Концептуальні засади дослідження продовольчої безпеки на регіональному рівні

Пріоритетом національної безпеки України та головною стратегічною ціллю державної аграрної політики є досягнення продовольчої безпеки. Продукти харчування є фізіологічно необхідними ресурсами для кожної людини, основним завданням будь-якої країни є гарантування доступу цих ресурсів для своїх громадян. Саме тому, усі країни світу поділяються лише на дві групи за основною ознакою продовольчої безпеки, спроможністю надати харчову продукцію: країни-експортери та країни-імпортери. Звичайно, держави, які здатні забезпечити внутрішню потребу в продуктах харчування та володіють експортним продовольчим потенціалом є економічно сильнішими за ті, хто імпортує. Таким чином, продовольча безпека є ознакою  економічно розвинутої та сильної держави, не тільки суверенно незалежної, але й продовольчої. У сучасних умовах, коли чисельність населення світу невпинно зростає, кожна країна повинна максимально ефективно використовувати власний природно-ресурсний потенціал у виробництві харчової продукції з метою не лише забезпечення внутрішніх потреб, але й надання продовольчої допомоги тим, хто її потребує.

До соціально-економічних факторів, що впливають на зростання попиту на харчову продукцію, належать збільшення чисельності населення, урбанізація міст та ріст доходів. У 2010 році було здійснено дослідження, результати якого довели, що у 2050 році населення світу досягне 9,1 млрд осіб, тобто зросте на 34 % відносно чисельності 2010 року. Дане зростання відбудеться у країнах, що розвиваються. Близько 70 % населення світу житиме у містах у порівнянні з 49 % сьогодні, урбанізація відбуватиметься пришвидшеними темпами. У відповідь на зростаючий попит на напівфабрикати та готові до вживання харчові продукти, вся структура ринку продовжить динамічну зміну до подальшої концентрації мереж супермаркетів. Із метою забезпечення продуктами харчування більшої кількості  урбанізованого населення, виробництво продукції необхідно збільшити на 70 %. Річний обсяг вирощування зернових культур повинен досягнути 5 млрд тонн у порівнянні з 2,1 млрд сьогодні, річний обсяг виробництва м'ясопродуктів необхідно збільшити на 200 млн тонн та досягти 470 млн тонн [1, c. 2].

Україна, як потужна сільськогосподарська держава, не може лишитись осторонь того, що відбувається, оскільки продовольча криза, яка насувається на всю планету, буде загрозою для всіх країн світу і лідерами стануть ті держави, що здатні забезпечити власну продовольчу безпеку та зможуть запропонувати харчову продукцію на експорт. Природно-ресурсний потенціал сільського господарства регіонів країни представлений багатими земельними, водними та кліматичними ресурсами, що у поєднанні з сприятливим кліматом та родючими землями є основою продовольчої безпеки. Біокліматичний потенціал регіонів країни здатний забезпечити високу стійкість виробництва продукції рослинництва та тваринництва, яке здійснюється в трьох природнокліматичних зонах. Специфіка забезпечення продовольчої безпеки України, на відміну від інших країн, повинна полягати не лише в максимальному забезпеченні потреб населення регіонів у провідних видах сільськогосподарських культур, але і в створенні потужного експортного потенціалу та відновленні втраченої країною позиції «європейської житниці» [2, с. 166].

Серед європейських країн, за показником землезабезпечення, Україна посідає друге місце, адже площа сільськогосподарських угідь на 1 жителя, в середньому, у Європі становить 0,43 га, в Україні – 0,87 га [3, с. 110] та є найбільшою країною, територія якої повністю знаходиться в межах Європи. За таких умов, регіони володіють географічними, територіальними, кліматичними, земельними, трудовими та іншими структурними відмінностями, які необхідно враховувати під час дослідження продовольчої безпеки. Регіони України володіють сільськогосподарським потенціалом, здатним забезпечити своїх громадян якісними та недорогими продуктами харчування, а також експортувати сільськогосподарську продукцію на світові ринки. Однак, на сьогоднішній день, продовольчому ринку притаманні такі негативні тенденції, як зменшення обсягів виробництва вітчизняних продуктів харчування тваринного походження, збільшення імпорту закордонних товарів, невідповідність доходів населення цінам на товари, зменшення купівельної спроможності, незбалансованість споживчого раціону за макро– та мікроелементами, збільшення кількості неякісної та фальсифікованої продукції, що впливає на рівень та якість  раціону харчування.

Узагальнюючи вищевикладене варто зазначити, що питання продовольчої безпеки набуло особливої актуальності, тому подальше зволікання у виправленні ситуації загрожує сталому  процесу росту країни та здоровому розвитку нації. Підходи до аналізу продовольчої безпеки відображені у наукових дослідженнях вітчизняних та закордонних вчених: Берегового В.К., Борщевського П.П., Білітюка А.П., Березіна О.В., Болдуєва М.В., Бублика В.І., Буркинського Б.В., Гасухи Л.О., Гудзинського О.Д.,  Гойчук О.І., Данилишина Б.М., Долішнього М.І., Дорогунцова С.І., Дікарьова В.Н., Дікарьова О.В., Задихайла Д.Д., Запотоцького С.П., Зеленської О.О., Костяєва А.І., Кизима М.О., Місюка М.В., Лукінова І.І., Лисоченка А.А., Одінцова М.М., Одінцова О.М., Панухник О.В., Паламарчука М.М, Пістуна М.Д., Пушака Я.Я., Саблука П.Т., Суперсона В.І., Скидана О.В., Ткаченко В.Г., Черчиля О.М., Чумаченко М.Г., Шадура–Никипорця Н.Т., Шмельового Г.І., Шора О.М., Щекович О.С., Юрчишина В.В. та багатьох інших українських та зарубіжних вчених.

Англійський термін «food security», що в перекладі означає «продовольча безпека», введений у міжнародну практику після зернової кризи 1972−1973 рр., а офіційно затверджений на Світовому продовольчому саміті 1996 року у Римі. Головним питанням цього саміту було об’єднання зусиль для подолання голоду у всіх країнах з метою зменшення вдвічі кількості людей, які голодують, не пізніше 2015 року. Згідно з доповіддю «Стан справ у зв’язку з відсутністю продовольчої безпеки у світі», за оцінками продовольчої та сільськогосподарської організації ООН – ФАО, загальна кількість голодуючих знизилася за період з 1990 по 2012 рік на 132 мільйони осіб.  Це еквівалентно зниженню з 18,6 % до 12,5 % населення світу і з 23,2 % до 14,9 % населення країн, що розвиваються [4]. Римська декларація 1996  р. визначає продовольчу безпеку, як стан економіки держави, за якого населенню країни у цілому та кожному громадянину гарантується забезпечення доступу до продуктів харчування, питної води та інших харчових продуктів у якості, асортименті та обсягах, що необхідні для фізичного і соціального розвитку особистості та забезпечення здорової життєдіяльності населення [5].

Міжнародна продовольча та сільськогосподарська організація ООН–ФАО («Food and Agriculture Organization of the United Nation) заснована в 1945 році, вважається провідною установою, що займається проблемами розвитку сільських регіонів і сільськогосподарського виробництва в системі ООН, девіз організації: «Допомагаємо будувати світ без голоду» [6]. Діяльність ФАО спрямована на зменшення гостроти проблеми бідності і голоду у світі шляхом сприяння розвитку сільського господарства, поліпшення харчування та вирішення проблем продовольчої безпеки. Організація допомагає країнам, що розвиваються, та державам у перехідному періоді, модернізувати і поліпшити стан сільського господарства, лісівництва та рибальства. Спеціальні програми ФАО допомагають попередити виникнення кризового стану з продовольством і, у разі необхідності, передбачають надання допомоги.   У звіті ФАО «Стан продовольчої небезпеки у світі 2010» визначено: «Продовольча небезпека існує тоді, коли люди не мають адекватного фізичного, соціального та економічного доступу до достатнього, безпечного, поживного продовольства, яке відповідає їхнім дієтичним потребам та харчовим уподобанням для забезпечення активного та здорового життя» [7, с. 8]. З цього випливає, що в основі продовольчої безпеки лежить фізичний, соціальний та економічний доступ населення до достатнього та безпечного продовольства з метою відтворення життєво необхідних процесів.

Всесвітня рада з продовольства при ООН під продовольчою безпекою визначає політику, що дозволяє досягнути найбільш високого рівня самозабезпечення продовольством, у результаті інтегрованих зусиль із збільшення виробництва необхідних продуктів, покращення систем постачання, споживання продовольства, ліквідації недоїдання і голоду [8, c. 20]. Тобто, підґрунтям продовольчої безпеки є формування такої кількості продукції, що необхідна для забезпечення незалежності внутрішнього ринку від імпорту.

У дослідженні Комісії з прав людини Економічної і соціальної ради ООН «ЕКОСОС» “Право на достатнє харчування та свободу від голоду” подано таке визначення: «Під продовольчою безпекою слід розуміти доступ усіх людей у будь-який час до продовольства, яке необхідне для здорового і активного життя» [9, с. 140]. Насамперед, для продовольчої безпеки характерне стабільне постачання достатньої кількості продуктів харчування для кожної людини з метою забезпечення здорової життєдіяльності.

Одним із відомих підходів до трактування сутності продовольчої безпеки є правовий підхід нобелівського лауреата 1998 року Сена А., згідно з яким споживання людини, сім’ї, соціальної групи залежить від того, що вони можуть придбати для задоволення своїх потреб у харчуванні [10, с. 120]. Тобто такий стан поєднує не лише формування пропозиції харчової продукції, але й фактичне споживання населенням тієї кількості продуктів, що визначається рівнем його купівельної спроможності.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/39455.html