Технологічний підхід у процесі морального виховання молоді
Одним із найбільш поширених у сучасній педагогічній науці підходів є технологічний. Він хоча і є порівняно новим для науки (наукове обґрунтування отримує у 60-их роках XX століття), проте у зв’язку із розвитком технічного прогресу і технологізації усіх сфер життя людини (в першу чергу промислової, економічної, соціальної) набуває все більшого поширення і популярності. Застосування технологічного підходу в соціальній сфері, зокрема освітній спонукали дослідників до виокремлення основних його переваг та недоліків. Їх аналіз дозволив нам визначити ряд суперечностей у застосуванні технологічного підходу в сфері морального виховання особистості. Найбільш важливими, на нашу думку, є суперечності між:
Необхідністю виконання соціального замовлення у вихованні гармонійно розвиненої особистості і відсутності структурованого виховного ідеалу, який би конкретизував загальну мету та відповідав сучасним і майбутнім суспільним потребам. Російський дослідник С. Поляков відзначає, що якщо у навчанні усе зрозуміло, тобто формуються конкретні знання, уміння і навички, то у вихованні «усе це дуже розмито і невизначено. Невизначеність закладена у цілях виховання. Тому без вирішення питання про цілі виховання не може прояснитися і питання про технології виховання» [241, с. 9]. Вітчизняна дослідниця І. Дичківська зауважує на важливій ролі технологій виховання високоморальної, духовної особистості, застерігаючи, що «суспільство існує стабільно доти, доки руйнівний потенціал виробничих, зокрема і військових, технологій врівноважується якістю культурно-психологічних засобів стримування. Якщо ж енергетичний потенціал технологій, що прогресує, суттєво перевищує можливості нормативної регуляції, суспільство опиняється в кризовому стані» [91, с. 58]. Аналіз сучасної освітньої практики свідчить про недостатню увагу з боку як науковців, так і педагогів-практиків до проблем виховання підростаючого покоління, оскільки виховання, особливо після закінчення школи, характеризується безсистемністю, стихійністю – як наслідок зростання девіантної поведінки молоді (як делінквентної, аддиктивної так і суїцидальної), нездоровий спосіб життя, високий відсоток розлучень серед молоді, бездуховність, агресія, жорстокість, споживацтво, кар’єризм, спрямованість на матеріальні цінності та ін. До таких наслідків призводить і освітня спрямованість у школах, ПТУ, ВНЗ різних рівнів акредитації і форм власності на передачу знань, формування умінь і навичок та формального виконання обов’язків щодо виховання дітей та молоді, реалізацію виховної функції як окремого навчального заняття, так і всього начального процесу.
Трактуванням технології як жорсткого, логаритмізованого процесу та необхідністю реалізації гуманного, особистісно-орієнтованого підходу, що передбачає розгляд вихованця як унікальної, неповторної індивідуальності. Дана суперечність вказує на те, що існує проблема поєднання з одного боку наперед визначеного, деталізованого способу застосування чітко окреслених на певних етапах педагогічних прийомів, засобів, методів, форм, а з іншого – оптимальності їх застосування до окремих вихованців, які є різними за своїм походженням, спадковістю, ціннісними орієнтаціями, психічними особливостями, умовами та середовищем життєдіяльності. Тому в окремих дослідників виникають певні сумніви і застереження стосовно можливості і ефективності застосування логаритмізованих дій, наперед визначеного методичного інструментарію педагогічного впливу. На наше переконання при вирішенні даної суперечності важливо враховувати найважливішу сутнісну ознаку будь-якої технології – це досягнення цілі, отримання результату. Бажаний результат можна досягти лише тоді, коли цілеспрямовано і наполегливо, поступово і систематично працювати над вирішенням запланованих проміжних завдань, які в підсумку забезпечать досягнення основної цілі. У будь-якій сфері діяльності, а особливо у справі виховання, неможливо досягти запланованого результату, якщо відсутній чіткий, послідовний, поетапний план дій. У вихованні важлива роль у досягненні запланованого результату належить суб’єктам педагогічної взаємодії (в першу чергу сім’ї, педагогам, референтній групі, самому вихованцеві). При цьому необхідно звернутися і до самої сутності терміну «технологія» (від грец. Techne – майстерність, logos – наука), який означає науку про майстерність. Тому у нашому випадку технологія виховання – це наука про майстерність взаємодії вихователя (як основного суб’єкта виховних впливів) і вихованця (як об’єкта і суб’єкта виховної взаємодії), яка й передбачає індивідуальний та особистісно орієнтований підхід. Педагогічна майстерність педагога повинна забезпечити досягнення запланованого результату.
Необхідністю чіткої фіксації результату виховного впливу і недосконалістю методичного інструментарію діагностики якісних характеристик індивіда, їх недостатньою надійністю. Так, С. Поляков зазначає, що «проблема практичної діагностики розвитку тих чи інших рис особистості надзвичайно складна. Метод експертної оцінки, який часто застосовується з цією метою у школі, зовсім не надійний» [241, с. 9]. На складності, але необхідності застосування адекватних діагностичних процедур наголошують й вітчизняні дослідники, зазначаючи, що коли «у виховній системі відсутнє роцес діагностування результату і його відповідність визначеній меті, то така система не є технологією» [216, с. 74].
Проблема реалізації технологічного підходу у виховному процесі розроблялася як вітчизняними дослідниками, зокрема А. Алексюк [226], С. Бондар [43], М. Євтух [96], А. Нісімчук [206], О. Падалка [206], О. Пєхота [217], І. Підласий [232], І. Прокопенко [264], О. Савченко, Г. Сазоненко [227], С. Сисоєва [226], Л. Сірик [291-292], І. Смолюк [206], О. Янкович [216], так і зарубіжними М. Бершадським, В. Беспалько [27-29], В. Гузєєвим, Т. Ільїним, М. Кларин [125], М. Кларк [126], С. Поляковим [241], Г. Селевко [284], Н. Тализіною, Н. Щурковою [65; 392-394] та ін.
Технологічний підхід передбачає реалізацію певної технології. У залежності від рівня застосування розглядають [91] такі технології:
освітні – на загальнопедагогічному рівні;
педагогічні – на предметно-методичному рівні;
технології виховання (навчання, управління) – на локальному (модульному) рівні.
