Становлення, розвиток та властивості мови судових експертиз

Дослідження мови судової експертизи в історичному аспекті є однією з актуальних проблем судової експертизи. Розвиток, формування, становлення термінології судової експертизи як і науки взагалі неможливо розглядати у відриві від історії українського народу та співіснуванні з іншими мовними єдностями. Без ґрунтовного знання історії розвитку мови судових експертиз  неможливо об'єктивно оцінити сучасні мовно-термінологічні процеси. Доцільно, на наш погляд, простежити еволюцію юридичної термінолексики від найдавніших часів до сучасного стану й у тісному зв'язку з історією держави та права, факторами суспільно-політичного, економічного, культурного розвитку [23, с. 169].

Всі юридичні тексти, тексти експертного характеру, є текстами сучасної української мови, тому вони в тій або іншій мірі відображають закономірності і тенденції, характерні для функціонування мови на даному етапі. І Огієнко в 1923 р. підкреслював, «що сотні тисяч актів по архівах у Варшаві, Львові, Вільні та Києві виразно свідчать про оригінальність нашого права, а також і про те, що за старі віки суд був у нас своєю рідною мовою…» [24,с. 100].

Юридична українська мова пройшла 2 основних етапи розвитку: староукраїнська мова (XIV - середина XVIII ст.) і сучасна (з кінця XVIII ст.). Староукраїнська мова представлена юридичними актами, які написані старослов'янізмами (словами, запозиченими із старослов'янської мови). В одних випадках старослов'янізми закріпилися в мові, і співіснують обидва варіанти, але з відмінністю в значенні, наприклад, прах — порох. Можна простежити розв'язання мовних і термінологічних питань судової експертизи від найдавніших часів до наших днів, мовне регулювання на різних етапах історичного розвитку та досвіду.

За традиційною версією історію української експертної мови слід починати від праслов’янської (спільнослов'янської) мовної єдності, яка виділилася з індоєвропейської прамови приблизно в ІІІ тис. до н. е. і успішно починала розвиток  в специфічному відображенні людиною довкілля, в мовних реаліях, універсаліях, методах і методиках дослідження об'єктів навколишнього світу, а також вивчення об'єктів з більшою спеціалізацією. З походження східнослов'янських мов, після завершення праслов'янської епохи розпочався спільний східнослов'янський період, який тривав понад 500 років та закінчився лише в XI-XII ст. під час феодальної роздрібненості Київської Русі. Класичні вчення стверджують, що в цей час сформувалася й спільна для всіх східних слов'ян так звана давньоруська мова, на основі якої з XIII ст. виникають три східнослов'янські мови — українська, російська та білоруська. Сучасні дослідники, критикуючи теорію єдиної давньоруської (або праруської) мови, вичленовують українську мову безпосередньо з праслов’янської мови без проміжних ланок. Згідно з цим підходом, три східнослов’янські мови: українська, білоруська й російська, зростали незалежно одна від одної як мови самостійні, і так званої "праруської" спільної мови не існувало [21].

Безперервність історичного розвитку на українських землях від середини І тис. н. е. до нашого часу може свідчити про те, що українська експертна мова перейняла від праслов'янської значний специфічний лексичний фонд і чимало фонетичних та граматичних (насамперед, морфологічних) рис, які в інших слов'янських мовах замінилися новими, а в українській мові вони склали найдавнішу групу мовних особливостей.

Наприклад, у стародавній правосвідомості акцент слова «провина» [ВИНА] – причинно-наслідковий зв'язок (causa) між поведінкою людини і наслідком такої поведінки робиться у бік змішення поняття провини з поняттям покарання, що виражається в конкретних штрафах і пенях. Про це свідчить стаття 6 Карамзінського списку Руської Правди (Аще кто не вложится в дикую вину и виру…) та стаття 21 (…не терпя ли противу тому тнеть мечемъ, то вины емоу въ томъ нетъ) [25, с.26]. Термін «звинувачення» є похідним від російського іменника вина.

Термін «знаряддя» староруське [ОРУДИѥ] у старослов'янському мало інше значення ніж зараз: 1) судове рішення, справа від грецького πραγμα – «судове рішення, управління»: «А орудье судити посаднику, …, и ихъ судьямъ, и инымъ судьямъ месяцъ, а далее того имъ орудие не волочить» (с.9 Новородська судна грамота); 2) зміст якогось документа: «Се орудиие исправили оумнии коупчи…» (договір Смоленського князя Мстіслава Давидовича з Ригою, Готландом і Німецькими містами 1229); 3) заняття, справа людини, його professio (ст.68 Псковська судна грамота).

З XIV по XVIII ст. на теренах України бутувала староукраїнська мова, яка активно використовувалася як писемна. Поява новоукраїнської мови, яка згодом стала сучасною літературною, датується ХІХ ст. Наприклад, щоденний, дiя, шелом.

Основний словниковий фонд української експертної мови містить 7 пластів слів:

1) спільноіндоєвропейська лексика. Наприклад, джерелом дієслова «красти» є староросійське слово «воръ» [ВОРЪ], у значенні «огорожа», звідси дієслово «воровати» у значенні «зберігати», «захищати». Це слово має коріння в глибокій індоєвропейській старовині (у арієв Авести). Порівняємо паралелі в інших мовах: готському var «зберігати», «захищати», стародавньоверхньонемецькому giwar  «передбачливий», грецький ώρα «захист», латинському vareor  “побоююся» [25, с.20];

2) праслов’янські слова. Наприклад: зах. прасл. popelь (укр. попіл, пол. popiol, ч. popel, слц. popol, блр. попел) - сх. прасл. pepelь (рос. пепел, болг. пепел, серб. пепео); зах. прасл. sklo (укр. скло, пол. szklo, ч., слв. sklo, луж. љ klo, бр. шкло) - сх. прасл. stьklo (рос. стекло, болг. стькло, серб. стакло, слн. стекло), зах. прасл. pь takь (укр., блр. птах, пол., ptak, ч. ptak, слц. vtak)- сх. прасл. pьtica (рос., болг., серб. птица, слн. ptьca), жертва та ін.

3) власно українські слова, наявні тільки в українській мові. Наприклад, термін «свідок» відомий в двох значеннях (у двох видах): перше від слова «видокъ» [ВИДОКЪ] – свідок, що безпосередньо бачив здійснення правопорушення, друге відмінне від першого значення, -  «послух» у пізніший період витісняє термін «видок» і стає активнішим [25, с.27]. А також, тяти (сучасне різати, рубити), срубать (сучасне зрубати).

 4) запозичення з інших слов’янських мов. Термін запозичена лексика уточнює термін іншомовна лексика в аспекті засвоєння: запозичена лексика – адаптована і така, що асимілює в мові - реципієнте лексика іншомовного походження:

- з білоруської —нащадок, мушкет та ін.;

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/450394.html