У нас уже 21806 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 


Практика притягнення до кримінальної відповідальності осіб, винних у вчиненні злочинів проти трудових прав людини

Згідно зі статистичними даними, 2011 року органами прокуратури України порушено 2 858 кримінальних справ про вчинення злочинів проти трудових прав людини, з них до суду для розгляду по суті скеровано 2 773 кримінальні справи [55]. Водночас судами України постановлено вироків (винесено постанов) щодо 2925 осіб про вчинення ними злочинів вказаної категорії, з них 1402 особи (або 48 %) засуджено, а щодо 1521 особи (52 %) кримінальні справи закриті у зв’язку із звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст.ст. 45–48 КК України [54]. Як бачимо, чимало осіб, які вчинили злочини проти трудових прав людини, не відбули передбаченого законом покарання за їх учинення, адже інститут звільнення від кримінальної відповідальності передбачає відмову держави в особі компетентних органів від засудження особи, яка вчинила злочин, та від застосування до неї кримінально-правових засобів примусового характеру, тобто, до винного не застосовується покарання.

Наведені дані підтверджують певну недооцінку значення кримінально-правових засобів у боротьбі зі злочинами проти трудових прав людини та злочинності загалом. Вивчення судової практики засвідчило певні прогалини й недоліки у кримінально-правовому регулюванні охорони трудових прав та необхідність удосконалення чинних норм, які встановлюють відповідальність за вчинення злочинів цієї категорії. Без такого кримінально-правового інституту, як покарання, держава не змогла б забезпечувати належну життєдіяльність суспільства, сутність якого полягає в тому, що держава, виражаючи його інтереси, визначає, які суспільно небезпечні діяння є кримінально караними, і встановлює вид і розмір покарання за ці діяння.

Як уже зазначалося, 2011 року судами України постановлено вироків (винесено постанов) щодо 2925 осіб, які вчинили злочини вказаної категорії. Такі цифри свідчать, що захист трудових прав людини за допомогою кримінально-правових засобів відбувається на належному рівні у тих випадках, коли правоохоронні органи працюють за належних умов функціонування держави. Однак, відповідно до аналізу статистичних даних встановлено, що 2012 року таких вироків (постанов) винесено щодо 1489 осіб, 2013 року – 739, 2014 – 694, 2015 року – 303 [54]. Наведені дані констатують те, що на нині держава не приділяє достатньої уваги питанню притягнення до відповідальності осіб, які вчинили злочини проти трудових прав, оскільки у непростий політичний час орієнтована на виявлення інших категорій злочинів.

У боротьбі зі злочинністю держава передбачає комплекс відповідних заходів соціального, економічного, політичного, правового, організаційного та виховного характеру, серед яких відповідне місце посідає покарання.

Згідно з чинним КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів і засудженими, і іншими особами (ст. 50 КК України) [7].

Для визначення ефективності покарання необхідно вивчити чинне законодавство і практику його застосування, які повинні відповідати вимогам сьогодення. Зокрема, його ефективність залежить передусім від того, наскільки правильно і справедливо воно призначено в конкретному випадку з урахуванням обставин учинення злочину та особи винного.

Вивчення судової практики водночас дасть змогу простежити тенденції застосування встановлених законодавцем покарань за досліджувані нами злочини та виробити пропозиції щодо їх удосконалення.

В сучасній юридичній науці вирізняють критерії якості встановлення міри покарання у кримінально-правих санкціях, до яких належать наукова та юридично-технічна розробленість, суспільна необхідність, економічна обґрунтованість, політична нейтральність, культурна та соціальна прийнятність (допустимість) [221, с. 313]. Тому завданнями політики держави у сфері застосування кримінальних покарань нині мають стати: вибір найбільш суспільно небезпечних діянь, які підпадали б під ознаки складів тих чи інших злочинів, за які призначається покарання; вибір найбільш оптимально побудованих санкцій, які б відповідали ступеню суспільної небезпеки вчиненого злочину та особистості злочинця; застосування принципу економії репресії і подальше проти трудових прав, із дванадцяти видів покарань, передбачених ст. 51 КК впровадження санкцій, не пов’язаних із позбавленням волі [147, с. 73].

У санкціях норм, які встановлюють відповідальність за вчинення злочинів проти трудових прав людини, законодавець використав шість їх видів, серед яких штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, виправні роботи, арешт, обмеження та позбавлення волі.

Вивчивши процес криміналізації суспільно небезпечних діянь у сфері трудових прав людини та зміни у санкціях конкретних кримінально-правових норм на прикладі КК України 1960 року та КК України 2001 року, встановлено, що відповідальність за їх учинення загалом посилена.

Найпоширенішим кримінально караним діянням у сфері трудових прав людини є незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю, передбачене ст. 172 КК України. Цей злочин є злочином невеликої тяжкості, за вчинення якого встановлено покарання, не пов’язані із позбавленням волі, – штраф до п’ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправні роботи на строк до двох років. У редакції статті від 2014 року покарання істотно збільшене – відповідна поведінка карається штрафом від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років. Ч. 2 цієї статті з 2014 року передбачає покарання у виді штрафу від трьох тисяч до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.

За результатами вивчення під час написання дисертаційної роботи 100 кримінальних проваджень зазначеної категорії, встановлено, що найчастіше судами застосовується такий вид покарання, як штраф (84,2 %). Встановлено, що штраф призначався і за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, і за інше грубе порушення законодавства про працю, розмір якого коливається від 30 (як визначено у ст. 53 КК України як мінімальний розмір) до 50 НМДГ (який на час дослідження визначено санкцією ст. 172 КК України як максимальний розмір). Водночас штраф із розстрочкою виплати певними частинами не призначався. Це, ймовірно, пов’язано з урахуванням призначення і так мінімальних розмірів цього виду покарання.

Розмір штрафу від 50 і лише до 88 НМДГ призначався за вчинення як незаконного звільнення, так і іншого грубого порушення законодавства про працю щодо матері, яка має дитину віком до 14 років (ч. 2 ст. 172 КК України).

 

 

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/461266.html

Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2016. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.