У нас уже 20003 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 


Процесуальний порядок проникнення до житла чи іншого володіння особи

При характеристиці засади недоторканності житла чи іншого володіння особи ключовими питаннями є однозначне розуміння як об’єкта, так і меж недоторканності. Тобто визначення кола питань щодо того хто, коли та за яких обставин може проникати до житла чи іншого володіння особи.

Право на недоторканність житла та можливість у окремих випадках його обмежувати передбачено в міжнародно-правових документах та конституціях усіх правових держав світу. Так, у ч. 2 ст. 8 Конвенції визначено, що винятками засади недоторканності житла є випадки, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб [48].

Ґрунтуючись на таких міжнародно-правових стандартах, в ст. 30 Конституції України визначено, що “Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до  іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку” [50].

Тобто, Конституція України передбачила такі основні положення засади недоторканності житла:

– проникнення до житла чи до іншого володіння особи здійснюється за вмотивованим рішенням суду;

– без рішення суду проникнення до житла можливе як виняток та за умови, що такий порядок встановлений законом для невідкладних випадків, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину.

У КПК України питання проникнення до житла чи іншого володіння особи регламентовано в ст. 13 та ч. 1 ст. 233. В ст. 13 КПК України фактично повторюється положення ст. 30 Конституції України та закріплено, що “не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом” [60, с. 10]. Такі випадки визначені в ст. 233 КПК України, де вказано, що “ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті” (ч. 1 ст. 233) [60, с. 132]. А в ч. 3 ст. 233 КПК України визначено, що “слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину” [60, с. 132].

Таким чином, конкретизуючи положення Конституції України, у ст. 233 КПК України визначено, що під час кримінального провадження проникнути до житла та іншого володіння особи можна лише:

– за добровільною згодою особи, яка ним володіє;

– за ухвалою слідчого судді;

– без ухвали слідчого судді, але лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину.

Втім, порівняльний аналіз вищенаведених норм свідчить, що в ст. 233 КПК України досить широко визначено порядок реалізації конституційної засади недоторканності житла. Адже у ст. 30 Конституції України та ст. 13 КПК України передбачено, що житло є недоторканним, а проникати до нього можна або на підставі судового рішення, або при наявності невідкладних випадків. Але, в цих нормах нічого не зазначено про можливість увійти до житла за добровільною згодою особи, яка там проживає. Хоча у ч. 1 ст. 233 КПК України вказано, що потрапити до житла можна також за добровільною згодою особи.

Вищенаведене обумовлює необхідність з’ясування питання щодо того, чи не суперечить формулювання ч. 1 ст. 233 КПК України положенню ст.13 КПК України та ст. 30 Конституції України.

Семантичний аналіз слова “проникнення” свідчить, що ніяких суттєвих протиріч у вищевказаних нормах немає. Адже в українській мові слово “проникати” тлумачиться досить широко. Очевидно, що в контексті досліджуваної проблеми найбільш близьким тлумаченням слова “проникати” є досягати важкодоступної місцевості; удаючись до хитрощів, обману і т. ін., спритно пробиратися, прокрадатися куди-небудь [164, с. 241–242]. Подібне значення має також слово “втручатися”, яке вживається у ст. 8 Конвенції та ч. 1 ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Адже в тлумачному словнику вказано, що “втручатися” – входити, проникати куди-небудь, у що-небудь; самочинно займатися чиїмись справами, встрявати в чиї-небудь стосунки тощо [160, с. 777].

Вищенаведене свідчить, що “проникнути” у житло означає потрапити туди як за згодою особи, якій гарантовано право на недоторканність житла, так і самочинно, без згоди цієї особи. Тобто згідно з положеннями ст. 30 Конституції України та ст. 13 КПК України, потрапити до житла під час здійснення кримінального провадження можна або увійшовши туди за згодою володільця, або проникнувши у визначеному законом порядку, в тому числі і з можливістю застосування примусу.

А тому, положення ч. 2 ст. 30 Конституції України та ч. 1 ст. 13 КПК України, де вказано, що не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи інакше як за вмотивованим рішенням суду, не виключає можливості увійти в житло за згодою особи, яка є його володільцем. Адже недоторканність житла – це суб’єктивне право особи, яка проживає в цьому житлі. І тому вона може розпоряджатися цим правом на власний розсуд: хоче впускає інших осіб до свого житла, не хоче – може не впускати.

Таким чином, положення ч. 1 ст. 233 КПК України в частині того, що ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, не суперечить положенню ст. 30 Конституції України, та ст. 13 КПК України, а лише конкретизує його та визначає механізм реалізації.

Проте, як свідчить практика, під час застосування положення щодо недоторканності житла, інколи слідчі стикаються з труднощами, пов’язаними з тим, що ст. 13 КПК України та ст. 30 Конституції не досить чітко врегулювала питання проведення процесуальних дій у житлі при наявності добровільної згоди осіб, які там проживають. Така правова регламентація процесуального порядку проникнення до житла чи іншого володіння особи зумовлює те, що буквальне (вузьке) тлумачення положень ст. 13 КПК України, яке визначає недоторканність житла як засаду кримінального процесу, дозволяє зробити помилковий висновок про те, що закон не передбачає можливості потрапити в житло на підставі згоди особи, яка там проживає. Так як про це нічого не вказано у вищенаведених нормах, які є нормами-принципами.

А тому, з метою однозначного розуміння й застосування норм кримінального процесуального законодавства слід вдосконалити положення ст. 30 Конституції України та ст. 13 КПК України, конкретизувавши їх та виклавши у такій редакції: “Кожному гарантується недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи іншого володіння всупереч волі осіб, які ним володіють, інакше як за вмотивованим рішенням суду, за винятком невідкладних випадків, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину”.

Звертає на себе увагу також і те, що під час характеристики засади недоторканності житла різні нормативно-правові акти використовують ще й такі терміни як ”входження”, “вторгнення” чи “посягання”. Зокрема, у ч. 1 ст. 14-1 КПК України 1960 року було передбачено, що “ніхто не має права без законної підстави увійти в житло проти волі осіб, які проживають в ньому” [68, с. 11]. В ППВС України № 10 2009 року “Про судову практику у справах про злочини проти власності” вказано, що під проникненням у житло слід розуміти незаконне вторгнення до нього будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; шляхом обману; з використанням підроблених документів тощо або за допомогою інших засобів), який дає змогу винній особі викрасти майно без входу до житла, іншого приміщення чи сховища [107; 108, с. 435]. А в ч. 1 ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права вказано, що ніхто не може зазнавати свавільного чи незаконного посягання на недоторканність його житла [110, с. 17].

В тлумачному словнику української мови ці слова тлумачаться наступним чином: “входити” – ідучи, потрапляти, проникати куди-небудь, у межі, у середину чого-небудь [160, с. 791]; “вторгатися” – вдиратися або втручатися [160, с. 776]; “посягати” – намагатися захопити, привласнити що-небудь, зазіхати [163, с. 393].

Вищенаведене дозволяє стверджувати, що терміни “входження”, “проникнення”, “втручання”, “вторгнення” та “посягання”, які використовуються під час розкриття сутності засади недоторканності житла, відрізняються між собою за характером чи можливістю застосування примусу під час здійснення певних дій, обумовлених потраплянням у приміщення. Зокрема, “увійти” – означає безперешкодно потрапити в приміщення, “проникнути” чи “втрутитися” – потрапити туди за певних умов або самочинно, “вторгнення” – це доступ до приміщення із застосуванням зусиль чи насилля.

В ППВС України № 10 2009 року, вказано, що під проникненням у житло слід розуміти незаконне вторгнення до нього (п. 22) [108, с. 435]. Втім, застосовувати таке тлумачення під час характеристики засади недоторканності житла у кримінальному провадженні не можна. Адже воно надано в контексті вирішення питання про наявність у діях особи кваліфікуючої ознаки “проникнення в житло” під час вчинення злочинів проти власності, для характеристики незаконного проникнення до житла. А під час кримінального провадження проникнення до житла чи іншого володіння особи має здійснюватися лише законно, що виключає використання терміну “вторгнення”.

Таким чином, під час кримінального провадження здійснюється саме проникнення у житло чи інше володіння, а не входження, втручання чи вторгнення. Адже під час проведення слідчих дій, зокрема обшуку, дозволяється відкривати закриті приміщення, сховища, речі (ч. 6 ст. 236 КПК України), що є не характерним для “входження” у приміщення. Але, під час кримінального провадження заборонено застосування насильства, а тому не слід використовувати термін “вторгнення”. Окрім цього, не можна говорити також і про “посягання” на житло, адже цей термін передбачає незаконне порушення права на недоторканність житла, що є недопустимим під час здійснення кримінального провадження.

З’ясування суті проникнення під час здійснення кримінального провадження вимагає дослідження самих способів проникнення.

Так, І. В. Сервецький стверджує, що проникнення – це термін не технічний, а юридичний, де основним є не фізичне пересування чи перебування, не фізичний рух, а його юридичний зміст – за дозволом чи без нього особа перебувала в приміщенні, сховищі чи в житлі; легально чи нелегально вона увійшла, вторглась до житла [152, с. 125].

Слід підтримати думку І. Ф. Літвінової про те, що проникнення може здійснюватися декількома способами: 1) шляхом вторгнення в приміщення; 2) входження до нього; 3) вилучення майна за допомогою різноманітних спеціальних пристроїв без входження всередину приміщення [76, с. 93 ].

Втім саме визначення проникнення у житло, автор дає не досить коректно. Адже вона стверджує, що “проникненням у житло чи інше володіння особи слід вважати входження чи вторгнення в житло фізично чи з використанням різного роду технічних пристроїв чи інше володіння особи, здійснене всупереч волі особи, що в ньому проживає чи ним користується на законних підставах, а також порушення таємниці її приватного та сімейного життя, листування та телефонних розмов у житлі чи іншому володінні, здійснене поза межами житла чи іншого володіння особи, за відсутності визначених законом підстав чи в порушення встановленого законом порядку” [76, с. 94]. Погоджуючись в цілому з таким визначенням, відмітимо окремі його неточності.

Зокрема, як ми вже відмічали, некоректно використовувати поняття “вторгнення” для характеристики проникнення під час здійснення кримінального провадження. По-друге, раніше ми дійшли висновку, що встановлення законності володіння особою певним приміщенням має цивільно-правове значення, та не є принциповим у кримінальному провадженні.

Вважаємо, що з метою усунення неоднакового тлумачення способів проникнення до житла чи іншого володіння, це положення слід було б конкретизувати в кримінальному процесуальному законодавстві. Що, наприклад, можна спостерігати в ст. 12 КПК Вірменії, де говориться про процесуальний порядок здійснення огляду житла, проведення в ньому інших процесуальних дій, а також проникнення в нього з застосуванням технічних засобів всупереч волі особи, яка займає це житло [185]. Результати проведеного нами анкетування також свідчать, що під проникненням до житла, як правило, розуміють як входження в житло (78,7 %), так і отримання інформації про те, що відбувається у житлі, будь-яким способом (21,3 %).

 

 

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/37566.html   

Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2016. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.