Напрями удосконалення механізму державного регулювання інноваційного розвитку економіки України

Інтеграція України в Європейський економічний простір зумовлює необхідність підвищення її конкурентоспроможності через реалізацію інноваційної моделі розвитку, котра дозволить збільшити обсяг наукоємної продукції з високою доданою вартістю. Адже сьогодні частка такої вітчизняної продукції становить близько 0,1 % на світовому ринку високотехнічної продукції, що оцінюється в 2,5–3,0 трлн дол. [174].

Тому в сучасних умовах існує необхідність удосконалення чинного механізму державного регулювання інноваційного розвитку економіки України.

Останнє десятиріччя XX ст. для України стало періодом радикальних соціальних та економічних реформ, масштабних політичних та інституційних перетворень, супроводжуваних тривалою системною кризою. Період з 2000 по 2008 рр. характеризувався позитивною динамікою основних макроекономічних показників – індексу промислового виробництва, валового внутрішнього продукту, зовнішньоторговельного обігу, обсягу інвестицій в основний капітал та ін. Економічні успіхи сприяли появі ілюзії початку періоду стійкого зростання економіки та автоматичного розв’язання на цій основі наявних гострих проблем у науково-інноваційній сфері. Однак сталий інноваційний розвиток економіки не виникає спонтанно, а вимагає наявності ефективного механізму державного регулювання, що передбачає створення необхідних господарських, фінансових, організаційно-правових та інших умов.

Важливим завданням механізму державного регулювання інноваційного розвитку економіки України є використання найбільш ефективних у конкретних економічних умовах інструментів регулювання інноваційних процесів і зосередження на них наявних суспільних ресурсів. Тобто слід визначити важелі державного регулювання, які дозволять вийти на траєкторію інноваційного розвитку економіки з якнайменшими витратами суспільних ресурсів – праці, коштів і часу.

Крім того, існує потреба у формуванні суб'єктів інноваційного розвитку економіки, що охоплюють усю різноманітність напрямів науки і техніки, видів науково-технологічної та інноваційної діяльності, стадій процесу створення і трансферту сучасних високопродуктивних технологій. Суб’єктами інноваційного розвитку економіки у вигляді структурованої мережі наукових, освітніх, технологічних та інноваційних організацій, які володіють розвиненою інфраструктурою і стратегічні інтереси яких пов’язано зі стратегічними інтересами України, можуть бути інноваційні кластери.

Адже сьогодні у світі найбільш динамічний економічний розвиток мають ті країни, у яких сформувалися промислові чи інноваційні кластери – комплекси підприємств (промислових компаній, дослідних центрів, наукових установ), органів державного управління, громадських організацій тощо на базі територіальної концентрації мереж спеціалізованих постачальників, основних виробників і споживачів, пов’язаних технологічним ланцюжком. Ці комплекси виступають альтернативою відомому галузевому підходу. Високу конкурентоспроможність і стабільне економічне зростання визначають чинники, що здатні стимулювати поширення нових технологій. Найжиттєспроможніші кластери інноваційної активності формуються на основі диверсифікованості міжгалузевих зв’язків [86].

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/85589.html