Світовий досвід забезпечення функціонування та розвитку територіальних громад

Враховуючи, що в Україні місцеве самоврядування в нинішньому вигляді робить лише перші кроки до його розвитку, особлива увага приділяється аналізу та практичному досвіду розвитку територіальних громад за кордоном.

На національному та регіональному рівнях ЄС існує кілька концепцій одночасно, з яких можна чітко виділити три концепції розвитку сільської місцевості:

-                     концепція, що визначає розвиток сільської місцевості із загальною модернізацією сільського господарства та агропродовольчого комплексу. Ця концепція передбачає розвиток галузі (галузева модель);

-                     концепція, що пов'язує розвиток сільської місцевості зі звуженням відмінності між найбільш відсталими сільськими районами та рештою економіки (концепція конвергенції, модель перерозподілу);

-                     концепція, що визначає розвиток сільської місцевості з розвитком сільських територій в цілому за рахунок використання всіх ресурсів, розташованих на даній території (людських, фізичних, природних, ландшафтних тощо), та інтеграції між усіма компонентами та сферами виробництва на місцевому рівні. Ця концепція використовує можливості території в її найширшому сенсі (територіальна модель) [46].

У більшості економічно розвинених країн існувала тристороння система територіального соціально-економічного розвитку. Разом з центральними органами влади в управлінській діяльності беруть участь великі регіональні та місцеві територіальні структури. Центральні органи територіального управління здійснюють макрорегулювання процесів соціально-економічного розвитку. Існує також законодавче середовище, яке регулює всі види діяльності у сфері територіального управління [89].

Оскільки ключовим елементом економічної основи місцевого самоврядування є бюджет, ми зосереджуємося на правовому регулюванні та організації його формування в цих країнах.

Зауважимо, що основним правовим актом, що встановлює порядок формування бюджетів муніципальних утворень для країн-членів Ради Європи, є Європейська хартія місцевого самоврядування, ст. 3 якої передбачає, що органи місцевого самоврядування повинні мати право регулювати діяльність та керувати значною частиною справ в інтересах місцевого населення. Ст. 9 містить наступні основні положення:

-                     органи місцевого самоврядування мають право в межах своєї економічної політики мати власні адекватні фінансові ресурси, якими вони можуть вільно розпоряджатися у межах своїх функцій;

-                     фінансові ресурси органів місцевого самоврядування повинні відповідати функціям, передбаченим Конституцією або законом;

-                     частина фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування повинна отримуватися за рахунок місцевих податків і зборів, розмір яких органи місцевого самоврядування мають право встановлювати в межах, встановлених законом [31].

Виділяють такі основні джерела доходів місцевих бюджетів: місцеві податки, збори, субсидії органам місцевого самоврядування, місцеві позики [88].

Крім цього, надходження можуть бути від реалізації комунальної власності, штрафів, доходів від діяльності комунальних підприємств, процентних нарахувань на муніципальні депозити тощо, однак ці джерела не вважаються визначальними і зазвичай проходять під найменуванням «інші» [88].

Загальним правилом для більшості країн є принцип розподілу територіальних громад з виборними керівними органами та їхніми власними бюджетами. У Великобританії, місцеві бюджети існують в районах, округах і містах; у Швейцарії - в кантонах і громадах; в Німеччині - в громадах і містах; в Італії та Бельгії - в провінціях, комунах; в Данії, Норвегії, Швеції - у сільських та міських комунах тощо.

Основна частина власних доходів місцевих бюджетів формується за рахунок різних податків. Поділ податкових доходів між бюджетами здійснюється в більшості країн двома способами: 1) певні види податків закріплюються між бюджетними рівнями; 2) окремі види податків (або один податок) розподіляються між бюджетними рівнями в певних пропорціях шляхом розщеплення ставок податків (регулюючі податки).

При цьому, національні бюджетні системи мають відмінності за співвідношенням і особливостями способів поділу податків.

У Німеччині громади збирають «прямі» податки на професійну діяльність, землю, розваги, продаж алкоголю, податки на собак тощо. Більше 17% регулятивних податків німецьких територіальних громад зосереджені в місцевих бюджетах. Головним є податок на прибуток [20].

У Франції розподіл податкових надходжень відбувається протилежним чином: прибутковий податок повністю надходить до державного бюджету. Основна частина доходів федерального бюджету формується аналогічно: розмір податку на доходи фізичних осіб та податків і внесків за соціальне страхування перевищує 80% всіх доходів.

Франція демонструє найбільш централізовану модель бюджетних відносин з місцевими органами влади (разом з Нідерландами та Бельгією) серед країн Європейського Союзу.

Система прямих місцевих податків у Франції, які формують доходну частину місцевих бюджетів (житлові, професійні, земельні, транспортні податки, збори за прибирання вулиць тощо), на початку 1990-х років забезпечувала лише 35-40% витрат. У результаті децентралізації державного управління частка прямих податків у бюджетах місцевого самоврядування вже 2000-го року збільшилася до 60-65%. Тим не менш, Франція залишається в ряді країн, де наразі домінує централізована модель міжбюджетних відносин [23].

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/497541.html