Сутність, складові та зміст механізму державного регулювання інноваційного розвитку економіки

Програма економiчних реформ України на 2010–2014 рр., яку розроблено на виконання поставленого Президентом України завдання з вiдновлення економiчного зростання й модернiзацiї економiки країни, визначає курс на активiзацiю iнновацiйних процесів, повноцiнне використання потенцiалу науки у процесi технологiчної модернiзацiї економiки. Цей документ визначив завдання прискореного виведення економiки на траєкторiю сталого зростання шляхом утвердження соцiально opiєнтованої iнновацiйної моделi розвитку економіки.

Інновації та інноваційні процеси, їх сутність, особливості створення й використання в сучасних умовах світових інтеграційних процесів є основою глобального економічного розвитку. Сучасні інновації та інноваційні процеси достатньо складні й вимагають проведення аналізу закономірностей їх розвитку, що неможливо без глибокого науково-теоретичного обґрунтування.

Методологія системного опису інновацій в умовах ринкової економіки базується на міжнародних стандартах, рекомендації за якими, що їх було прийнято в Осло в 1992 р., отримали назву “Керівництво (вказівки) Осло”. Відповідно до цих міжнародних стандартів, “інновація” – це кінцевий результат інноваційної діяльності, що отримав втілення у вигляді нового або вдосконаленого продукту, упровадженого на ринку, нового або вдосконаленого технологічного процесу, що використовується у практичній діяльності, або в новому підході до соціальних послуг [134].

Загальною iдеологiєю формування i становлення iнновацiй є еволюцiйна теорiя iнновацiй Й. Шумпетера, який у своїx роботах обґрунтував системну концепцію динамічного розвитку економіки на основі науково-технічного прогресу (НТП). Як основну рушійну силу розвитку концепція розглядає можливість упровадження підприємцем нових комбiнацiй чинників виробництва (iнновацiй). Й. Шумпетер у 30-х рр. ХХ ст. ввів поняття “інновація”, трактуючи його як зміну з метою упровадження і використання нових видів споживчих товарів, нових виробничих і транспортних засобів, ринків і форм організації у промисловості [196].

Ф. Ніксон вважає, що інновація – це сукупність технічних, виробничих і комерційних заходів, що призводять до появи на ринку нових і поліпшених промислових процесів та устаткування. Б. Санто вважає, що інновація – це такий суспільний (технічний, економічний) процес, який через практичне використання ідей і винаходів приводить до створення кращих за своїми властивостями виробів, технологій, і, за випадку, якщо вона орієнтується на економічну вигоду, прибуток, поява інновації на ринку може принести додатковий дохід. Б. Твісс визначає інновацію як процес, у якому винахід або ідея набувають економічного змісту [11; 163; 179].

Значний внесок у теорію iнновацiйного розвитку економіки зробив основоположник теорії довгих хвиль М. Кондратьєв [93]. Основою тривалих циклічних коливань дослідник визнає процес якicних змiн базисних поколінь машин i технологiй, транспортних засобiв, великих споруд тощо у провiдних галузях економiки.

Подальший розвиток iдеї Й. Шумпетера i М. Кондратьєва отримали в роботах Нобелівського лауреата С. Кузнеця, присвячених дослідженню взаємозв'язку iнновацiй з економiчним зростанням. Зокрема, він зауважує, що сучасне економічне зростання започатковане НТП, а епохальна iнновацiя, що притаманна сучасному етаповi розвитку суспільства, стосується широкого використання наукових досягнень для розв'язання проблем економічного зростання [205].

В. Геєць визначає економiчну цiннicть iнновацiй зростанням прибутковості, розширенням масштабiв бiзнесу та можливостей нагромадження для наступного реiнвестування капiталу [38].

О. Жихор і Т. Куценко розуміють інновації як процес створення (упровадження) нового товару (послуги), технiки, технології з метою пiдвищення конкурентоспроможностi й отримання соцiально-економiчного та екологічного ефекту. Вони відзначають важливість упровадження iнновацiй як необхідної умови виходу з фінансової кризи національної економiки [62].

Ми також вважаємо, що в межах концепцiї сталого розвитку слiд ураховувати не лише економiчнi, але й соцiальнi та екологічні аспекти інновацій та інноваційного розвитку економіки.

Ю. Яковець розглядає інновації як складову перiодiв науково-технічного та економічного розвитку і вважає їх основним інструментом подолання кризових явищ в економiцi [198].

Отже, незважаючи на різні підходи у визначенні поняття “інновації”, у загальному вигляді аналіз даних науковцями визначень підводить до висновку, що інновація є наслідком інноваційної діяльності, а зміст інновації становлять зміни, тобто головною функцією інноваційної діяльності є функція зміни, або розвитку [4; 6; 9; 32; 46–48; 65; 82; 90; 98; 99; 118].

У низці наукових джерел інновація розглядається як процес. І хоча терміни “інновація” та “інноваційний процес” не є тотожними, вони достатньо близькі. Інноваційний процес пов’язано зі створенням, освоєнням і розповсюдженням інновацій [64; 119; 132; 134; 143; 172; 176; 186; 187; 197].

Інноваційний процес, а отже, й інноваційний розвиток економіки має циклічний характер, що демонструє хронологічний порядок появи новин у різних галузях техніки. Можна відзначити, що інновація – це такий техніко-економічний цикл, у якому використання результатів сфери досліджень і розробок безпосередньо викликає технічні й економічні зміни, що мають зворотну дію на діяльність цієї сфери (це підтверджують різні концепції довгих хвиль М. Кондратьєва, И. Шумпетера та ін.) [58].

Інноваційний цикл – це період створення, розповсюдження й використання нововведень, процес, що припускає наявність зворотного зв'язку між споживачем нового товару і науковою сферою. Інноваційні цикли можуть бути різної протяжності залежно від того, до якої стадії наукового пошуку звертається споживач з метою вдосконалення способу задоволення своєї потреби.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/85589.html