практиці навчання аналіз педагогом пізнавальних компонентів майбутнього музиканта та його індивідуально-психологічних якостей, що є необхідним для формування художньо-творчого аспекту виконавської майстерності інструменталіста [9]. А отже, викладання здійснюється здебільшого емпірично-декларативним шляхом, який не сприяє розбудові виконавської майстерності на свідомому та раціональному рівнях, що, в свою чергу, позбавляє майбутнього виконавця подальшого осмислення, корекції та удосконалення власного рівня музично-виконавської діяльності [14;104].

 Формування виконавської майстерності на свідомому рівні означає знання фізіології та анатомії рук музиканта, психологічних механізмів професійної діяльності, вміння керувати ними в процесі навчання та під час концертного виступу. Тобто вся технологія виконавської майстерності повинна розбудовуватися на ґрунті психофізіологічних механізмів, аналізу особистісних якостей музиканта, що в підсумку формує виконавця- майстра та виконавця-творця.

Питання м’язового відчуття та його роль у скрипковій техніці є визначальним у процесі побудови доцільних технічних прийомів, як у веденні смичка, так і в техніці лівої руки скрипаля.

В процесі набуття техніки правої руки скрипаля важливим є диференціювання м’язового відчуття за будовою суглобів правої руки і, у зв’язку з цим, визначення ряду недоліків, які найчастіше зустрічаються в процесі опанування технікою правої руки скрипаля. Найважливішим з них є невміння відчувати різницю між активними та пасивними рухами рук скрипаля [123; 257; 303].

Тонка м’язова чутливість може бути дана музиканту від природи. Вона набувається і свідомим шляхом. «В кожному м’язі є, крім рухових, чутливі нерви, котрі постійно інформують мозок про міру напруження м’язів і про взаємне положення частин тіла. На основі цих інформацій регулюється тривалість та інтенсивність імпульсу рухів. М’язове відчуття піддається розвитку і його необхідно розвивати, оскільки воно є «посередником» між слухом і звукотворенням» [124; 125; 290; 257; 283; 284].

У зв’язку з цим, необхідно вказати на тісний взаємозв’язок між станами центральної нервової системи і тонусом (станом) м’язової системи. Через центральну нервову систему, нашу свідомість, ми можемо змінювати тонус м’язової системи (напружувати, розслабляти). З другого боку, стан м’язової системи впливає на тонус центральної нервової системи. Такий взаємозв’язок дає можливість свідомої регуляції однієї системи через другу [64].

В даному випадку музикант повинен навчитися через свідомість контролювати і керувати м’язовою системою свого організму, спочатку на простих вправах, далі в професійних умовах. Надбання навичок регуляції м’язової системи через свідомий контроль у всіх процесах – навчальному та виконавському – дає можливість постійно контролювати і відповідно настроювати, в залежності від вимог, м’язи тіла, тобто зберігати м’язи в професійних умовах в доцільному м’язовому стані, тобто в стані відносної рівноваги напруження та розслаблення.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/40195.html