Способи нецільового використання бюджетних коштів

Розроблення методики розслідування окремих видів злочинів вимагає звернення насамперед до криміналістичної характеристики таких злочинів, елементи якої поєднують найбільш значущі для розслідування ознаки. Ця своєрідна інформаційна модель спрямована на полегшення та підвищення оперативності розслідування злочину. Її елементи розкривають найбільш важливі відомості про злочин певного виду, що дає змогу обрати найбільш ефективну тактику проведення слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій.

У криміналістиці тривалий час точиться наукова дискусія щодо елементів криміналістичної характеристики окремих видів злочинів [20; 35; 37; 39; 44; 58; 70; 73; 80; 94; 127; 178; 179; 183; 184; 195; 207; 216]. Водночас кожен окремий злочин має свої особливості, що обумовлюють його специфіку. Такі особливості має й нецільове використання бюджетних коштів.

За результатами соціологічного дослідження визначено, що серед елементів криміналістичної характеристики злочинів найбільше значення для виявлення та розслідування нецільового використання бюджетних коштів мають категорії осіб, які вчиняють злочини (54,8 %); предмет злочинного посягання (52,8 %); способи вчинення злочину (45,4 %); сліди злочинного посягання (38,8 %); час, місце, знаряддя і засоби вчинення злочину (21,1 %).

Злочини, пов’язані з нецільовим використанням бюджетних коштів, характеризуються широким розмаїттям способів учинення, що обумовлюють інші елементи їх криміналістичної характеристики, зокрема, особу злочинця, типові сліди та предмет злочинного посягання.

Злочин, передбачений ст. 210 КК України, поєднує три суспільно небезпечних діяння, зокрема:

1) нецільове використання бюджетних коштів, якщо предметом таких дій були бюджетні кошти у великих розмірах;

2) здійснення видатків бюджету без установлених бюджетних призначень або з їх перевищенням усупереч БК України чи закону про Державний бюджет України на відповідний рік, якщо предметом таких дій були бюджетні кошти у великих розмірах;

3) надання кредитів з бюджету без установлених бюджетних призначень або з їх перевищенням усупереч БК України чи Закону про Державний бюджет України на відповідний рік, якщо предметом таких дій були бюджетні кошти у великих розмірах [90].

Таким чином, нецільове використання бюджетних коштів є одним із трьох суспільно небезпечних діянь, передбачених ст. 210 КК України. Здебільшого (63,3 %) цей злочин має один епізод, однак у 36,7 % випадків він є продовжуваним, складається з декількох епізодів і триває від кількох місяців до трьох і більше років.

Розкриття змісту способів його вчинення потребує звернення до БК України. Так, згідно зі ст. 119 БК України, нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають: бюджетним призначенням, установленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет); напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів; бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів)  [18].

Отже, нецільове використання бюджетних коштів може бути вчинене одним з таких способів:

витрачання бюджетних коштів на цілі, що не відповідають бюджетним призначенням, установленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет);

витрачання бюджетних коштів на цілі, що не відповідають напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів;

витрачання бюджетних коштів на цілі, що не відповідають бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

1. Витрачання бюджетних коштів на цілі, що не відповідають бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 БК України, бюджет – план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду [18].

Будь-які бюджетні зобов’язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення[1], якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.