Быстрый переход к готовым работам
|
Обмеження права на недоторканність житла чи іншого володіння особи під час проведення слідчих (розшукових) дійВідповідно до ч. 1 ст. 223 КПК України слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні [60, с. 124]. У КПК України визначена система таких слідчих (розшукових) дій: допит (статті 224–226, 232, 351–354, 356, 567); пред’явлення особи, речей, трупа для впізнання (статті 228–232, 355); обшук (статті 233–236); огляд місцевості, приміщення, речей та документів (статті 237, 361); огляд трупа (ст. 238); огляд трупа, пов’язаний з ексгумацією (ст. 239; слідчий експеримент (ст. 240 КПК); освідування особи (ст. 241); проведення експертизи (статті 242–245) [57, с. 224; 220, с. 200]. Процесуальна форма здійснення більшості слідчих (розшукових дій) не потребує проникнення до житла чи іншого володіння особи. Адже допит, пред’явлення для впізнання, ексгумація, освідування особи чи експертиза здійснюються, як правило, за місцем проведення досудового розслідування, в експертних установах чи на місці захоронення трупа. В той же час, проведення обшуку, огляду чи слідчого експерименту досить часто здійснюються в житлі чи іншому володіння особи, чим обмежується конституційне право особи на недоторканність цих об’єктів. А тому, законодавець приділяє особливу увагу регламентації процесуальних підстав та порядку проведення цих слідчих (розшукових) дій. Як відмічає В. Т. Маляренко, недоторканність житла чи іншого володіння особи є надзвичайно важливою конституційною засадою, яка вимагає конкретизації, тому що кожна невизначеність може потягти негативні наслідки. Адже кримінально-процесуальні дії не можна провадити за аналогією або на власний розсуд [86, с. 9]. Обшук – це та слідча (розшукова) дія, здійснення якої найчастіше супроводжується проникненням до житла чи іншого володіння особи. Узагальнення слідчо-судової практики свідчать, що обшук є найрозповсюдженішою слідчою дією, з клопотаннями про надання дозволів на проведення якої слідчі та прокурори звертаються до слідчих суддів [142]. Так, за час дії КПК України 2012 року станом на 1 січня 2014 року на розгляд слідчих суддів надійшло 616,4 тисяч клопотань, 10,6 % з яких становили клопотання про обшук [97]. В юридичній літературі під обшуком розуміють слідчу дію, що полягає в примусовому обстеженні приміщення, місцевості чи окремих осіб з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб, трупів чи тварин [197, с. 162–163; 55, с. 328; 57, с. 235; 102, с. 104; 175, с. 58]. Обшук житла чи іншого володіння особи обмежує як конституційне право на недоторканність цих об’єктів, так і інші права особи. І. Л. Петрухін відмічає, що під час проведення обшуку особам, в житлі яких він проводиться, спричиняється шкода проникненням у сферу їх особистого життя. Адже таке проникнення відбувається, як правило, всупереч волі особи та досить часто у не зручний для неї час. При цьому порушується нормальний уклад життя в будинку. Обмежується право на усамітнення та спілкування з іншими особами. Обмежується право на відпочинок та використання свого вільного часу на власний розсуд. При ознайомленні з документами та особистими паперами стороннім особам стають відомі відомості, які є таємницею грошових вкладів, лікарською таємницею, таємницею поштово-телеграфної кореспонденції, таємницею усиновлення чи таємницею нотаріальних дій. Під час пошуку може завдаватися майнова шкода. Обшук порушує порядок в домі. Розголос обшуку спричиняє моральну шкоду та принижує честь та гідність осіб, у яких проводився обшук [102, с. 106]. А тому, приймаючи у 2012 році новий КПК України, з тим, щоб звести до мінімуму незаконні чи необґрунтовані обмеження конституційного права особи на недоторканість її житла чи іншого володіння під час здійснення обшуку, законодавець приділив велику увагу регламентації підстав та порядку проведення цієї слідчої (розшукової) дії. Зокрема, у КПК України визначено: порядок формування юридичних підстав проведення обшуку житла чи іншого володіння особи (ст. 234), вимоги до форми і змісту клопотання та ухвали про обшук житла чи іншого володіння особи (ч. 3 ст. 234, ст. 235), процедуру виконання ухвали про обшук (ст. 236), можливість проникнення до житла без судового рішення та гарантії законності такого проникнення (ч. 3 ст. 233), вимоги щодо фіксації результатів обшуку (частини 7, 8 ст. 236). Втім, аналіз кримінальних процесуальних норм та практики їх застосування свідчить, що окремі питання залишилися поза увагою законодавця, а саме: – відсутність належної диференціації об’єктів обшуку; – відсутність вимоги щодо опису речей та документів, які слід відшукати, у клопотанні чи ухвалі про обшук; – відсутність положення про необхідність вручення копії протоколу обшуку особам, у володінні яких проведено обшук; – відсутність розмежування між фактичними підставами проведення обшуку та тимчасового доступу до речей та документів [142]. Така законодавча невизначеність процесуального порядку обмеження права на недоторканність житла чи іншого володіння особи, гарантованого ст. 30 Конституції України, зумовлює можливість необґрунтованого чи безпідставного його обмеження. Узагальнення судової практики свідчить, що слідчими чи прокурорами не завжди виконуються вимоги законодавства щодо форми та змісту клопотання про проведення обшуку, не завжди долучаються до клопотання матеріали, якими воно обґрунтовується [142]. Такі порушення обумовлюють відповідне реагування слідчих суддів. Так, у Запорізькій області в період з 20 листопада 2012 року до 15 листопада 2013 року на розгляд слідчих суддів надійшло 3421 клопотання про проведення обшуку житла та іншого володіння особи. З них задоволено – 2854 (83,4 %), відмовлено в задоволенні – 261 (7,6 %), повернуто – 36 (1%) клопотань [200]. Вищевикладене зумовлює необхідність детального аналізу процесуальних норм, які регламентують підстави та порядок проведення обшуку житла чи іншого володіння особи, та практику їх застосування. Насамперед, слід звернути увагу на питання щодо видів обшуку. Адже з прийняттям та набуттям чинності новим КПК України зазнала змін процесуальна форма юридичних підстав проведення обшуку. Закон не диференціює порядок проведення обшуку залежно від об’єкта. Зокрема, у ч. 2 ст. 234 КПК України визначено, що обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді. В ст. 234 КПК України мова йде про обшук в цілому. А в ст. 235 КПК України “Ухвала про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи” та в ст. 236 КПК України “Виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи” регламентується процедура проведення лише обшуку житла чи іншого володіння особи. Окрім цього, в ч. 3 ст. 208 КПК України міститься положення, яке визначає порядок проведення обшуку особи, де також вказано, що обшук затриманої особи здійснюється з дотриманням правил, передбачених ч. 7 ст. 223 і ст. 236 КПК України. Отже, чинний КПК України не регламентує процесуальний порядок проведення обшуку нежитлових приміщень, якими можуть бути офісні, складські, службові чи виробничі приміщення підприємств, установ, організацій різних форм власності. На відміну від цього, КПК 1960 року в ч. 3 ст. 177 визначав, що обшук проводиться за вмотивованою постановою слідчого з санкції прокурора чи його заступника, за винятком житла чи іншого володіння особи [66, с. 107]. А ст. 184 КПК 1960 року була присвячена регламентації процесуального порядку проведення обшуку особи. Відсутність чіткої позиції законодавця у КПК України 2012 року щодо диференціації видів обшуку зумовила різні підходи як до тлумачення, так і до застосування норм кримінального процесуального законодавства. Зокрема, у моніторинговому звіті “Реалізація нового КПК України у 2013 році” збільшення кількості обшуків за рішенням суду пояснюється тим, що раніше судові санкції видавалися лише на обшуки житла чи володіння фізичних осіб, а зараз ухвала суду потрібна на обшук житла чи іншого володіння як фізичної, так і юридичної особи (наприклад, офісу) [144, с. 5]. Втім, іншу думку має Л. М. Лобойко, який стверджує, що обшук проводиться лише у житлі чи іншому володінні особи. А у приміщеннях, які належать до державної форми власності, пошук необхідних предметів чи документів може відбуватися шляхом проведення в них огляду чи тимчасового доступу [82, с. 219].
Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/37566.html |
|